Законодавче і історичне підґрунтя
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Кінець 2017 р. став визначальним для процесуальних кодексів України, в т. ч. через появу в них нового інституту врегулювання спору за участю судді. Саме з грудня 2017 р. на суддів України покладено процесуальний обов'язок створювати умови для вирішення спору сторонами самостійно, переконувати учасників справи у необхідності демонстрації поваги один до одного та оздоровлення їх відносин шляхом мирного врегулювання спору, а також надавати фахову підтримку сторонам на шляху їх примирення.
Історично процедура примирення сторін має дуже давні корені, які беруть свій початок ще з часів Стародавнього Риму, а на українських землях така процедура відома з часів Київської Русі та правової пам'ятки — Руської Правди. Наразі одним з пріоритетних завдань Ради Європи та Європейського Союзу визначено допомогу державам-членам у швидкому та справедливому відправленні правосуддя і застосуванні альтернативних методів розв'язання спорів, зокрема медіації.
Слід відзначити, що процесуальний інститут врегулювання спору за участю судді не варто плутати з медіацією. На відміну від медіації, врегулювання спору за участю судді підпорядковане певним процесуальним вимогам, визначеним процесуальними кодексами, та проводиться кваліфікованим юристом — суддею. Крім того, суддя може запропонувати сторонам можливий шлях мирного врегулювання спору, тоді як медіатор лише сприяє комунікації сторін, а останні мають самостійно визначити оптимальний для них шлях вирішення. Медіація можлива на будь-якій стадії процесу, тоді як врегулювання спору за участю судді — виключно до початку розгляду справи по суті.
Порядок врегулювання спору за участю судді визначений у Господарському процесуальному, Цивільному процесуальному кодексах України (далі — ГПК та ЦПК України) та Кодексі адміністративного судочинства України (далі — КАС України) в рамках окремих глав, які по своїй суті фактично ідентичні.
Особливості процедури
Які ж умови мають бути дотримані, щоб судом була розпочата процедура проведення врегулювання спору за участю судді? Головною умовою для цього є згода усіх учасників спору. По‑друге, врегулювання спору за участю судді можливе виключно до початку розгляду справи по суті, а отже, тільки в суді першої інстанції. Крім того, у справі має бути відсутня третя особа з самостійними вимогами. І останнє: справа не повинна належати до тих категорій, де врегулювання спору за участю судді не застосовується. Вказані виключення передбачені ч. 2 ст. 186 ГПК України, ч. 2 ст. 201 ЦПК України та ч. 2 ст. 184 КАС України.
Розпочинається процедура врегулювання спору за участю судді з винесення відповідної ухвали суду, якою зупиняється провадження у справі. Процедура проводиться у розумний строк, але не більше 30 днів з дня винесення ухвали, і цей строк не підлягає продовженню. Загалом він, будемо говорити відверто, незначний, хоча позицію законодавця у цій частині можна виправдати недопущенням затягування сторонами вирішення спору через застосування такої процедури. Разом з тим, на практиці дотримання вказаного строку, особливо у межах наявних реалій навантаження районних судів, видається фантастичним та малоймовірним.
Врегулювання спору за участю судді проводиться одноособово суддею-доповідачем незалежно від того, в якому складі розглядається справа (колегіально чи одноособово) у формах:
- спільних нарад (суддя, позивач, відповідач);
- закритих нарад (суддя і позивач та суддя і відповідач).
При цьому на практиці в ухвалах судів закриті наради часто називаються окремими (наприклад, в ухвалі Господарського суду Києва у справі №910/592/20 від 10.07.2020 р.), оскільки вони проводяться з кожною зі сторін окремо. Це є однозначно коректним і правильним, адже спільні наради насправді також є закритими.
У рамках проведення спільних та закритих нарад суддя наділений наступними повноваженнями:
1) роз'яснення прав та обов'язків сторін;
2) роз'яснення сторонам порядку та особливостей проведення врегулювання спору за участю судді;
3) роз'яснення предмета доказування щодо категорії спору, що розглядається;
4) з'ясування предмета, підстав позову, підстав заперечень;
5) пропозиція сторонам надати пропозиції щодо мирного врегулювання спору або самостійне представлення суддею варіанту мирного врегулювання;
6) звернення уваги на судову практику в аналогічних справах, але виключно в рамках закритих (окремих) нарад.
Під час проведення врегулювання спору судді заборонено:
1) оцінювати докази;
2) давати сторонам конкретні юридичні поради і рекомендації.
Вказані положення процесуального законодавства викликають у фахової спільноти численні дискусії щодо нечітких меж між правом судді на надання роз'яснень сторонам, у т. ч. про наявність судової практики зі спірного питання, та забороною надавати юридичні поради й оцінку доказів, з чим неможливо не погодитися і що потребує уточнення на законодавчому рівні.
Будь-яка інформація, отримана стороною, а також суддею під час проведення врегулювання спору, є конфіденційною. Протоколи нарад не ведуться, не здійснюється їх фіксування технічними засобами.
Наслідки врегулювання спору за участю судді будуть різні залежно від того, пройшла процедура успішно чи ні. Якщо врегулювання було успішним, наслідком буде:
- мирова угода (затверджена судом);
- залишення позову без розгляду;
- відмова від позову позивачем;
- визнання позову відповідачем.
Якщо врегулювання не було успішним, наслідком буде:
- припинення процедури за ініціативою судді, якщо одна зі сторін умисно та свідомо затягує час;
- припинення процедури за заявою однієї із сторін;
- припинення процедури з закінченням встановленого 30‑денного строку.
Замість висновків
Звичайно, успіх реалізації процедури врегулювання спору за участю судді буде залежати від багатьох факторів, і одним з них є якісна професійна підготовка судді у сфері врегулювання конфліктів на засадах примирення. Низька результативність такої процедури викликана саме професійною неготовністю суддів її застосовувати, тому на практиці непоодинокими є випадки пропонування суддями оголошення перерв у судових засіданнях для примирення сторін, спонукання їх до самостійного укладення мирової угоди чи іншого врегулювання спору.
Більше того, зустрічаються непоодинокі випадки використання інституту врегулювання спору за участю судді не тільки для затягування розгляду справи, але й для інших процесуальних зловживань, наприклад, заміни судді. Так, у разі припинення врегулювання спору за участю судді з підстав закінчення встановленого 30‑денного строку або з ініціативи самого судді чи сторони шляхом подання відповідної заяви справа передається на розгляд іншому судді. І в такому разі саме судді важливо вчасно встановити дійсні мотиви учасників справи. Наприклад, якщо вони налаштовані не на мирне врегулювання, а переслідують інші цілі.
Таким чином, поява процесуального інституту врегулювання спору за участю судді є однозначним кроком уперед, до розширення можливостей сторін щодо більш швидкого та ефективного врегулювання спору. Запровадження такої процедури покликане розвантажити суди, а також сприяє процесуальній економії за умови належної професійної підготовки судді та вчасного встановлення запобіжних заходів щодо використання такого інституту для зловживання учасниками їхніми правами.