Праця в наш час – це велике право і великий обов’язок (В. Гюго). Кожна праця передбачає винагороду. Окрім основної заробітної плати працівник може отримувати доплати, надбавки та інші заохочувальні, компенсаційні й гарантійні виплати.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Пропоную наразі розглянути одну з таких надбавок, а саме надання відповідної компенсації за роботу в умовах режимних обмежень, оскільки для громадян, які отримали допуск до державної таємниці за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-технічної діяльності або навчання, ця тема є завжди актуальною.
Релевантні джерела права й акти їх застосування
За приписами частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої ст. 97 Кодексу законів про працю умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Отож для працівників, які працюють з відомостями, що становлять державну таємницю, під час установлення надбавок мають бути дотримані відповідні норми законодавства щодо їх встановлення.
Суспільні відносини, пов’язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України, регулює Закон України «Про державну таємницю».
Згідно з частиною першою ст. 20 Закону України «Про державну таємницю» державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації мають право провадити діяльність, пов’язану з державною таємницею, після надання їм Службою безпеки України спеціального дозволу на провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею.
Частинами першою, другою та сьомою ст. 22 Закону України «Про державну таємницю» визначено, що залежно від ступеня секретності інформації встановлюються такі форми допуску до державної таємниці: форма 1 – для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності «особливої важливості», «цілком таємно» та «таємно»; форма 2 – для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності «цілком таємно» та «таємно»; форма 3 – для роботи з секретною інформацією, що має ступінь секретності «таємно».
Допуск до державної таємниці надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-технічної діяльності або навчання, органами Служби безпеки України після проведення їх перевірки.
Надання допуску передбачає: визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією; перевірку громадянина у зв’язку з допуском до державної таємниці; взяття громадянином на себе письмового зобов’язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена; одержання у письмовій формі згоди громадянина на передбачені законом обмеження прав у зв’язку з його допуском до державної таємниці; ознайомлення громадянина з мірою відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю.
Унаслідок встановлення Законом України «Про державну таємницю» обмежень прав і свобод громадян, які працюють в органах законодавчої, виконавчої та судової влади, органах прокуратури, інших органах державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях (далі – підприємства, установи, організації) з відомостями, що становлять державну таємницю, виникає необхідність у їх компенсації.
Так, ст. 30 Закону України «Про державну таємницю» закріплено, що у разі, коли за умовами своєї професійної діяльності громадянин постійно працює з відомостями, що становлять державну таємницю, йому повинна надаватися відповідна компенсація за роботу в умовах режимних обмежень, види, розміри та порядок надання якої встановлюються Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначених вимог Закону Постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 № 414 затверджено Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв’язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці (далі – Положення), що визначає види, розміри і порядок надання компенсації працівникам органів законодавчої, виконавчої та судової влади, органів прокуратури, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, які за умовами своєї професійної діяльності постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю (далі – особи, які працюють в умовах режимних обмежень).
Вимогами пп. 2, 3, 4-1 Положення визначено, що така компенсація надається особам, які працюють в умовах режимних обмежень, у виді надбавок до посадових окладів (тарифних ставок), заробітної плати (у разі визначення законом її розміру) у відсотковому відношенні, розмір якої залежить від виду робіт, ступеня секретності та обсягу інформації.
Згідно з п. 5 Положення такими, що постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю, вважаються особи, які за своїми функціональними обов’язками або на час виконання робіт згідно з укладеними договорами займаються розробленням, виготовленням, обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв державної таємниці, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом захисту державної таємниці.
У п. «в» частини дев’ятої ст. 21 Закону України «Про державну таємницю» визначено, що режимно-секретні органи мають право брати участь у розгляді пропозицій щодо виплати в установленому нормативними актами порядку компенсації за роботу в режимних обмеженнях.
Проте слід зауважити, що наявність або відсутність пропозиції режимно-секретного органу щодо встановлення надбавки за роботу в умовах режимних обмежень не є безумовною підставою для прийняття відповідного рішення керівником.
Згідно з умовами п. 6 Положення персональний склад осіб, які працюють в умовах режимних обмежень, та розмір надбавки визначаються керівником відповідного органу законодавчої, виконавчої та судової влади, органу прокуратури, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, де працюють ці особи.
Надбавка до посадових окладів (тарифних ставок) виплачується лише за наявності дозволу на провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею, наданого відповідно до законодавства про державну таємницю.
Разом з тим нерідко під час застосування вищезазначеного законодавства чи розроблених на підставі нього нормативно-правових актів у суб’єкта надання таких компенсацій виникають складнощі у трактуванні законодавства.
Конституційний Суд України в ухвалі від 27.01.2000 № 16-у/2000 не виключає, що суди, інші органи державної влади, органи місцевого самоврядування внаслідок неясності, колізії чи прогалини у законі, різного розуміння мети і змісту закону, приймають суперечливі рішення, що свідчить про наявність неоднозначного застосування положень законів України.
Однаковість практики застосування законодавства і усунення неоднозначності застосування законодавства судами в їх рішеннях забезпечується шляхом перевірки судових справ у касаційному порядку чи в порядку нагляду, узагальнення практики правозастосування Верховним Судом України і Вищим арбітражним судом України.
Судові рішення
Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглядаючи подібні правовідносини, у справі від 25.04.2018 № 802/74/15-а дійшов такого висновку.
Надання допуску до державної таємниці передбачає визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією. Зокрема, така необхідність виникає, якщо виконання службових/посадових обов’язків вимагає доступу до державної таємниці.
Тобто, якщо обсяг функціональних обов’язків за певною посадою, зокрема в державному органі, передбачає, що під час їх виконання в особи виникне чи може виникнути необхідність доступу до державної таємниці (як-от ознайомлення з документами та/чи іншими матеріальними носіями інформації, засекреченими у встановленому законодавством порядку), така особа з огляду на таку службову необхідність повинна отримати у встановленому порядку допуск до державної таємниці відповідної форми, яка згідно зі ст. 22 Закону України «Про державну таємницю» залежить від ступеня секретності.
Відсутність у посадової особи допуску до державної таємниці (встановленої форми) унеможливлює виконання нею посадових обов’язків. Відтак і саме перебування на посаді, яка за обсягом покладених на неї завдань вимагає доступу до державної таємниці. Умовою призначення на яку (перебування на якій) є наявність/необхідність оформлення допуску до державної таємниці.
Робота в умовах режимних обмежень покладає на особу, якій у встановленому порядку надано допуск до державної таємниці встановленої форми, певні зобов’язання та обмеження. Якщо така робота зумовлена виконанням професійних обов’язків (зокрема, за відповідною посадою у державному органі), це означає, що в умовах режимних обмежень особа працює постійно, у зв’язку з чим у неї відповідно до ст. 30 Закону № 3855-ХІІ виникає право на отримання компенсації.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів постановила, що норми ст. 30 Закону України «Про державну таємницю», пп. 2, 5 Положення слід розуміти так, що необхідною умовою отримання компенсації у зв’язку з виконанням робіт, які передбачають доступ до державної таємниці, є наявність в особи допуску до державної таємниці (на підставі якого надається доступ до державної таємниці), а також виконання робіт/завдань та/або посадових обов’язків, які вимагають доступу до державної таємниці чи з огляду на поставлені завдання передбачають виникнення необхідності у такому доступі.
Щодо останнього, то для вирішення питання про те, чи умови праці особи передбачають роботу з відомостями та їх носіями, які становлять державну таємницю, необхідно насамперед з’ясувати обсяг функціональних обов’язків цієї особи за посадою та умови (вимоги, критерії), яким повинна відповідати особа для того, щоб бути призначеною на цю посаду та/або виконувати роботу/завдання, пов’язані з доступом до документів, інших матеріальних носіїв інформації, що становить державну таємницю. Це можна встановити, зокрема, на підставі посадових інструкцій, внутрішніх відомчих документів та/або підзаконних нормативних актів, які містять вимоги для зайняття певної посади у відповідному органі або регламентують порядок виконання робіт/завдань, що вимагають доступу до державної таємниці.
Якщо особа отримала у встановленому порядку допуск до державної таємниці, працює, зокрема, в державному органі і характер умов її праці з огляду на займану посаду передбачає режимні обмеження, пов’язані з доступом до державної таємниці, керівник відповідного органу зобов’язаний призначити їй надбавку у розмірі, визначеному Положенням, про що видати відповідний розпорядчий документ.
Факт невиплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень не є і не може бути свідченням невиконання роботи, пов’язаної з доступом до державної таємниці.
Також аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 296/6615/17, від 07.05.2020 у справі № 813/2925/18 та від 28.01.2021 у справі № 240/229/20.
Ба більше, із рішення Ради суддів України від 28.01.2022 № 4 щодо надання роз’яснень про порядок видачі компенсації суддям та працівникам апарату суду у зв’язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, вбачаємо, що потреба у таких роз’ясненнях виникла і у судової гілки влади.
З урахуванням системного аналізу норм чинного законодавства Рада суддів України вирішила, що норми ст. 30 Закону України «Про державну таємницю», пп. 2, 5 Положення слід розуміти так, що необхідною умовою отримання компенсації у зв’язку з виконанням робіт, які передбачають доступ до державної таємниці, є наявність в особи допуску до державної таємниці (на підставі якого надається доступ до державної таємниці), та компенсація не обов’язково залежить від виконання робіт/завдань та/або посадових обов’язків, які вимагають доступу до державної таємниці чи з огляду на поставлені завдання передбачають виникнення необхідності у такому доступі.
Також Рада суддів України вирішила, що допуск до провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею, наданий відповідно до законодавства про державну таємницю судді чи працівнику апарату суду, які працюють за посадами згідно з номенклатурою посад працівників, перебування на яких потребує оформлення допуску та надання доступу до державної таємниці, за суттю та правовою природою в умовах режимних обмежень слід вважати таким, що дає право особі на отримання компенсації (доплат до посадового окладу) на постійній основі.
Підсумовуючи наведене, потрібно зауважити, що в цьому рішенні зазначена аналогічна із викладеною у згаданих вище постановах правова позиція Верховного Суду України.
Роз’яснення щодо наявності/відсутності конфлікту інтересів під час прийняття керівником рішення про забезпечення собі стимулюючих виплат
Також досить цікавим вбачається питання стосовно керівників, які у зв’язку з виконанням робіт, що передбачають доступ до державної таємниці, потребують таких надбавок. Адже найчастіше конфлікт інтересів виникає у керівника, який самостійно приймає рішення про забезпечення собі стимулюючих виплат.
Відповідно до роз’яснення Національного агентства з питань запобігання корупції від 13.06.2022 № 11 щодо наявності/відсутності конфлікту інтересів під час реалізації повноважень щодо окремих питань з оплати праці, такий конфлікт інтересів буде відсутній, якщо керівник приймає рішення щодо забезпечення собі стимулюючих виплат за погодженням із суб’єктом призначення/керівником вищого рівня.
Для запобігання виникненню конфлікту інтересів окремі нормативно-правові акти, що визначають порядок встановлення стимулюючих виплат, передбачають процедуру погодження відповідних виплат керівнику із суб’єктом призначення/керівником вищого рівня.
Погодження розміру стимулюючої виплати є умовою реалізації службового повноваження керівника щодо її встановлення самому собі, а не самостійним службовим повноваженням. Тому вимоги частини першої ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» (повідомляти про конфлікт інтересів; не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів) на випадки звернення за отриманням зазначеного погодження (може здійснюватися, у тому числі, шляхом підписання та направлення письмового подання чи пропозиції) не поширюються.
Конфлікт інтересів під час прийняття керівником рішення про встановлення такого чи іншого виду виплати буде відсутній, якщо він зобов’язаний встановити конкретний розмір виплати, і законодавство не дає змоги йому зробити вибір щонайменше із двох чи більше можливих варіантів виплати (відсутність дискреції).
Зважаючи на вимоги ст. 30 Закону України «Про державну таємницю» та п. 2 Положення при встановлені керівником собі надбавки у зв’язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, у нього відсутня дискреція, оскільки вказані норми є імперативними, а визначений законодавством розмір відповідної надбавки – фіксованим (без зазначення його граничних меж).