Право на судовий захист хоча й гарантоване Конституцією України, але, як і будь-яке інше право, реалізується лише у визначений законодавством спосіб та в установленому порядку.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Для фактичної реалізації права на судовий захист первинним є визначення юрисдикції спору. Адже звернення з позовом до суду, якому непідвідомчий викладений в позовній заяві спір, матиме наслідком, щонайменше, закриття провадження у справі.
На перший погляд, з урахуванням положень процесуальних кодексів в редакції Закону України №2147-VIII від 03.10.2017, нема нічого простішого, ніж визначити юрисдикцію для вирішення свого спору. Окрім того, і в теорії, і чинною судовою практикою чітко виокремлено критерії юрисдикційності спору, а саме:
1. суб’єктний склад правовідносин;
2. вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ;
3. предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.
Втім, все ж таки існують настільки складні правовідносини, що однозначну відповідь на питання підвідомчості спору надати дуже складно.
Такі складнощі характерні, зокрема, для спорів, пов’язаних із вивільненням члена виконавчого органу товариства з займаної посади. Розглянемо специфіку цих правовідносин через призму визначених та наведених вище критеріїв юрисдикційності спору.
Суб’єктний склад правовідносин, тобто коло осіб, які є учасниками правовідносин. Абсолютно логічно, що в спорах, пов’язаних із вивільненням члена виконавчого органу товариства з займаної посади суб’єктами виступають сам член виконавчого органу та товариство, в якому він виконував відповідні функції, обумовлені займаною посадою.
Вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. То ж до якої категорії віднести спори, пов’язані із вивільненням члена виконавчого органу товариства з займаної посади через призму цього критерію юрисдикційності? Відповідь на це питання потребує аналізу специфіки правого статусу цього суб’єкта.
З одного боку, член виконавчого органу товариства – це особа, яка зв’язана з підприємством трудовими правами та обов’язками (тобто між підприємством та директором є трудові правовідносини).
Оскільки питання звільнення особи з займаної посади є складовим елементом трудових правовідносин, з огляду на приписи статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, можна припустити, що позови про звільнення члена виконавчого органу товариства з займаної посади підлягають розгляду судами загальної юрисдикції.
Разом з тим, з іншого боку, член виконавчого органу товариства – це особа, якій засновником товариства ввірено організаційно-розпорядчі та адміністративно господарські функції, які пов’язані з управлінням поточною діяльністю підприємства. Цей аспект правового статусу члена виконавчого органу товариства зумовлено, зокрема, особисто-довірчими відносинами із власниками юридичної особи.
Окрім того, призначення на посаду та звільнення з посади члена виконавчого органу товариства прямо пов’язане з реалізацією учасниками (засновниками) товариства своїх корпоративних прав, визначених законодавством та установчими документами.
Наведене надає підстави для висновку про наявність між підприємством та членом виконавчого органу корпоративних правовідносин, спори в яких, з огляду на приписи статті 20 Господарського процесуального кодексу України, є предметом розгляду судів господарської юрисдикції.
Предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Аналіз судової практики в спорах, пов’язаних із вивільненням члена виконавчого органу товариства свідчить, що в позовах переважний відсоток становлять матеріально-правові вимоги (тобто предмет позову) про поновлення члена виконавчого органу в займаній посаді.
Що ж стосується характеру спірних матеріальних правовідносин (тобто підстави позову), то вони є вкрай різноманітними. Це зумовлено специфікою правового статусу члена виконавчого органу товариства та багатоаспектністю правовідносин, що складаються між ним та товариством.
Як з особою, яка знаходиться в трудових правовідносинах з товариством, з членом виконавчого органу може бути розірвано трудовий договір (контракт) з підстав, визначених в статтях 40 та 41 Кодексу законів про працю України.
Звільнення члена виконавчого органу з підстав, визначених в статтях 40 та 41 (крім пункту 5 цієї статті) Кодексу законів про працю України здійснюється на засадах, визначених трудовим законодавством. Недотримання порядку звільнення працівника за цими підставами свідчить про порушення трудових прав, які відповідно до ч. 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України підлягають захисту в судах загальної юрисдикції.
Однак, припинення правовідносин між товариством та членом виконавчого органу має свою специфіку, а саме додаткові підстави припинення сформованих між ними правовідносин.
Так, відповідно до п. 5 ч. 1 статті 41 Кодексу законів про працю України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб.
Усталена практика свідчить про те, що підстава для розірвання трудового договору, викладена в п. 5 ч. 1 статті 41 Кодексу законів про працю України, стосується тільки членів виконавчого органу господарського товариства (тобто є підставою для звільнення, яка застосовується лише по відношенню до директорів, членів правління тощо) та прямо пов’язана із нормою частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України, відповідно до якої повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Припинення правовідносин між товариством та членом виконавчого органу на підставі п. 5 ч. 1 статті 41 Кодексу законів про працю України та частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання з ним трудового договору) на підставі положень Кодексу законів про працю України з огляду на правову природу цих підстав, предмет регулювання правовідносин та правові наслідки. Так, засновник не повинен аргументувати причини свого рішення про припинення (тимчасове чи абсолютне) правовідносин з членом виконавчого органу. Адже оскільки відносини між цими суб’єктами будуються, в тому числі, на особисто-довірчих зв’язках, втрата довіри з боку власника товариства з будь-яких причин сама по собі може бути підставою для звільнення чи відсторонення від виконання обов’язків члена виконавчого органу.
З огляду на ці особливості, можливість товариства припинити повноваження члена виконавчого органу на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України та частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України не є предметом регулювання трудового права, але є результатом реалізації засновниками (учасниками) товариства своїх корпоративних прав на участь в управлінні шляхом прийняття рішень про відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу. Хоча такі корпоративні права мають наслідком прийняття рішення уповноваженого на це органу, яке зачіпає й трудові правовідносини, але визначальними за таких обставин є саме корпоративні правовідносини.
Отже, спір про вивільнення члена виконавчого органу товариства з займаної посади за приписами п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України та частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України:
- стосується законності дій органів управління товариства, зокрема відповідності цих дій вимогам цивільного, господарського, а не трудового законодавства;
- не може зачіпати підстави припинення чи відстрочення члена виконавчого органу від виконання повноважень.
В такому випадку підстави позову повинні зводитись до недотримання вимог законодавства та установчих документів щодо прийняття засновниками (учасниками) товариства відповідного рішення, а отже й стосуються корпоративних правовідносин, спори в яких, відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України, є предметом розгляду судів господарської юрисдикції.
Підсумовуючи наведене, джерелом для визначення юрисдикції спору про вивільнення члена виконавчого органу товариства з займаної посади є характер спірних матеріальних правовідносин, тобто підстави позову.
Якщо підстави позову зводяться до оскарження законності розірвання трудового договору (контракту) з підстав, визначених в статтях 40 та 41 (крім пункту 5 цієї статті) Кодексу законів про працю України – спір підлягає вирішенню в суді загальної юрисдикції.
Якщо підстави позову зводяться до оскарження законності припинення повноважень члена виконавчого органу товариства чи відсторонення його від виконання своїх повноважень з підстав п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України та частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України - спір підлягає вирішенню в суді господарської юрисдикції