Доки війна набирає обертів, перед правниками постає багато спірних питань щодо правозастосування процесуальних норм під час розгляду справ судами. Зокрема, розповсюдженим наразі є питання про зупинення провадження у справі судом під час воєнного стану. Здебільшого підставою є перебування сторони у складі ЗСУ та добровольчих формувань територіальних громад. Численна кількість таких клопотань надходить до суддів щоденно. Як водночас розв’язати спори, що підлягають якнайшвидшому розгляду, такі, як: стягнення шкоди, завданої каліцтвом, стягнення аліментів, зміна розміру аліментів, стягнення неустойки тощо.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Адже, наприклад, дитина потребує коштів на утримання, а її батько перебуває у складі добровольчого формування територіальної громади або у лавах ЗСУ. За яким принципом розмежовувати обов’язкові підстави для зупинення провадження у справі й факультативні та коли можна розглянути справу по суті, не зупиняючи провадження?
Власне, одна з останніх аналогічних ситуацій склалась і у справі, де я представляла інтереси позивача. Цивільна справа стосувалася питань надмірного нарахування аліментів на дитину, що продовжує навчання до 23 років. Було подано позов до суду в інтересах клієнта про зменшення розміру аліментів на дитину, що продовжує навчання, оскільки у платника аліментів значно погіршився стан здоров’я, з’явилися значні витрати на лікування, у зв’язку з чим наразі відсутня можливість сплачувати раніше присуджені дитині аліменти у розмірі ¼ частини від усіх видів доходу.
Водночас фактично матір дитини одноособово сплатила повну вартість навчання дитини за контрактом, але дитина на сьогодні не досягла 23-річного віку та продовжує навчання. Подача позову не припиняє щомісячні вирахування аліментів на користь батька дитини до моменту вступу рішення у справі у законну силу. Період часу з моменту відкриття провадження у справі до вступу рішення в законну силу займає тривалий проміжок часу, адже суди, на жаль, не відносять цю категорію справ до пріоритетних для розгляду. Це зі свого боку надає певну можливість стороні відповідача зловживати своїми процесуальними правами з метою якомога тривалішого отримання аліментів у частині, яка ще не зменшена судовим рішенням. Одним із механізмів уникнути вирішення справи по суті у чисельних справах є клопотання про зупинення провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК, оскільки сторона-відповідач перебуває у складі добровольчого формування територіальної громади.
У цій справі суд першої інстанції, вважаю, правильно визначився із нормами права, які підлягали застосуванню, став на сторону позивача та відмовив у задоволенні такого клопотання відповідачу, розглянувши справу по суті (справа №753/13678/22). Але таких клопотань у судах чимало, і вирішують їх суди по-різному. Тож що з цих питань наразі говорить судова практика і на що необхідно звернути увагу при їх розв’язанні, виходячи з останніх правових позицій апеляційних судів і ВС.
Перше — добровольче формування територіальної громади є воєнізованим підрозділом, сформованим жителями територіальної громади, а не військовим формуванням. Положення «Про добровольчі формування територіальних громад» уряд затвердив 29 грудня 2021 року Постановою №1449. Зокрема, саме цим документом визначається, що добровольче формування утворюється зборами ініціативної групи жителів територіальної громади (не менше п’яти осіб) у присутності командира військової частини Сил територіальної оборони ЗСУ та уповноважених представників органу місцевого самоврядування відповідної територіальної громади. Згідно зі ст. 24 Закону України «Про основи національного спротиву» для забезпечення належного соціального і правового захисту на членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Членом добровольчого формування (нагадаємо, що він не є військовослужбовцем) може бути громадянин віком від 18 років, який проживає на території громади, пройшов медичний, професійний та психологічний відбір і уклав контракт добровольця тероборони. Контракт добровольця тероборони укладається з командиром формування на три роки. Водночас членство у формуванні не звільняє від обов’язку проходження строкової служби, мобілізації, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та військової служби за призовом осіб з-поміж резервістів в особливий період. Діяльність добровольчого формування провадиться під безпосереднім керівництвом і контролем командира військової частини Сил територіальної оборони. Для виконання завдань тероборони добровольці отримуватимуть штатну зброю в місцевих військових частинах тероборони, крім того, вони мають право використовувати особисту мисливську зброю та набої до неї (порядок її застосування також затверджено урядом).
Перебування сторони у справі у складі добровольчого формування територіальної громади не є підставою для зупинення провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК. Про це нагадав Касаційний цивільний суд, скасовуючи ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження у справі №623/2015/21. Особа звернулася до суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви. Суд першої інстанції заяву задовольнив і заборонив банку вчиняти дії щодо об’єкта іпотечного договору. Апеляційний суд зупинив провадження у справі за клопотанням заявника, який перебуває у складі територіальної оборони.
Проте КЦС зауважив, що добровольче формування територіальної громади є воєнізованим підрозділом, сформованим жителями територіальної громади, а не військовим формуванням, забезпечення комплектування якого військовослужбовцями здійснює Міністерство оборони. Члени добровольчого формування територіальної громади не є військовослужбовцями.
Здійснення діяльності добровольчих формувань територіальної громади під безпосереднім керівництвом і контролем командира військової частини Сил територіальної оборони ЗСУ, а також перехід за умов воєнного стану в оперативне підпорядкування командирів відповідних військових частин Сил територіальної оборони ЗСУ, за висновком КЦС, не свідчить про постійне перебування особи у складі Збройних сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.
Процесуальні норми ст.ст. 251 та 252 розрізняються обов’язковою підставою для зупинення провадження та факультативною. У п. 2 ст. 251 ЦПК йдеться про перебування у складі ЗСУ як про обов’язкову підставу для зупинення провадження. Звичайно, правильним було б у таких справах дотримуватися балансу інтересів двох сторін, хоча це фактично неможливо. Здебільшого суди, розглядаючи подібні питання, виходять з принципу диспозитивності: якщо особа сама просить про те, щоб справу розглядали, то немає підстав і для того, аби зупиняти провадження у справі. Аналогічна позиція щодо можливого розгляду справи й у випадку, якщо особа подала заяву про розгляд справи без її участі.
Друге — щодо наявності обґрунтованих підстав зупинення провадження. Касаційний цивільний суд Верховного Суду визначив, що належним письмовим доказом для зупинення провадження у зв’язку з перебуванням сторони у складі Збройних сил України є наказ по особовому складу, виданий у порядку п. 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008. Інші докази (довідки, листи з військової частини) суд визнав недостатніми для встановлення відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом (Постанова від 29 березня 2023 року у справі №756/3462/20). Розв'язуючи питання про зупинення провадження у цій справі з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що оскільки особа з 27 лютого 2022 року є мобілізованою та перебуває на службі в лавах Збройних сил України, що підтверджується копією відповідної довідки військового комісара, то провадження у справі підлягає зупиненню.
Зі свого боку Верховний Суд не погодився з наведеним висновком суду апеляційної інстанції з таких підстав. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов’язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про Збройні сили України» ЗСУ — це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України та розв’язання питань, пов’язаних із проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов’язку в запасі, врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (у редакції, чинній на час винесення оскаржуваної ухвали, далі — Положення).
Відповідно до п. 12 Положення встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо), оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Результат аналізу п. 12 Положення дає підстави зробити висновок про те, що встановлення відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом, оформлюється письмовими наказами по особовому складу. Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Так, суд дійшов висновку, що матеріали цієї справи не містили достовірних доказів на підтвердження того, що особа перебуває у складі Збройних сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, оскільки вона не надала наказ по особовому складу, а отже, відсутні підстави для зупинення провадження у справі. Тобто наразі маємо певні корективи судової практики внаслідок війни.
Але загалом позиція Верховного Суду щодо зупинення провадження у справі (Постанова ВС від 1 лютого 2022 року у справі №160/12705/19) ґрунтується на тому, що: — зупинення провадження має бути доцільним і мотивованим. Суд аналізує ймовірні наслідки зупинення, з урахуванням суті спірних правовідносин тощо, щоб це не призвело до безпідставного затягування строків розгляду справи (п. 33); — суд повинен встановити потребу відступу від принципу розумності строків розгляду справи судом (п. 48).