26 листопада 2015 р. Верховною Радою України було прийнято так званий Закон Савченко — Закон України №838‑VIII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання», який встановив порядок зарахування судом строку попереднього ув'язнення з розрахунку день попереднього ув'язнення за 2 дні позбавлення волі. Зазначена редакція ст. 72 КК України була сприйнята неоднозначно, і зрештою «Закон Савченко» скасували Законом України від 18 травня 2017 р. №2046‑VIII, за яким попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Зміни законодавства призвели до розбіжностей у застосуванні ч. 5 ст. 72 КК України судами першої та апеляційної інстанцій.
Справедливі рішення
Першу спробу уніфікувати застосування ч. 5 ст. 72 КК України зробив Верховний Суд 6 червня 2018 р. у справі №180/746/16‑к: попереднє ув'язнення зараховується у строк покарання з розрахунку день такого ув'язнення за два дні позбавлення волі лише на час дії «Закону Савченко».
Проте через декілька місяців Велика Палата Верховного Суду зробила інший висновок: «Якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 р. (включно), і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув'язнення після 21 червня 2017 р., тобто після набрання чинності Законом №2046‑VIII, то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону №838‑VIII». У такому разі «Закон Савченко» має переважаючу (ультраактивну) дію. Застосування до таких випадків Закону №2046‑VIII є неправильним, оскільки зворотна дія Закону №2046‑VIII як такого, що «іншим чином погіршує становище особи», відповідно до ч. 2 ст. 5 КК України, не допускається» (постанова ВП ВС від 29 серпня 2018 р. у справі №663/537/17).
На мою думку, вказаним рішенням Верховний Суд доктринально роз'яснив зворотну дію закону про кримінальну відповідальність у часі у розрізі застосування ч. 5 ст. 72 КК України.
Окремо заслуговують на увагу висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 18 червня 2019 р. у справі №398/3940/14‑к: «Оскільки засуджений вчинив злочини до 20 червня 2017 р., при вирішенні питання щодо порядку зарахування засудженому у строк покарання строку попереднього ув'язнення слід керуватися правилами ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону №838‑VII, а посилання прокурора на інший порядок є неспроможними».
Як убачалось з матеріалів провадження, засудженому за вироком районного суду від 14 вересня 2016 р. відповідно до положень ч. 5 ст. 72 КК України було зараховано строк попереднього ув'язнення по 14 вересня включно з розрахунку день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. Після проголошення вироку районного суду від 14 вересня 2016 р. засуджений, перебуваючи в слідчому ізоляторі, брав участь у розгляді міськрайонним судом цього кримінального провадження. Вказаний факт апеляційний суд залишив поза увагою та замість зарахування строку з 15 вересня 2016 р. необґрунтовано зарахував засудженому у строк покарання строк попереднього ув'язнення лише з 23 вересня 2016 р.».
Верховний Суд постановив: вирок апеляційного суду змінити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК України, а засудженому зарахувати у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 15 вересня по 23 вересня 2016 р. та з 21 червня 2017 р. по 21 червня 2018 р. включно з розрахунку день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Схожі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2019 р. у справі №640/18370/16‑к. Касаційний кримінальний суд вказав, що при постановленні ухвали апеляційний суд неправильно застосував положення ч. 5 ст. 72 КК України у редакції Закону №2046‑VIII, зарахувавши засудженому у строк покарання строк перебування під вартою після 21 червня 2017 р. з розрахунку день попереднього ув'язнення за день позбавлення волі та, навпаки, не застосував до нього положення ст. 5 КК України та ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону №838‑VIII, за правилами якого таке зарахування проводиться з розрахунку день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, тобто неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність. Ґрунтуючись на вказаному, Касаційний кримінальний суд скаргу засудженого задовольнив частково, оскаржувані судові рішення змінив і на підставі ч. 5 ст. 72 КК України у редакції Закону №838‑VIII зарахував у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 22 по 30 листопада 2016 р. та з 21 лютого 2017 р. по день набрання вироком законної сили (31 жовтня 2017 р.) з розрахунку день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі (див. постанову Верховного Суду від 16 квітня 2019 р. у справі №640/18370/16‑к).
Дискусійним, на мою думку, є висновок Верховного Суду, який висвітлено у постанові від 26 лютого 2020 р. у справі №497/349/16‑к. Колегія суддів Касаційного кримінального суду зазначила, що ч. 5 ст. 72 КК України в редакції від 26 листопада 2015 р. визначає правила зарахування у строк покарання строку саме попереднього ув'язнення, а не будь-якого періоду перебування особи в установах попереднього ув'язнення. При цьому вказівка у п. ґ ч. 5 ст. 72 КК України в редакції від 26 листопада 2015 р. («Закону Савченко») на те, що у строк попереднього ув'язнення включається строк «перебування особи, яка відбуває покарання, в установах попереднього ув'язнення для проведення слідчих дій або участі у судовому розгляді кримінального провадження» стосується випадків, коли особа, яка відбуває покарання, до якого вона засуджена в іншому кримінальному провадженні (іншій кримінальній справі), залишається в установі попереднього ув'язнення або тимчасово переводиться до неї з метою участі в слідчих діях або судовому розгляді нового кримінального провадження, що прирівнюється до попереднього ув'язнення в межах цього нового кримінального провадження до набрання вироком законної сили.
При цьому положення п. ґ ч. 5 ст. 72 КК України в редакції від 26 листопада 2015 р. не поширюються на час перебування особи в установі попереднього ув'язнення після набрання вироком законної сили, у т. ч. у зв'язку з участю в касаційному розгляді відповідного кримінального провадження, у судових засіданнях щодо розгляду заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, щодо роз'яснення судового рішення чи виправлення в ньому описки, а також щодо вирішення інших питань, що виникають на стадії виконання вироку, адже після набрання вироком законної сили ув'язнення вже не є попереднім. Протилежне тлумачення суперечило б самій суті поняття «попереднє ув'язнення».
Вважаю, що окрема думка судді ККС ВС А. О. Чистика, який не погодився з висновками колег у зазначеній справі (постанова ВС від 26 лютого 2020 р. у справі №497/349/16‑к), є правильною.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що вирок районного суду від 31 липня 2017 р. стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набрав законної сили 29 січня 2018 р., тобто з дня постановлення ухвали апеляційного суду, яка в подальшому скасована постановою Верховного Суду від 19 березня 2019 р. Після цього, 4 липня 2019 р. апеляційним судом було скасовано вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та постановлено новий вирок. При цьому Касаційним кримінальним судом у складі Верховного Суду ухвалою від 18 жовтня 2018 р. було прийнято рішення про етапування засудженого ОСОБА_1 з державної установи «Петровська виправна колонія (№49)» до державної установи «Київський слідчий ізолятор» для участі в судовому засіданні Верховного Суду.
Отже, у цій конкретній ситуації період перебування засудженого ОСОБА_1 в установі попереднього ув'язнення, якою є державна установа «Київський слідчий ізолятор», на підставі ухвали Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 18 жовтня 2018 р. через його участь у судовому розгляді справи, на думку А. О. Чистика, охоплюється поняттям «попереднє ув'язнення» у розумінні ч. 5 ст. 72 КК України у редакції Закону №838‑VIII від 26 листопада 2015 р., що Судом було залишено поза увагою.