11 жовтня 2019, 12:29

Пошкодження майна: окремі нотатки щодо судової практики ВС

Опубліковано в №41-42(695-696)

Віктор Маркін
Віктор Маркін к.ю.н., доцент кафедри кримінального права і кримінології Львівського національного університету імені Івана Франка

Проблема кваліфікації випадків умисного знищення чи пошкодження чужого майна загальнонебезпечним способом у ситуаціях, коли розмір заподіяної шкоди не досягнув великих розмірів, гостро постала одразу після набуття чинності ЗУ «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» від 15.04.2008 р. №270‑VI. Цим законом, з‑поміж іншого, були внесені зміни у ч. 3 Примітки до ст. 185 «Крадіжка» КК України, внаслідок яких передбачене ч. 1 ст. 194 КК України поняття «шкода у великих розмірах» отримало чітко окреслений мінімальний «майновий поріг» — 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Первинна редакція вказаної частини Примітки до ст. 185 «Крадіжка» КК України не містила вказівки на ст. 194 КК України, що надавало правозастосувачу деяку «можливість маневру», а саме поняття «шкода у великих розмірах» встановлювалася в кожному конкретному випадку, враховуючи всі обставини справи. Очевидно, враховувалося й те, що в основному складі умисного знищення чи пошкодження чужого майна використовувалося формулювання «шкода у великих розмірах», тоді як у кваліфікованому — «майнова шкода в особливо великих розмірах».


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Найімовірніше, хоча тут складно робити якісь висновки, за попередньої редакції ч. 3 Примітки до ст. 185 «Крадіжка» КК України в ситуації, кримінально-правову оцінку якої надавала Друга судова палата Касаційного кримінального суду (нагадаємо, йшлося про умисне пошкодження автомобіля шляхом підпалу, внаслідок чого була заподіяна матеріальна шкода на суму 41 621,72 грн), враховуючи місце та обставини вчинення злочину, характер пошкодженого майна та інші обставини справи, було б констатовано «шкоду у великих розмірах», а скоєне остаточно кваліфіковане за ч. 2 ст. 194 КК України. Однак в сучасних умовах висновок, якого дійшла Друга судова палата Касаційного кримінального суду в ухвалі від 27.03.2019 р. (далі — ухвала), а також мотиви такого висновку викликають обґрунтовані сумніви.

Насамперед, Верховний Суд у згаданій ухвалі виходить з двох достатньо сумнівних припущень, перше з яких полягає в тому, що поняттями «знищення» та «пошкодження» у тексті ст. 194 КК України відображені суспільно небезпечні діяння, а друге — що ч. 2 ст. 194 КК України утворена шляхом «… заміщення обов'язкової характеристики основного складу, що заподіяло шкоду у великих розмірах», які передбачені у ч. 2 вказаної статті як обтяжувальні обставини.

Також, на думку Верховного Суду, якщо законодавець конструює основний склад злочину як матеріальний, а кваліфікований — як формальний, «то під час кваліфікації за ч. 2, 3 наслідки злочину, зазначені у ч. 1 відповідної статті, не враховуються».

Передусім, подив викликає інтерпретація вжитих у ст. 194 КК України понять «знищення» та «пошкодження» лише як текстуального вираження суспільно небезпечних діянь, адже обидва поняття відображають глибину (масштабність) заподіяння шкоди предмета злочину (чужому майну). До того ж різницю між ними можна встановити, розглядаючи їх виключно крізь призму суспільно небезпечних наслідків злочину, оскільки одні й ті ж діяння в одних умовах спричиняють знищення певного майна, а в інших — лише його пошкодження. Саме у зв'язку з цим передбачений ч. 1 ст. 194 КК України склад злочину розглядається як склад з двома обов'язковими суспільно небезпечними наслідками.

Окрім того, сумнівно, що законодавець застосував під час конструювання ч. 2 ст. 194 КК України якийсь особливий (екзотичний) підхід, у межах якого наслідки («шкода у великих розмірах») у кваліфікованому складі «розміняв» на кваліфікуючі ознаки, що характеризують спосіб вчинення злочину. По‑перше, такий крок суперечив би сформованим підходам, на яких ґрунтувалася система первинної редакції КК України. Це вже пізніше внаслідок багаточисленних змін та доповнень цей КК перетворився на «звалище необґрунтованих і малозрозумілих законодавчих заборон» (М. І. Хавронюк).

По‑друге, існування «кваліфікованих» складів, які не містять всіх ознак основного складу, саме по собі є юридичним нонсенсом, адже суперечить природі та основному функціональному призначенню складів цього виду: якщо кваліфікований склад не містить бодай однієї ознаки основного складу — це вже не кваліфікований, а самостійний основний склад злочину. Тож кваліфікованих формальних складів злочинів щодо основних матеріальних складів (про які пише у своїй ухвалі Верховний Суд) просто не існує.

Далі Верховний Суд, слідуючи за відомою юридичній спільноті правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 05.12.2018 р., дійшов аналогічного висновку: під словами «те саме діяння» законодавець має на увазі лише «суспільно небезпечне діяння» як ознаку об'єктивної сторони складу аналізованого злочину та в цьому випадку «заподіяння шкоди у великих розмірах» до змісту формулювання «те саме діяння» не входить.

При цьому в аналізованій ухвалі вказується, якщо припустити протилежний варіант вирішення аналізованої проблеми, то вийде, що у разі наявності такої кваліфікуючої ознаки як «заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах» потрібно буде завжди встановлювати ознаки основного складу злочину, в тому числі таку його ознаку як «шкода у великих розмірах»; залишаться «за межами кримінальної відповідальності випадки, коли умисне знищення або пошкодження чужого майна не супроводжувалося заподіянням шкоди у великому розмірі, але спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки».

З цього приводу варто зазначити наступне. По‑перше, відомо, що поняття «діяння» у чинному КК України має різний кримінально-правовий зміст і в багатьох випадках охоплює собою не лише злочинне діяння як одну з ознак об'єктивної сторони складу злочину, але й часто використовується як своєрідний синонім поняття «злочин». Напевно, під час формулювання законодавцем кваліфікованих складів злочинів саме такий підхід був первинним, а «відхід» від нього не виправдати навіть численними прогалинами, які виникли внаслідок постійного «реформування» розд. XVII Особливої частини КК України, з метою усунення яких Велика Палата Верховного Суду сформувала правову позицію, викладену у постанові від 05.12.2018 р. щодо ч. 2 ст. 365 КК України.

Водночас, якщо Верховний Суд в усіх аналогічних випадках з метою забезпечення єдності судової практики дотримуватиметься такого підходу, то результати будуть парадоксальними. Наприклад, доведеться визнати, що повторне приховування інформації про діяльність емітента утворює кваліфікований склад злочину (ч. 2 ст. 232‑1 КК України), незалежно від розміру заподіяння матеріальної шкоди інвестору, яка є ознакою основного складу злочину. Питання про малозначність у таких випадках навряд чи можна ставити, адже основний склад встановлює чітку «межу» — матеріальна шкода інвестору 500 і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

По‑друге, дивною видається думка суду про те, що законодавець не міг охопити зворотом «те саме діяння» та суспільно небезпечні наслідки у вигляді «шкоди у великих розмірах», оскільки у разі констатації «майнової шкоди в особливо великих розмірах» довелося б процесуально встановлювати ці обидва наслідки. Навряд чи людина, яка здатна логічно мислити (враховуючи співвідношення вказаних понять за обсягом), сумніватиметься в тому, що якщо у потерпілого вкрали п'ять яблук, то у нього вкрали ще й одне яблуко.

До того ж чинний КК України містить чимало статей, в яких основний склад злочину передбачає як суспільно небезпечний наслідок майнову шкоду в певному обсязі, диференціюючи у кваліфікованих та особливо кваліфікованих складах злочину кримінальну відповідальність залежно від розміру такої шкоди. Слідуючи «логіці» суду, потрібно буде констатувати, що у ч. 2 ст. 212 КК України під словами «ті самі діяння» законодавець також розуміє виключно суспільно небезпечне діяння. Оскільки він не міг у випадку ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) у «великих розмірах» вимагати від правозастосувача завжди встановлювати всі ознаки основного складу, в тому числі ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) у «значних розмірах».

По‑третє, не відповідає дійсності твердження Верховного Суду про те, що у разі відмінної від наданої судом в ухвалі інтерпретації поняття «те саме діяння» за межами кримінальної відповідальності залишаться випадки знищення або пошкодження чужого майна, що не заподіяли «шкоду у великих розмірах», проте спричинили «загибель людей чи інші тяжкі наслідки». Адже такі випадки охоплюються, зокрема, ст. 119 та ст. 128 КК України.

Насамкінець, Верховний Суд у своїй ухвалі дійшов висновку, що під час кваліфікації випадків умисного знищення чи пошкодження чужого майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом «не має правового значення розмір спричиненої майнової шкоди», а «криміналізація такого посягання на майно має на меті захистити не лише відповідні аспекти відносин власності, але й таке правове благо як громадська безпека».

По‑перше, за обраного судом підходу в частині випадків необґрунтовано посилюватиметься кримінально-правова репресія, тому що за ч. 2 ст. 194 КК України (санкція якої передбачає позбавлення волі на строк від 3 до 10 років) можуть бути оцінені, наприклад, підпал копиці сіна у домоволодінні потерпілого чи підпал картонних ящиків біля магазину. Хоча саме наявність «шкоди у великих розмірах» найчастіше є прямим свідченням масштабності пожежі чи вибуху, а отже, характеру та рівня загрози для громадської безпеки.

По‑друге, de facto підхід Верховного Суду перетворив ч. 2 ст. 194 КК України з класичного злочину проти власності на так званий «загальний делікт створення небезпеки» (враховуючи найпоширеніші інтерпретації «загальнонебезпечного» способу, така небезпека може стосуватися не лише життя та здоров'я особи, але й відносин власності), якого КК України ніколи не передбачав.

Підсумовуючи, хочеться висловити сподівання, що в новому кримінальному законі його розробники віднайдуть дієве й універсальне рішення для цієї та аналогічних проблем.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати