 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Стрімкий розвиток транскордонних торговельних відносин зумовлює виникнення необхідності виходу на нові ринки та масштабування своєї діяльності. У зв’язку із збільшенням зовнішньоекономічних транзакцій, наслідком чого є укладення договорів між контрагентами із різних країн світу, сторони все частіше обирають альтернативні способи вирішення спорів. Одним із таких способів вирішення спорів є арбітраж. Окрім того, про збільшення популярності арбітражу також свідчить статистика МКАС при ТПП України, відповідно до якої, кількість переглянутих справ збільшилась з 243 справ в 2019 році, до 584 справ в 2023 році, учасниками яких були представники 57 країн світу. Таке явище видається зовсім не дивним, враховуючи, що арбітраж, з поміж інших способів, вирізняється швидкою процедурою, відсутністю бюрократичних перепон, комерційною спрямованістю та неупередженістю розгляду спору.
Зазвичай арбітражні рішення є остаточними, проте вони можуть бути переглянуті в межах правил організацій, відповідно до яких відбувався арбітражний розгляд. Ба більше, чинна нормативно-правова база наводить вкрай мало підстав для оскарження арбітражних рішень, більшість з яких є суто процесуальними.
Остаточність арбітражних рішень також підтверджується висновками Верховного Суду у постановах Верховного Суду по справі № 824/87/21 від 13 січня 2022 року та по справі № 824/205/21 від 2 червня 2022 року, відповідно до яких, вирішуючи питання про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, суд не може оцінювати його правильність по суті чи вносити будь-які зміни до його змісту, а перевіряє лише дотримання строків звернення з клопотанням, дотримання вимог процесуального закону щодо його форми і змісту та наявність обставин, які можуть бути підставою для відмови в задоволенні заяви.
А втім, після завершення розгляду справи та прийняття остаточного арбітражного рішення, постає проблема у визнанні та виконанні такого рішення в країні доміцилію контрагента.
Трохи про процедуру
Варто відмітити, що за загальним правилом, арбітражні рішення мають бути виконаними у добровільному порядку. Для цього, сторона, яка отримала право на стягнення певної суми, направляє лист-вимогу із зазначенням банківських реквізитів для здійснення відповідної виплати.
Проте на практиці виконання арбітражного рішення не завжди здійснюється у добровільному порядку і боржник може ухилятися від виконання арбітражного рішення.
З метою уникнення таких випадків, існує інститут визнання та виконання арбітражних рішень. Процедура визнання та виконання арбітражного рішення регламентується Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж», Європейською конвенцією про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 року, Нью-Йоркською конвенцією про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року та за процедурою, передбаченою главою 3 розділом 9 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК України). Варто зазначити, що така процедура передбачена саме для рішень міжнародного комерційного арбітражу, а отже, й у межах цього питання буде спрямоване наше дослідження.
Пропонуємо розглянути декілька цікавих постанов Верховного Суду стосовно актуальних питань визнання та надання дозволу на виконання арбітражних рішень.
Чи повинно мати силу виконавчого документу винесене арбітражне рішення у країні прийняття? (справа № 824/253/21)
Належним підтвердженням необхідності звернення до процедури визнання та виконання арбітражних рішень в Україні є принцип відповідно до якого, арбітражне рішення має бути остаточним, проте може не мати силу виконавчого документу, відповідно до законодавства держави, в якій воно було прийняте.
Так, у справі № 824/253/21 розглядалась можливість виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу — Арбітражної служби міста Портленд, штат Орегон, США, від 25 травня 2021 року у справі № 201211. Відповідно до арбітражних правил, рішення цієї арбітражної установи набирає чинності після його винесення. А втім, арбітражні правила передбачають десятиденний строк для внесення змін у арбітражне рішення, шляхом звернення до суду штату або федерального суду. Відсутність такого звернення жодним чином не впливає на чинність арбітражного рішення.
Верховний Суд вказав, що при наданні дозволу на визнання та виконання арбітражного рішення слід керуватись вищезгаданою Нью-Йорською конвенцією про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року, відповідно до якої, відсутність визнання та виконання в державі винесення арбітражного рішення не є підставою для відмови у його визнанні та виконанні у будь-якій іншій державі.
Отже, Верховний Суд визнав, що інститут визнання і виконання іноземного арбітражного рішення не передбачає, що арбітражне рішення, винесене в одній державі, повинно бути виконуваним (мати силу виконавчого документа) у цій державі, як необхідну передумову для його визнання і примусового виконання на території інших держав.
Дійсність арбітражної угоди (справа № 824/268/21)
У межах цієї справи суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви про визнання та виконання арбітражного рішення (Арбітражного рішення Міжнародної асоціації торгівлі зерном і кормами (ГАФТА). Підставою для цього стало підписання сторонами контракту на поставку сільськогосподарської продукції, в якому містилась арбітражна угода, тільки шляхом обміну сторонами підписаними версіями через електронні пошти, як обраного способу комунікації. Також контрактом передбачався подальший обмін скан-копіями підписаних документів, який не відбувся. З огляду на такі обставини, суд першої інстанції (1) визнав факт відсутності арбітражної угоди між сторонами та (2) відмовив у визнанні та наданні дозволу на виконання арбітражного рішення.
А втім, звернувши увагу на порядок обміну та підписання сторонами контракту, суд першої інстанції не врахував важливий аспект. Заявник та боржник, які зареєстровані у Швейцарії та Україні відповідно, обрали для врегулювання своїх відносин право Англії та Уельсу. Ба більше, контракт не містив положення автоматичної недійсності, у випадку відсутності обміну підписаними версіями. З огляду на це, Верховний Суд визначив, що арбітражна угода може бути визнана недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, чого не було доведено боржником з посиланням на застосовне право Англії та Уельсу.
До того ж, обмін підписаних версій контрактів між сторонами можна вважати «письмовою угодою», адже для чинності арбітражної угоди не має значення, чи обмінялись сторони оригіналами угоди, чи лише сканованими копіями з використанням електронної пошти: важливо, аби була дотримана письмова форма.
З огляду на все вищезазначене, а також дотримання заявником процесуального порядку та надання суду повного переліку необхідних документів, які передбачені чинним законодавством, Верховний Суд задовольнив апеляційну скаргу заявника, скасував ухвалу суду першої інстанції і визнав та надав дозвіл на примусове виконання арбітражного рішення.
Ця справа відображує важливість дотримання форми і підписання сторонами арбітражної угоди, а також розуміння наслідків обрання того чи іншого права країни для врегулювання своїх правовідносин. Не менш важливим є аспект того, що постанова Верховного Суду підтвердила право сторін контракту укладати арбітражне застереження шляхом обміну підписаними скан-копіями за допомогою електронних засобів (електронної пошти чи факсу), без обміну підписаними оригіналами.
Коли визнання та виконання арбітражного рішення суперечить публічному порядку України? (справа № 824/241/2018)
Як вже було зазначено вище, підстави для відмови у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу є переважно процедурними й стосуються правильності здійснення арбітражного розгляду в контексті процесуального аспекту.
Також розуміння порушення публічного порядку як підстава відмови у визнанні та виконанні рішення є досить розпливчастою і не деталізованою. З огляду на це, виникає об’єктивна потреба звернутися до судової практики з метою встановлення тих чи інших обставин «суперечності арбітражного рішення публічному порядку».
Насамперед варто з’ясувати, що варто розуміти під «публічним порядком». Відповідно до пункту 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України»: Під публічним порядком у цьому та інших випадках, коли незаподіяння йому шкоди обумовлює можливість визнання й виконання рішення, належить розуміти правопорядок держави, визначальні принципи і засади, які становлять основу існуючого в ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканності, основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо).
Відповідно до рекомендацій Асоціації міжнародного права щодо публічного порядку, прийнятих у місті Нью-Делі у 2002 році, міжнародний публічний порядок будь-якої держави включає в себе: (I) фундаментальні принципи, що стосуються справедливості або моралі, які держава бажає захищати, навіть якщо вона не була безпосередньо залучена до участі у спорі; (Ii) правила, призначені для обслуговування основних політичних, соціальних або економічних інтересів держави, відомі як lois de polis або “правила громадського порядку”; і (Iii) обов`язок держави дотримуватися своїх зобов`язань перед іншими державами або міжнародними організаціями.
Окрім того, як зазначено у постанові Верховного Суду по справі № 824/241/2018: Застереження про публічний порядок — це механізм, який закріплює пріоритет загальнодержавних інтересів над приватними і охороняє таким чином публічний порядок держави від будь-яких негативних впливів на нього.
Так, у процитованій справі компанія Ostchem Holding Limited (Остхем Холдінг Лімітед, Республіка Кіпр) звернулася до суду із заявою про визнання та надання дозволу на виконання на території України арбітражного рішення Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма проти Публічного акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» на загальну суму 251 235 154, 59 доларів США.
Суд першої інстанції задовольнив заяву і надав дозвіл на визнання та виконання арбітражного рішення, не встановивши підстав для відмови у визнанні та наданні дозволу на виконання.
А втім, Верховний Суд задовольнив апеляційну скаргу боржника і, відповідно, відмовив у задоволення заяви про визнання та надання дозволу на виконання рішення, оскільки таке задоволення буде суперечити публічному порядку України на підставі наступного:
-
Публічне акціонерне товариство «Одеський припортовий завод» є підприємством, яке на 99, 5667% належить державі, є об`єктом державної власності, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави
-
Публічне акціонерне товариство «Одеський припортовий завод» має у власності об`єкти підвищеної небезпеки, що покладає на нього обов`язок вживати заходів, направлених на запобігання аваріям, обмеження і ліквідацію їхніх наслідків та захист людей і довкілля від їхнього впливу.
-
Фонд державного майна України не надав згоди на списання основних засобів, що мають залишкову вартість, безоплатну передачу та реалізацію майна ПАТ «Одеський припортовий завод» для погашення заборгованості за арбітражним рішенням.
-
Кінцевим бенефіціаром, у разі виплати заборгованості, було б АТ «Газпромбанк», юридична особа російської федерації, яка внесена до списку юридичних осіб, до яких застосовуються обмежувальні заходи (санкції) відповідно до указів Президента України.
Отже, суд визначив приклади критеріїв, на підставі яких встановлюється неможливість надання дозволу на визнання і виконання арбітражного рішення. Варто наголосити, що відповідно до ЦПК України, рішення арбітражу має суперечити саме суспільному порядку України, а зміст такого порушення має визначатись у кожному конкретному випадку.
А втім, очевидно, що у випадку, якщо визнання та виконання арбітражного рішення буде суперечити загальнодержавним інтересам України, суди будуть відмовляти надавати відповідний дозвіл, навіть у разі, якщо ухвалене по суті арбітражне рішення є правильним.
Висновки
Підсумовуючи, варто зазначити, що неможливо висвітлити всю обширну практику Верховного Суду стосовно визнання та виконання арбітражних рішень у межах однієї статті. А втім, з метою отримання позитивного результату, важливим є необхідність неухильного дотримання процедури, строків, підготовки та засвідчення документів, з якими має бути подана заява про визнання і надання дозволу на виконання арбітражних рішень.
Очевидним є необхідність бути уважними до деталей, при цьому враховуючи всі новели законодавства і судової практики. Отже, в будь-якому разі, супроводження цієї процедури потребує професійної правничої допомоги. Команда AGA Partners має в своєму арсеналі численні успішні кейси, які стосуються визнання і надання дозволів на виконання арбітражних рішень та досвід супроводження найскладніших справ і готова ділитись цим досвідом з колегами та клієнтами.