З початком повномасштабного вторгнення рф на територію України більшість державних інституцій та органів місцевого самоврядування опинилися в ситуації, яка зумовлювала колапс у роботі. Деякий період часу робота судових органів, органів державної виконавчої служби та приватних виконавців, адвокатів, нотаріусів, правоохоронних органів та інших державних структур через обставини, що не залежали від нас, була припинена. Одразу очевидних відповідей на питання, як робота наведених вище інституцій буде продовжуватися далі, не було. Більшість людей були зайняті питаннями захисту та порятунку свого життя, дітей, батьків і рідних. Це спонукало Верховну Раду України, Міністерство юстиції України, Державну судову адміністрацію та інші інституції працювати в «турборежимі» та запроваджувати необхідні законодавчі зміни з урахуванням правового режиму воєнного стану. Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини.
Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! Робота судових органів на тимчасово окупованих територіях У період дії воєнного стану, відповідно до ст. 10 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану», повноваження судів не можуть бути припинені, а ч. 2 ст. 26 зазначеного закону передбачає, що скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Але водночас судова гілка влади також зазнала впливу війни та її наслідків, що внесло свої корективи в процеси здійснення судочинства. Станом на сьогодні частина судів України призупинили свою діяльність через активні бойові дії та тимчасову окупацію. Однак суди на територіях, які не були під окупацією та/або звільнені з-під окупації, починають відновлювати свою роботу і відправляти правосуддя. Через ведення активних бойових дій і тимчасову окупацію окремих територій низка судів, зокрема в Донецькій, Запорізькій, Луганській, Харківській і Херсонській областях, призупинили свою діяльність. Відповідно розпорядженнями Голови Верховного Суду «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, територіальну підсудність судових справ, що розглядались у цих судах, було змінено. Реалізація таких повноважень Головою Верховного Суду стала можлива завдяки прийнятим на початку березня законодавчим змінам до ч. 7 ст. 147 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів». Ця стаття передбачає, що у разі неможливості здійснення правосуддя судом з об’єктивних причин під час воєнного або надзвичайного стану, у зв’язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами може бути змінено територіальну підсудність судових справ, що розглядаються в такому суді, за рішенням Вищої ради правосуддя, що ухвалюється за поданням Голови Верховного Суду, шляхом її передачі до суду, який найбільш територіально наближений до суду, що не може здійснювати правосуддя, або іншого визначеного суду. У разі неможливості здійснення Вищою радою правосуддя такого повноваження воно здійснюється за розпорядженням Голови Верховного Суду. Відповідне рішення є також підставою для передачі усіх справ, що перебували на розгляді суду, територіальна підсудність якого змінюється. Полишаючи окуповані території, переважна більшість судових справ, що розглядалася судами, у письмовому вигляді залишилась у судах. Зокрема і справи, рішення в яких не були ухвалені судом. Способи та приклади подолання судовою системою такої непростої ситуації можна виокремити, проаналізувавши відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень. Наприклад, впродовж 2022 року Одеський окружний адміністративний суд виніс більше ніж 500 судових рішень у справах, які підсудні Херсонському окружному адміністративному суду. Так, у випадках, коли позов було подано до Херсонського окружного адміністративного суду ще до початку збройної агресії рф (зокрема, це справи: №540/1007/22, №540/1139/22, №540/1112/22, №540/8171/21, №540/6358/21 та інші), тобто у випадку, коли після тимчасової окупації судова справа у паперовому вигляді залишилась у приміщенні Херсонського окружного адміністративного суду, розгляд цих справ у Одеському окружному адміністративному суді став можливий завдяки доступу до електронного документообігу адміністративного суду. Матеріали справи були повністю завантажені працівниками апарату суду в електронну систему, що гарантувало учасникам справ закріплений у Конституції України доступ до суду для захисту своїх прав та інтересів. Однак питання практичного виконання таких судових рішень є ускладненим, оскільки до юрисдикції адміністративного суду віднесено спори між фізичними чи юридичними особами із суб’єктом владних повноважень або ж справи за зверненням суб’єкта владних повноважень, які донині знаходяться на тимчасово окупованій території, де тривають активні бойові дії. Типовими є обставини, за яких через неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану справи, що на початок окупації перебували на стадії підготовчого провадження, після зміни територіальної підсудності продовжили розглядатися вже іншими судами, а матеріали справи набували статусу таких, що є втраченими. У такому випадку дієвим механізмом є інститут відновлення матеріалів втраченого судового провадження, який дозволяє відновити процесуальні рішення суду та навіть докази (або ж їх частину), що були надані сторонами у справі. Однак неможливість відновити сторонами усі докази, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, значно продовжує термін розгляду такої категорії справ, тому їх розгляд триває далі. Зовсім іншим випадком є спори з виключною підсудністю, наприклад, спори, нерозривно пов’язані з місцезнаходженням нерухомого майна. Оскільки майно знаходиться на окупованій території та його доля наразі невідома, сторони у такій категорії справ фактично позбавлені можливості в натурі виконати судове рішення, адже до звільнення тимчасово окупованих територій неможливо встановити, чи досі існує предмет спору. З урахуванням наведеного можемо констатувати факт того, що незважаючи на окупацію територій, державою було вжито заходів, щоб забезпечити права учасників судового процесу, аби їх право на захист було реалізовано та здійснено судом, проте достатність і дієвість таких заходів важко оцінювати, особливо в умовах ведення бойових дій на території України. Робота органів державної виконавчої служби та приватних виконавців, які опинилися на тимчасово окупованих територіях Діяльність і роботу державних та приватних виконавців регламентовано ЗУ «Про виконавче провадження», ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Особливість діяльності державних і приватних виконавців пов’язана безпосередньо з організацією їх праці та прямим контактом виконавця з боржником і стягувачем, а також іншими учасниками виконавчого провадження, визначеними законом. З моменту повномасштабного вторгнення відділам ДВС і приватним виконавцям, офіси яких були на окупованих територіях, Міністерством юстиції України було заблоковано доступ до Автоматизованої системи виконавчого провадження доти, доки відділи ДВС не будуть розташовані на підконтрольній території України. Наказами територіальних управлінь Міністерства юстиції України змінено дислокацію відділів, місцезнаходження відділів ДВС визначено в межах підконтрольних міст і районів. Тому відповідні працівники переїхали працювати до інших міст. Їм було відновлено доступ до Автоматизованої системи виконавчого провадження і тим самим забезпечено організацію їх діяльності. З приватними виконавцями не все так просто, оскільки законодавство вимагає, щоб приватний виконавець мав офіс. А це додає значні фінансові витрати, які з боку держави аж ніяк не фінансуються. Тобто чимала кількість приватних виконавців опинилась у патовій ситуації. Проблема забезпечення організаційної діяльності приватних виконавців полягає в тому, що доти, доки приватний виконавець не відкриє новий офіс та не зареєструє свою діяльність в іншому регіоні, він не може проводити виконавчі дії в межах наявних у нього виконавчих проваджень. Цілком логічно, що така ситуація, крім виконавців, негативно впливає як на стягувачів, так і на боржників, які, наприклад, самостійно виконали рішення суду. За відсутності доступу до Автоматизованої системи виконавчого провадження виконавець не може повернути виконавчий документ стягувачу за його заявою, не може закінчити виконавче провадження та зняти арешт, що обтяжує майнові права боржників, або банально передати виконавчий документ на виконання іншому виконавцю, аби той продовжував вчиняти усі необхідні дії в межах виконавчого провадження. Що стосується виконання судових рішень, слід зазначити, що в практичному аспекті деякі рішення судів виконати стало неможливо. Передусім це рішення, які невід’ємно пов’язані з об’єктом, та рішення немайнового характеру, що передбачають: — передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі; — реалізацію майна, на яке звернено стягнення (майно, що було на окупованих територіях); — виконання рішення про конфіскацію майна; — за рішеннями, за якими боржник зобов’язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення; — виконання рішення про відібрання дитини; — виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною; — виконання рішення про поновлення на роботі; — виконання рішення про виселення боржника; — виконання рішення про вселення стягувача. Зі зрозумілих підстав неможливість виконання наведених вище рішень зумовлено відсутністю майна внаслідок його знищення, втрати, викрадення; переїздом людей до інших міст, інших країн, або смертю; фактичною відсутністю підприємств, установ та організацій тощо. Також виникають труднощі з виконанням рішень, що спрямовані на відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, стягнення аліментів та інших періодичних платежів. Насамперед це зумовлено тим, що багато людей втратили своє джерело доходу, а тому і відсутні будь-які надходження. Дехто виїхав за межі України та зараз знаходиться у країнах ЄС, Грузії, Туреччині, Великій Британії та інших країнах світу. Відповідно вплинути на таких боржників державним і приватним виконавцям просто не вдається фізично, а тому рішення, у яких вказані особи є боржниками, виконати неможливо. Щодо захисту осіб, які опинилися на тимчасово окупованих територіях Стосовно боржників, які надалі проживають на окупованих територіях, до 06.05.2023 року державні та приватні виконавці продовжували відкривати виконавчі провадження та накладати арешт на грошові кошти і майно, хоча в практичному аспекті виконати рішення не могли. 06.05.2023 року набрав чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих особливостей організації примусового виконання судових рішень і рішень інших органів під час дії воєнного стану» від 11.04.2023 року №3048-IX. Вказаним законом було внесено зміни до п. 10-2 розд. XIII «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про виконавче провадження», яким було передбачено, що забороняється у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженим ЗУ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 2102-IX, відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої російською федерацією території України (з дати віднесення територій до таких, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій до моменту виключення таких територій з переліку). Згадані вище зміни покликані певною мірою «усунути» порушення виконавцями обов’язку з виконання тих рішень, виконання яких є фактично неможливим. У такому тимчасовому рішенні вбачаються позитивні аспекти і для прав та інтересів боржників, оскільки особи, які й так опинилися в тяжких життєвих умовах і потребують додаткової допомоги від держави, не обтяжуються їх додатковими обмежувальними заходами у межах виконавчих проваджень. У підсумку варто зазначити, що на державу та всю юридичну спільноту покладено складне завдання, яке полягає у розробці алгоритму та подальшому дотриманні принципу обов’язковості виконання судових рішень й одночасному зменшенні тиску на громадян, які внаслідок збройної агресії опинились у дуже складних життєвих умовах. Досягнення такої мети вбачається можливим у випадку чіткого забезпечення пропорційності між інтересами кредиторів і боржників, розробки механізму компенсації збитків, завданих військовою агресією рф, впровадження у життя процедур, що зменшать фінансовий тягар боржників та дозволять максимально задовольнити інтереси кредиторів.
07 червня 2023, 15:43