До початку повномасштабних бойових дій місцезнаходження потенційного ділового партнера не відігравало роль суттєвого тригера при прийнятті рішення про встановлення бізнес-зв'язку. Це й не дивно, адже глобалізація економіки, технологічний прогрес та масштабні можливості сучасної логістики стирають усі кордони та обмеження. Ключовими факторами, які дійсно мали вагу, були, серед іншого, надійність, досвід та ділова репутація партнера. Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини.
Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! Проте все змінила війна…і творчість окремих судів. На прикладі кількох практичних кейсів ми спробуємо розібратися, що не так із підходами судів до розгляду спорів за участі сторони, яка залишилась на тимчасово окупованій території (ТОТ). Порушена проблематика набула особливої актуальності у цей час, адже саме до суду доведеться йти кредитору, якщо контрагент перестане виходити на зв'язок та говорити мовою компромісів. Після початку повномасштабних бойових дій деякі регіони України опинились в окупації. Суди з цих регіонів розпорядженням Голови Верховного Суду перенесено до інших, більш тихих, районів та областей. Такий же обов'язок встановлений законом для усіх підприємств з ТОТ, якщо вони, звісно, мають намір продовжувати здійснювати свою підприємницьку діяльність легально. Виконання цих простих правил дає усі інструменти для ефективного судового захисту. Проте, на жаль, далеко не всі підприємці релокувались на підконтрольну територію України. Причини цьому можуть бути різними: відсутня об’єктивна можливість перевезти виробниче обладнання, локалізація бізнес-зв’язків та відсутність стратегії адаптації до нових умов, відсутність елементарного бажання виїжджати з зони окупації. Припинення чи призупинення операційної діяльності таких компаній здебільшого супроводжується невиконанням ними своїх поточних зобов'язань, взятих ними до війни. Тоді кредитору нічого не залишається, як шукати правди у суді. І наш законодавець заклав для цього достатню правову основу, яка в цілому дозволяє реалізувати гарантований Конституцією України судовий захист своїх порушених прав. Як суди блокують розгляд справ з суб’єктами з тимчасово окупованої території Проте деякі суди не надто пройнялися проблемами кредиторів (позивачів) і з різних підстав блокують їм доступ до ефективного правосуддя. Господарський процесуальний кодекс України вимагає у позивача перед подачею позову до суду надіслати копію позовної заяви відповідачу цінним листом з описом вкладення. Національний оператор поштового зв'язку АТ «УКРПОШТА» та й інші оператори поштового зв'язку закрили свої відділення на тимчасово окупованій території та не приймають відповідні поштові відправлення до надсилання. Тобто позивач позбавлений можливості виконати вимогу процесуального закону з причин, які від нього не залежать. Але чи має бути це перепоною для судового розгляду, особливо в епоху цифрових технологій та електронного документообігу? На наше стійке переконання – ні, адже це є порушенням права на справедливий суд, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Але існують непоодинокі випадки коли суди вдаються до буквального тлумачення та застосування процесуальних вимог та вважають, що не надсилання позову цінним листом відповідачу є недоліком, який потрібно усунути. Але як? Ці ж суди дають відповідь – після закінчення воєнного стану. Тобто ви звернулись із позовом до суду, надіслали перед цим позов відповідачу, підписаний електронним підписом на його електронну адресу, а суд каже ні – давайте дочекаємось деокупації і надішліть позов відповідачу Укрпоштою, а тоді вже будемо вирішувати спір. Інші судді все ж не вважають перепоною для відкриття провадження надсилання позову іншій стороні електронною поштою із дотриманням вимог законодавства про електронний документообіг, АЛЕ з незрозумілих причин вважають, що починати розгляд справи теж потрібно після закінчення воєнного стану та/або деокупації/завершення бойових дій на території знаходження відповідача (до прикладу ухвала Господарського суду Запорізької області від 16.01.2023 у справі № 908/101/23). Як це регулює процесуальний закон Суди, приймаючи такі процесуальні рішення, з однієї сторони надто прискіпливо беруть до уваги одні положення ГПК України, та ігнорують (читай – порушують) інші. Стаття 174 ГПК України надає право самостійно встановити строк для усунення недоліків позовної заяви (надати позивачу час надіслати позов відповідачу), але цей строк не повинен бути більшим 10 днів. Тобто є встановлене обмеження максимального строку на усунення недоліків, що ніяк не корелюється із невизначеним «до закінчення воєнного стану». Якщо суд таки вважає, що надсилання електронною поштою «не належне», то він мав би надати не більше 10 днів і, бажано, вказати як позивач має усунути цей недолік в реальних умовах. Схожа ситуація і з відтермінуванням початку розгляду справи «до закінчення воєнного стану» якщо провадження таки відкрито. Відкриття провадження у справі запускає судовий процес, який має часовий вимір та чітку структуру його етапів. Якщо відкрито загальне провадження, то підготовча його стадія має завершитись протягом 60 днів (за загальним правилом). Протягом підготовчого провадження сторони можуть подавати свої заперечення проти позиції опонента і для таких дій суд також повинен встановити строк, порушення якого має наслідком неврахування їх судом при розгляді справи. А з поданням відзиву чи інших заяв по суті справи пов’язані також строки подання доказів та вчинення інших процесуальних дій, важливість яких важко переоцінити. І суд має своїм обов'язком визначити дату підготовчого засідання та процесуальні строки реалізації сторонами своїх прав. Але, вдаючись до свавільного тлумачення вимог процесуального закону, деякі судді на свій лад вирішують долю процесу, у якому позивач сподівається та справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд його справи. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях також неодноразово наголошував, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі «Волчлі проти Франції»). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії»). Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається насамперед на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 згаданої Конвенції (рішення у справі «Смірнова проти України»). Кваліфікація таких рішень Безумовно наслідком залишення позову без руху чи відкриття провадження з визначенням початку розгляду справи «після закінчення воєнного стану» за своєю суттю є зупиненням розгляду справи до певного моменту, який невідомо коли настане. Виходить так, що суд відкрив провадження у справі та одразу фактично зупинив провадження у ній. І увесь цей час позивач залишатиметься без судового захисту, продовжуючи нести збитки, а недобросовісний відповідач продовжуватиме спокійно користуватися цієї ситуацією, уникаючи будь-якого правосуддя. Однак, правові підстави зупинення провадження теж врегульовані у законі (статті 227-230 ГПК України) і вони не передбачають ні права, ані обов’язку суду зупиняти розгляд справи у разі, якщо одна із сторін зареєстрована на тимчасово окупованій території України. Тобто судді цілком очевидно та свідомо йдуть на порушення процесуального закону без жодних розумних для цього підстав, якщо такими звісно не вважати внутрішнє співчуття до сторони з тимчасово окупованої території. Такі рішення судів потрібно оскаржувати Шлях реалізації свого права на оскарження ухвал «про залишення без руху до закінчення воєнного стану» чи «про відкриття провадження та початок розгляду після закінчення воєнного стану» теж не простий, адже є свої нюанси. Це пов’язано з тим, що окремо від рішення суду можна оскаржити лише вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції і наші ухвали до цього переліку не входять (ухвала Центрального апеляційного господарського суду від 22.02.2023 у справі № 908/100/23). Але це на перший погляд… Формально ухвали про залишення позову без руху та про відкриття провадження у справі не оскаржують в апеляції окремо від рішення. Але ж у цих ухвалах суд фактично зупинив провадження у справі. Тобто зміст і суть ухвали суперечить її назві. А вже ухвали про зупинення провадження оскаржувати можна і у цій ситуації – потрібно. Такий підхід до тлумачення змісту судових рішень був абсолютно сприйнятий Верховним Судом, правові висновки якого є обов’язковими для врахування. Так, у справі № 908/859/22 суд першої інстанції відклав підготовче засідання «до завершення періоду дії правового режиму воєнного стану», тобто без зазначення чіткого строку. Апеляційний суд, апеляційну скаргу повернув, бо формально ця ухвала не підлягає оскарженню. Але Верховний Суд у постанові від 07.12.2022 зазначив, що судом першої інстанції фактично зупинено провадження у справі, а тому предметом апеляційного оскарження була ухвала місцевого господарського суду про зупинення провадження у справі. І ця правова позиція сприйнялась судами апеляційної інстанції, які почали приймати до розгляду такі апеляційні скарги як скарги на ухвалу про зупинення провадження (ухвала Центрального апеляційного господарського суду від 27.03.2023 у справі №908/101/23). Превентивні заходи Безперечно, зазначені випадки є новими для судової практики та, на щастя, не такими масовими. Але проблема таки є. І не завжди очікування правового висновку Верховного Суду є виправданим з точки зору гарантованого права на справедливий суд, адже позиція Верховного Суду може змінитись. Більш ефективно та доцільно було б внести відповідні зміни до процесуальних кодексів, які б чітко розставили усе на свої місця. Перебування відповідача на тимчасово окупованій території не повинно бути його перевагою.
31 березня 2023, 16:31