Війна, що наразі триває в Україні, на жаль, не викреслила з нашого життя такого явища, як домашнє насильство. Навпаки, часто вона є каталізатором для загострення ситуації, пов’язаної із вчиненням цього кримінального правопорушення. Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини.
Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! Відомо, що частина судів України знаходиться на тимчасово окупованих територіях або безпосередньо в зоні бойових дій. Тому згідно з розпорядженням Верховного Суду було змінено їхню територіальну підсудність. Справи, які розглядались у цих судах, були передані на розгляд іншим судам, що розташовані в більш безпечних регіонах. Постає запитання, чи забезпечується належним чином доступ до правосуддя постраждалих від домашнього насильства по всій території України. Щоб знайти відповідь, команда дослідниць Аналітичного центру ЮрФем здійснила аналіз судової практики щодо притягнення до кримінальної відповідальності за домашнє насильство в період з 01.03.2022 до 01.06.2022, зокрема проаналізували 214 рішень суду першої інстанції. Хто найбільше потерпає від домашнього насильства Згідно із зібраними даними, зазвичай кривдниками є чоловіки (98%), а жінки – лише у 2% випадків. Потерпілими від домашнього насильства жінки виступають у 96 %, чоловіки – у 4% всіх проаналізованих випадків. Також, як засвідчує практика, здебільшого чоловіки вчиняють домашнє насильство щодо жінок (94%), а жінки щодо чоловіків лише у 1% проаналізованих випадків. Водночас чоловіки стосовно чоловіків та жінки стосовно жінок вчиняють домашнє насильство у 3% та 2% проаналізованих справ, відповідно. Існує гіпотеза, що, зважаючи на воєнний стан, однією із вразливих категорій, яка може потерпати від домашнього насильства, є внутрішньо переміщені особи (ВПО). Водночас у ході моніторингу судової практики ми не виявили випадків, де б потерпіла особа була окремо ідентифікована як ВПО. Діти й домашнє насильство В Україні є певна проблема з ідентифікацією дітей як потерпілих від домашнього насильства. З одного боку, чинне законодавство України чітко вказує, що дитина, яка постраждала від домашнього насильства, – це особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства. Водночас норми Кримінального процесуального кодексу України, що визначає процедуру притягнення до відповідальності осіб, не містять положень, які б дозволяли автоматично набувати дитині статусу потерпілої. Тому в проаналізованих вироках часто навіть не згадується про присутність дитини під час вчинення цього злочину, що, своєю чергою, унеможливлює отримання достовірних даних про присутність дітей під час вчинення домашнього насильства. Лише у 2% аналізованих випадків діти ідентифіковані як потерпілі від домашнього насильства. Статус свідка дитина отримала у 12% випадків. Угода про примирення між потерпілою особою та обвинуваченим Під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, передбаченої ст. 126 КК України, можливе укладення угоди про примирення між потерпілою особою і підозрюваним / обвинуваченим. Угоду про примирення у випадку вчинення домашнього насильства можна укласти лише за ініціативи потерпілої особи. Така ініціатива має бути добровільною і виключати будь-яке примушування. Водночас на практиці виникають сумніви, чи може суд встановити, хто ініціатор угоди та наскільки вона добровільна. Згідно з моніторингом судової практики угоду про примирення уклали у 29% випадків. З них між обвинуваченим чоловіком та потерпілою дружиною / колишньою дружиною / співмешканкою у 64% випадків укладено угоду про примирення, між обвинуваченими дітьми й потерпілими батьками (як правило, похилого віку) – у 32%, а відповідно, між обвинуваченими батьками й потерпілими дітьми – у 4% випадків. Які покарання зазвичай призначають суди за домашнє насильство Суди при визначенні покарання для кривдників у справах про вчинення домашнього насильства найчастіше призначають громадські роботи (56%) та покарання у виді позбавлення волі (20%). Арешт та обмеження волі призначають, відповідно, у 10% та 13% аналізованих випадків, а штраф – у 0,5% випадків. Виправдано кривдника за вчинення домашнього насильства у 0,5% усіх справ. Окремо слід звернути увагу на випадки, в яких обвинуваченого було засуджено до обмеження або позбавлення волі. Незважаючи на те, що в 20% (43 справи) проаналізованих справ було призначено покарання у вигляді позбавлення волі, у більшості з них – 58% (25 справ) – обвинувачений звільняється від відбування покарання з випробуванням. Як наслідок, це може призвести до того, що покарання буде формальним, а кривдник перебуватиме на волі, зокрема й надалі проживатиме з потерпілою. Відповідно, ризик повторного вчинення насильства за умов відсутності покарання за попередні діяння збільшуватиметься. Чи враховується запровадження воєнного стану як обтяжуюча обставина при вчиненні кримінального правопорушення? Верховний Суд роз’яснив, що винна особа з метою полегшення вчинення кримінального правопорушення використовує найбільш несприятливий для суспільства час, тяжкі обставини та умови, в яких опинилося суспільство, що свідчить про підвищений ступінь суспільної небезпеки злочинів, які вчиняються в умовах воєнного стану. Саме тому покарання для осіб, визнаних винними у вчиненні кримінальних правопорушень в період воєнного стану, суд мав би призначати з урахуванням цієї обтяжуючої обставини, тобто вид і розмір призначеного покарання буде наближеним до максимальної межі, передбаченої КК України. Отже, у випадку вчинення домашнього насильства, передбаченого ст. 1261 КК України, з використанням умов воєнного стану (як обтяжуючої обставини), суд має право призначити максимальний розмір покарання у виді позбавлення волі. Водночас згідно з моніторингом судових рішень суди жодного разу не враховували цю обтяжуючу обставину при призначенні покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 1261 КК України. Чи існують механізми захисту потерпілої особи від майбутніх випадків домашнього насильства? Так, разом із призначенням покарання, не пов’язаного із позбавленням волі, або звільненням від кримінальної відповідальності чи покарання суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів (наприклад, заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства; заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, та інші). Суд може за власною ініціативою або за клопотанням потерпілої особи застосувати згадані обмежувальні заходи. Також законом передбачена можливість направлення кривдників для проходження пробаційної програми. На практиці обмежувальні заходи, передбачені ст. 911 КК України, були застосовані у 7% аналізованих випадків. На проходження пробаційної програми кривдників було направлено у 6% випадків. Такі низькі показники пов’язані із тим, що застосування обмежувальних заходів до кривдника за вчинення домашнього насильства є правом суду, а не обов’язком. Тому на практиці суд застосовує обмежувальні заходи тільки тоді, коли вважає, що для цього є підстави. Те саме стосується і направлення кривдника для проходження пробаційної програми. Чи враховують суди практику ЄСПЛ у своїх рішеннях Для повноти аналізу судової практики ми також звернули увагу на застосування суддями практики Європейського суду з прав людини у своїх рішеннях, адже відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ є одним із джерел права в Україні. Європейський суд з прав людини неодноразово розглядав справи, пов’язані із домашнім насильством, тому його рішення можуть слугувати орієнтиром для судів під час вирішення цієї категорії справ. З проаналізованих справ лише у 8% (17 справ) було застосовано практику ЄСПЛ. Тож суди здебільшого не використовують практику ЄСПЛ, коли вирішують питання про притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення домашнього насильства. Ухвалення рішень без орієнтації на практику ЄСПЛ може призводити до вирішення таких справ без урахування всієї глобальної проблематики домашнього насильства. Підсумки Після введення воєнного стану в Україні Верховний Суд своїм розпорядженням змінив територіальну підсудність судів, розташованих на тимчасово окупованих територіях або безпосередньо в зоні бойових дій. Виявлено, що західні та центральні області України мають вищий показник розгляду справ, пов’язаних із домашнім насильством, ніж ті області, в яких відбуваються активні бойові дії або які знаходяться поблизу фронтової зони. Тому доступ до правосуддя потерпілих від домашнього насильства під час війни є дещо обмеженим. Водночас доступ потерпілих від домашнього насильства до правосуддя крізь призму його ефективності й дієвості потребує вдосконалення. Хоча суди правильно застосовують ст. 1261 КК України у своїх рішеннях, проте покарання, яке призначається кривднику, у більшості випадків є мінімальним. Таке покарання є недостатнім для виправлення кривдника і для попередження нових випадків домашнього насильства. Одночасно із винесенням вироку суд практично не вживає ніяких заходів для ефективного захисту потерпілої особи, як-от: заборона перебувати у місці проживання чи роботи потерпілої особи, заборона листування чи телефонних розмов тощо, хоча законодавство передбачає їх застосування. Також варто звернути увагу на те, що суд не підходить індивідуально до вирішення кожної справи про вчинення домашнього насильства. У своїх рішеннях судді посилаються лише на відповідні статті законів, без їх аналізу і прив’язки до кожного конкретного випадку. Саме тому рішення у більшості випадків є шаблонними. Детальніше з дослідженням Аналітичного центру ЮрФем ви можете ознайомитись за посиланням.
15 листопада 2022, 16:23