В українському законодавстві лізинг є новим і зручним правовим інститутом договірної саморегуляції відносин суб’єктів господарювання, спрямованим на швидке та якісне оновлення основних засобів виробництва без надмірних фінансових навантажень підприємств.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Вступаючи у лізингові правовідносини, сторони, як це і вимагається частинами 1–2 ст. 193 ГК України, у переважній більшості випадків мають дійсний намір належного виконання укладеного зобов’язання, проте, як свідчить практика, далеко не завжди їх припинення відбувається виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Якщо розглядати договір лізингу з динамічної точки зору, лізингодавець виконує свої обов’язки з передання майна на певний строк і за встановлену плату фактично відразу після його укладення. Подальший зміст лізингового зобов’язання фактично зводиться до обов’язку лізингоодержувача зі сплати лізингових платежів в обумовлені договором строки та кореспондуюче йому право лізингодавця вимагати їх належного виконання.
Саме в цій «частині» виконання лізингового зобов’язання, з огляду на його довготривалість у часовому вимірі, лізингоодержувачі з тих чи інших причин допускають прострочення сплати лізингових платежів, що має своїм наслідком реалізацію лізингодавцем передбаченого договором права на односторонню відмову від зобов’язання та наступним зверненням до господарського суду з вимогою про стягнення лізингових платежів у примусовому порядку. З цього часу й починається цікава «процесуальна гра», хід якої може виявитися непередбаченим, а наслідки – доволі суперечливими.
Юристи нашої компанії під час захисту прав лізингодавців на рівні спеціалізованої ланки судової системи – господарських судів України доволі часто стають свідками того, як лізингоодержувачі, перебуваючи у статусі відповідачів, використовують весь «арсенал» правового захисту та застосовують різноманітні схеми процесуальної тактики, спрямованої на уникнення відповідальності за допущені порушення лізингового договору.
Тож які спірні питання судової практики ми маємо на увазі і вважаємо такими, що заслуговують на увагу для висвітлення в професійному середовищі?
Так, одним з конфліктних питань, яке виникає під час судового розгляду, є визначення грошового еквіваленту договору лізингу в іноземній валюті. Обґрунтовуючи на цій підставі невідповідність укладеного договору (його окремих частин) імперативним вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України, лізингоодержувачі звертають увагу суду на два основні аспекти, які зводяться до наступного. По-перше, зазначення ціни господарського зобов’язання в іншій, ніж гривня, грошовій одиниці вже саме по собі є порушенням чинного законодавства, і, по-друге, за таких умов відбувається коригування розміру лізингових платежів, пов’язаних з коливанням курсових різниць валютних ресурсів по відношенню до гривні, що порушує вимоги ч. 2 ст. 632 ЦК України в частині встановленої заборони по зміні ціни укладеного договору.