Нововведення та нові позиції, викладені в постановах Верховного Суду (ВС) щодо права на оскарження податкових перевірок, місцями є навіть революційними. Розглянемо сім основних практик ВС, серед яких, на жаль, чотири мають негативне значення для платників податків, тоді як три — позитивні. Тож почнемо з негативних практик.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
1. Можливість оскарження податкової перевірки у разі допуску контролюючого органу до перевірки
Раніше судова практика ґрунтувалася на тому, що платник податків, який допустив контролюючий орган до проведення перевірки, мав право згодом оскаржити законність її призначення. Тобто навіть при фактичному проведенні перевірки платник мав шанс скасувати її результати, апелюючи до процесуальних порушень, допущених при її призначенні.
Однак остання практика ВС свідчить про зміну підходу до цього питання. Згідно з новою позицією ВС, якщо платник допустив контролюючий орган до перевірки, він фактично визнає законність такої перевірки. Це означає, що згодом платник не може апелювати до порушень, допущених при її призначенні, як до підстави для скасування результатів перевірки (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021, справа 816/228/17).
Відтепер скасувати результати перевірки можливе лише за наявності конкретних порушень, які вплинули на:
- процес дослідження обставин контролюючим органом.
- правильність висновків, зроблених контролюючим органом за результатами перевірки.
Тобто суд відходить від практики скасування податкових перевірок через процесуальні порушення, акцентуючи на матеріальних порушеннях права, які могли мати вплив на кінцевий результат перевірки.
2. Оскарження наказу про проведення податкової перевірки при недопуску контролюючого органу
Раніше платники податків могли не допускати податкову до перевірки, ризикуючи отримати арешт майна. Проте оскарження наказу про призначення перевірки в суді зазвичай допомагало зняти цей арешт. Суб’єкти господарювання, одразу після не допуску податкової до перевірки, зверталися до суду з позовом про оскарження наказу про призначення перевірки. І в тому разі, якщо податківці зверталися до суду задля накладення арешту, платник податків надавав ухвалу про відкриття провадження у справі щодо незаконності наказу про проведення перевірки.
Однак 23 лютого 2023 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду прийняв постанову (справа № 640/17091/21), в якій зазначив, що оскарження наказу не є спором про право, тому арешт майна платника податків можливий навіть при оскарженні наказу про перевірку.
3. Збільшення строків застосування штрафних санкцій
Як відомо, до платника податків за несвоєчасне подання податкової звітності протягом 1095 днів можуть застосовуватися штрафні санкції. Цей строк раніше обчислювався з моменту виникнення податкових зобов’язань. Наприклад, за звітний період 2017 року штраф міг накладатися до 2020 року.
Відтепер позиція податкової змінилася, 3-річний строк (1095 днів) почав обраховуватися не з моменту виникнення обов’язку подати звіт, а з моменту останньої дії платника. Наприклад, якщо платник мав подати декларацію в 2017 році, а подав 2020 року, то штраф може застосовуватися протягом 3 років, які обраховуються з 2020 року. Тобто такий штраф може бути накладений до 2023 (Постанова ВСУ від 24.07.2023, справа №821/850/18).
Цей принцип діє за аналогією з перериванням строку позовної давності, коли, наприклад, законом визначено три роки, протягом яких кредитор може звернутися до суду, але якщо боржник вчинив якусь дію, яка вказує про визнання ним боргу, наприклад, він направив якийсь лист кредитору чи зробив оплату, то ці три роки перериваються та починають обраховуватися з нової дати.
4. Визнання договору недійсним
Контролюючий орган у встановленому законом порядку може визнати договір, укладений між суб’єктами господарювання недійсним або нікчемним, тобто укладеним з порушенням істотних умов. Такими істотними умовами можуть бути: відсутність ціни договору, строків або суперечність його умов вимогам закону. Податкова може не визнати такий договір, відтак здійснені за ним операції не будуть враховуватись при визначенні податкового зобов’язання. Тобто платник податків може втратити право на внесення таких розрахунків до витрат або право на податковий кредит з ПДВ.
Позиція Верховного Суду щодо недотримання вимог щодо істотних умов договору як підстави для невизнання операції для обрахунку бази оподаткування, викладена у постанові від 23.03.2023 у справі №640/4924/20.
Це були чотири негативних новели в законодавстві, але давайте все-таки закінчимо на позитивній ноті та розглянемо три позитивні кейси для платників податків.
5. Щодо штрафів при застосуванні РРО
Суб'єкти господарювання у своїй діяльності використовують різні апарати програмного забезпечення, які інтегрують РРО та банківський платіжний термінал в одному пристрої. У деяких випадках РРО та термінал можуть бути окремими.
Застосування розділеної системи призводить до видачі двох чеків, що, за твердженням податкової, є незаконним та порушує законодавство про РРО, тягнучи за собою штрафні санкції.
Однак Верховний Суд у своїй постанові від 03.11.2023 у справі №640/23582/21 дійшов висновку, що використання двох окремих пристроїв та видача двох чеків є законними та не є порушенням. Відповідно застосування штрафів є протиправним.
6. Часткове визнання зобов’язання недійсним
Податкова чи суд можуть частково визнати протиправним рішення щодо неврахування певної суми штрафних санкцій. Якщо це рішення в частині, в якій воно визнано недійсним, не може бути виокремлено чи ідентифіковано, тобто є неподільним, то таке рішення буде повністю незаконним і скасовується. Якщо неможливо чітко виокремити частину суми зобов’язання, то і суд не наділений такими повноваженнями, відповідно й не можна накладати штраф. Така позиція міститься у висновках Верховного Суду, викладених у постанові від 28.03.2023 у справі №260/433/19.
7. Продаж товарів за ціною нижче собівартості
Раніше була практика, згідно з якою податкова не вважала господарською операцією продаж товару виробником нижче собівартості. Це позбавляло суб'єкта господарювання права на податковий кредит. Однак, з огляду на нестабільність ринку, інфляційні та інші процеси, ВС у постанові від 04.04.2023 у справі №120/15979/21-а дійшов висновку, що продаж товару в мінус може бути виправданим. Отже, якщо виробник продає товар нижче собівартості, такі операції визнаються господарськими. Це дає виробнику / постачальнику право на податковий кредит для зменшення податку з доданої вартості.