Цивільна конфіскація, як неформально називають у юридичному побуті процедуру визнання активу необґрунтованим та його стягнення в дохід держави, з’явилася в Україні з набранням чинності Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів» від 21 жовтня 2019 р. № 263-ІХ. Сутність цих нововведень уже окреслював на сторінках ЮГ адвокат Євген Воробйов у публікації «Цивільна конфіскація — новий інструмент в антикорупційній політиці України» від 18 серпня 2020 р. Зокрема, серед інших численних змін Законом було введено до Кримінального кодексу ст. 368-5, якою встановлено відповідальність за незаконне збагачення — набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, активів, вартість яких більше, ніж на 6500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян перевищує її законні доходи.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У незаможних і непублічних нічого не конфіскуватимуть
До Цивільного процесуального кодексу введено гл. 12 «Особливості позовного провадження у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави», якою, зокрема, встановлено, що позов про цивільну конфіскацію продає прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури щодо активів, набутих після дня набрання чинності Законом України № 263-ІХ,
- якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (тобто відповідача), у 500 і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 003 500 грн), але не перевищує 6500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (7 731 750 грн станом на день публікації цієї статті);
- якщо така різниця перевищує 1 003 500 грн на будь-яку суму, а кримінальне провадження за ст. 368-5 КК, предметом злочину в якому були ці активи, закрите на підставі п. 3, 4, 5, 8, 10 ч. 1 ст. 284 КПК (не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати; набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою; помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого; стосовно кримінального правопорушення, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу; після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування), тобто якщо конфіскувати за вироком суду не вдалося.
Активи визнали необґрунтованими поки лише раз
Щодо першої підстави, то повноваження вживати заходів задля виявлення необґрунтованих активів та збору доказів їх необґрунтованості (ч. 5 ст. 290 ЦПК) з’явилися у САП, НАБУ, ДБР та ГПУ після набрання чинності Законом № 263-ІХ (28 листопада 2019 р.), і практика їх реалізації, як і інших нововведень у подібних установах, напрацьовується повільно. А з огляду на конструкцію другої підстави для подання позову про цивільну конфіскацію, якою передбачене закриття кримінального провадження за статтею, уведеною тоді ж тим самим Законом, зрозуміло, чому перші позови було подано аж у квітня 2021 р. — порушені за нею кримінальні провадження мали бути закриті рішеннями, які набрали законної сили, а кримінальне судочинство у нас, як відомо, не квапиться.
Отже, дотепер (10 листопада 2021 р.) Вищий антикорупційний суд постановив тільки 2 такі рішення — у справах № 991/3401/21 від 13 серпня 2021 р., де позов САП задоволено, і № 991/3608/21 від 21 жовтня 2021 р., де в задоволенні позову відмовлено. В обох справах відповідачами були народні депутати, і обидві вони знайшли належне висвітлення в засобах масової інформації.
Загалом пошукова система аналітично-правової платформи Lex видає усього зо три десятки судових документів щодо розгляду справ про цивільну конфіскацію, але решта — процедурного характеру. Хоча про формування практики з цивільної конфіскації говорити, як бачимо, рано, але під час розгляду згаданих справ уже почало формуватися коло основних питань, довкола яких точитимуться спори. На деякі з них вже навіть отримано попередні відповіді.
Презумпція неправомірності набуття активів
Спір у справі про цивільну конфіскацію має ту незвичну для нашої системи правосуддя особливість, що тут, на відміну від кримінального провадження, доводиться не спростовувати доводи прокурора, а доводити факт добросовісного набуття активу, підважуючи доводи переконливими доказами. Причому й винахідливість прокурора тут не обмежено суворими вимогами допустимості доказів за КПК, тож вона може реалізуватися в повній мірі.
Як от у справі № 991/3401/21, де були надані такі докази, як відомості інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (АРКАН), — на підтвердження того, що фігурант не міг підписати два договори, оскільки під час їх підписання обидва рази святкував Новий рік: один раз в Італії, другий — в Іспанії; належно засвідчені нотаріальні документи 10-річної давнини — на підтвердження того, що фігурант позбувся майна за власною волею та ще й через довірену особу, з якою зареєстрований за однією адресою; відеозапис території об’єкта оренди, з якого видно, що майно перебуває в занедбаному стані і не використовується; показання свідків, які підтвердили, що орендарі ніколи не з’являлися на об’єкті; баланс оборотних та необоротних активів орендаря за даними органів державної податкової служби, з якого видно, що в нього не було обладнання для використання об’єкта оренди за призначенням, а отже, відсутня ділова мета такого використання; інші докази, які в сукупності дали підстави дійти висновку, що фігурант не мав права отримувати плату за оренду об’єкта.
Тобто у спорі про цивільну конфіскацію прокурор не має надавати докази, які «поза розумним сумнівом» доводять вину, — достатньо надати докази для того, аби «розумно вважати» актив набутим незаконно. Саме незаконно, адже згідно з новою ст. 291 ЦПК, суд визнає необґрунтованими активи, якщо на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання спірних активів, були набуті за рахунок законних доходів.
Автори «Науково-практичного коментаря ЦПК» за редакцією проф. Н. Ю. Голубєвої, до якого в системі Lex можна перейти від кожної статті ЦПК, вказують, що зі ст. 81 та 291 ЦПК вбачається, що в позовному провадженні у справах про визнання необґрунтованими активів та їх витребування наявна презумпція неправомірності набуття активів, щодо яких подано позов про визнання їх необґрунтованими та витребування. На позивачеві лежить обов’язок доведення зв’язку з відповідачем активів, про визнання яких необґрунтованими він звернувся до суду, а також ознак їх необґрунтованості. У випадку достатньої доведеності позивачем наведених обставин тягар спростування необґрунтованості активів та доведення набуття їх за рахунок законних доходів покладається на відповідача. У такому разі позивач звільнений від доказування обставин протиправності набуття відповідачем активів, у т.ч. не має доводити наявність причинно-наслідкового зв’язку між скоєнням відповідачем корупційного правопорушення та набуттям ним відповідного активу.
Не суперечить презумпції невинуватості
У згаданій справі суд навів ще одне поняття, що характеризує незаконність/необґрунтованість набуття активів, — «без необхідної доброчесності», процитувавши рішення ЄСПЛ у справі «Гогітідзе та інші проти Грузії», у п. 105 якого зазначено, що «правові стандарти допускають: 1) конфіскацію майна, пов’язаного з серйозними кримінальними злочинами (корупція, відмивання коштів, оборот наркотичних засобів), без попереднього кримінального обвинувачення; 2) переведення тягаря доведення законності походження майна на відповідачів некримінальних проваджень про конфіскацію, зокрема цивільних проваджень in rem; 3) конфіскацію майна і доходів, отриманих шляхом конвертації або перетворення цінностей, отриманих злочинним шляхом, або змішаного з іншим майном, що має законне походження; 4) застосування конфіскації до будь-яких осіб, які володіють майном без необхідної добросовісності». Докладніше про це в ЮГ писали Маркіян Бем і Марко Головач у статті «Збагачення під час державної служби» 6 липня 2021 р., де, зокрема, наведено приклад, що в Грузії подібне законодавство, прийняте в 2004 р., застосовувалося і до майна, набутого задовго до того.
Строки давності
У справі № 991/3608/21 представники відповідача наполягали, що той уклав договір купівлі-продажу спірної квартири за 2 роки до набуття ним статусу народного депутата України та набрання чинності Законом № 263-ІХ, підписавши попередній договір купівлі-продажу, за умовами якого сторони зобов’язалися в майбутньому укласти та нотаріально посвідчити основний договір, та затвердили текст основного договору. Тоді ж відповідач почав здійснювати платежі, а в період перебування в статусі народного депутата витратив на придбання квартири усього 325 грн. Прокурор заперечував, вказуючи, що оскільки відповідач набув право власності вже після набуття статусу народного депутата, не має значення, коли він оплатив придбане нерухоме майно.
Суд дійшов висновку, що оскільки відповідач до набрання чинності Законом № 263-ІХ не був особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, його доходи до цього моменту не можуть перевірятися на законність.
Але остаточну крапку в цьому питанні, здається, ще не поставлено. 21 жовтня 2021 р. у справі № 991/3608/21 суддя ВАКС К. Широка, яка була суддею-доповідачем, висловила окрему думку, в якій, серед іншого, зазначила, що «у цьому випадку зворотна дія закону не застосовується, оскільки актив було набуто після набрання чинності Законом України № 263-ІХ про цивільну конфіскацію. Перевірка обставин до набрання чинності цим Законом, на мою думку, не свідчить про застосування зворотної дії закону. Інакше у разі, якщо особа набула актив 28.11.2019 р., тобто у день набрання чинності законом, перевірялись би лише законні доходи, отримані нею за один день, що робить такий закон непрактичним та неефективним у певних категоріях справ, де він безумовно застосовується та не суперечить досягненню мети введення цивільної конфіскації».
Як надалі вирішуватимуться це й інші питання, побачимо, коли судова практика у справах щодо цивільної конфіскації реально зрушить з місця. Якщо зрушить...