Ми живемо в безпрецедентних умовах обмеження державою наших прав, від зайняття працею до перетину кордону. Такі обмеження - медаль з двома сторонами. З одного боку - порушення прав підприємців на прибуток, заняття бізнесом, прав громадян на пересування, освіту, працю, з іншого - позитивні зобов’язання держави.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Як наслідок, наявний конфлікт особистих та суспільних інтересів неминуче призведе до оскаржень громадянами та підприємцями дій держави, з метою відновлення прав та отримання компенсацій. Проте, «правильне» запровадження обмежень може запобігти визнанню порушень Європейським судом з прав людини (далі – Європейський суд) та виплатам з державного бюджету, а прецедентна практика Європейського суду допоможе уникнути громадянам та бізнесу визнання неприйнятними їх заяв, якими є більше поданих 93% заяв.
Законність карантинних заходів
Конвенційний механізм передбачає не тільки захист громадян та бізнесу від порушень, але і позитивні обов'язки держави вживати запобіжні заходи для захисту життя населення, вчасного та повного інформування про наявні ризики та про заплановані обмеження.
Запобігання поширенню інфекційних захворювань є підставою для обмеження свободи пересування, зібрань, приватного та сімейного життя відповідно до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція) (статті 5 (1е),8-11.
У разі суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації держава має право відступити від своїх зобов’язань за Конвенцією (стаття 15). На тепер Естонія, Грузія, Латвія, Албанія, Молдова, Румунія, Вірменія, Македонія, Сербія та Сан Марино скористались таким правом. України в цьому списку немає. Які наслідки такого відступу?
По-перше, держава повинна повідомляти Генерального секретаря Ради Європи про тривалість відмови від зобов'язань, характер вжитих заходів та підстави продовження їх застосування. По-друге, Європейський суд під час розгляду справ про порушення державами прав людини під час пандемії, буде враховувати наявність такого повідомлення і це може впливати на результати рішень. До прикладу, держава може посилатись на таке повідомлення під час обгрунтування законності таких обмежень.
Карантинні (обмежувальні) заходи, які зараз застосовуються країнами, враховуючи прецедентну практику суду будуть розглянуті через призму таких критеріїв 1) необхідність у демократичному суспільстві, 2) пропорційність переслідуваній законній меті, 3) чи є вони заздалегідь передбаченими, 4) тривалість та наслідки застосування, 5) періодичний перегляд продовження існування причин для їх застосування, 6) неможливість застосування менш жорстких обмежень (див. Куімов проти Росії, № 32147/04, 8 січня 2009 року).
Право власності
У квітні 2020 року держава встановила обмеження розміру заробітної плати певних категорій осіб на період карантину, що може розглядатись як порушення власності відповідно до статті 1 Протоколу 1 до Конвенції. Питання позбавлення заробітної плати у зв’язку з кризою в державі вже було розглянуто Європейським судом раніше. Уряд Греції позбавив виплат певній категорії осіб аргументувавши це так: “під час безпрецедентної найважчої економічної кризи в історії країни та для задоволення потреб країни в кредитуванні та подолання загрози для економіки, такі заходи Уряду були пропорційними законній меті”. Більше того, у своєму рішенні Європейський суд посилався на положення національного законодавства Греції, яким вводилось таке порушення. Це є ще одним показником важливості наявності чіткого та загальнодоступного закону для запровадження обмежень (Кауфакі проти Греції, № 57665/12, 7 травня 2013 року).
Примусове припинення підприємницької діяльності
Закриття магазинів, закладів харчування та розважальних центрів теж підпадає під обмеження права власності (стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції). При застосуванні таких обмежень і держава і підприємці розуміють, що в майбутньому постане питання виплати компенсації. Щоб таке втручання не призвело до констатації порушень, держава повинна здійснювати його на підставі чіткого закону та пропорційно меті, яку потрібно реалізувати. Європейський суд, розглядаючи питання порушення права власності, застосовує послідовний підхід визначаючи такі питання: 1) Чи було втручання, 2) Чи становило таке втручання позбавлення власності, 3) Якщо ні, то чи був це контроль за користуванням відповідним майном. Проте, якщо Суд не встановить ані втручання, ані позбавлення, він може констатувати порушення принципу поваги до мирного користування майном. Практика суду в таких справах йде шляхом визнання широкої свободи розсуду держави в визначенні суспільного інтересу (Белан Нодь проти Угорщини, 53080/13, 13 грудня 2016 року). Після встановлення вручання, підлягає вирішенню питання чи було таке втручання справедливим, тобто чи не було накладено надмірний тягар на власників бізнесу. Отже, коли виникає питання суспільних інтересів, державні органи повинні діяти своєчасно та послідовно (Новоселецький проти України,47148/99, 22 лютого 2005 року). Більше того, ситуація, коли частина закладів працює, а частина ні, тягне за собою ще і порушення статті 14 Конвенції, яка передбачає заборону дискримінації.
Право на доступ до суду
Іншим питанням є функціонування судів в умовах карантину. Обмеження кількості учасників процесу, відкладення судових засідань, проблеми з застосуванням електронного суду та відеоконференцій. Порушення права на доступ до суду, ефективний судовий розгляд та дотримання розумних строків розгляду справ є однією з найбільш чисельних категорій справ проти України та визнано системними проблемами в Україні (Меріт проти України, Світлана Науменко проти України). В теперішніх умовах, вжиття державою всіх можливих заходів від прийняття актів регулювання до ефективного забезпечення здійснення правосуддя, може бути визнано достатнім, щоб уникнути порушень Конвенції (Хлебик проти України, № 2945/16, 25 липня 2017 року). Право на доступ до суду не я абсолютним, проте, у разі виникнення питань порушення строків доставлення осіб до суду, порушення строків затримання особи та інших процесуальних гарантій у зв'язку зі зменшенням кількості персоналу на період карантину або зміною функціонування правоохоронних органів, це навряд чи такі затримки будуть визнані прийнятними.
Свобода вираження поглядів
Багато країн встановлювали блокування та запобігали розповсюдженню інформації про захворювання та інфікованих осіб, аргументуючи це необхідністю недопущення поширенню паніки. З іншого боку, коли особу інфікованої людини та її медичну інформацію було розкрито представниками ЗМІ, що призвело до заворушень біля її будинку та тиску з боку громадськості. Головною функцією ЗМІ є публікація інформації та ідей, що представляють загальний інтерес для громадськості. Тому, Європейський суд в своїй практиці встановлює чітке співвідношення між інтересами преси щодо опублікування інформації та інтересами держави щодо обмеження в поширенні такої інформації серед громадськості («Санді Таймс» проти Сполученого Королівства, № 6538/74, 26 квітня 1979).
Свобода пересування
Якщо говорити про свободу пересування, варто звернути увагу на різницю між позбавленням права та його обмеженням. У випадку, коли особи знаходяться під виключним контролем органів влади (примусова обсервація під контролем через застосування додатку ДІЯ), а також надмірно великі штрафи, у більшості випадків будуть розглядатись як позбавлення волі і питання пропорційності та доцільності його застосування може впливати на порушення прав людей, які підпали під такі обмеження. Тоді як відсутність фізичного контролю з боку держави, буде становити обмеження свободи пересування. У випадку оскарження таких дій має значення розгляд можливості застосування менш жорстких заходів та пропорційність застосування таких заходів (Сейлан проти Турції, № 23556/94, 8 липня 1999 року). Пропорційність в такому випадку може бути розглянута по відношенню до інших заходів, які вживались в країні в той же час.
Висновки
Звичайно, повідомлення держави про відступ від зобов’язань не звільняє її від відповідальності за порушення під час карантину, носить більш формальний характер, та є проявом поваги держави до Конвенційного механізму, а також може бути враховано під час розгляду деяких справ в майбутньому. Проте, Європейським судом вироблені чіткі критерії оцінки прийнятності обмежувальних заходів, тому застосовуючи їх через призму даних критерій та прецедентної практики можна уникнути констатації порушень в майбутніх справах. А саме, кожен обмежувальний захід повинен бути передбачений в законі (акті державного органу), заздалегідь передбачений, пропорційність інтересів громадськості та приватних інтересів потрібна бути проаналізована та забезпечений періодичний перегляд існування підстав для продовження обмежень.
Аналіз, викладений в статті, є особистою позицією авторки та не є відображенням офіційної позиції Секретаріату Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.