ВАДА, заснована МОК та урядами провідних країн у 1999 р., є основним «нормотворцем» у сфері міжнародної боротьби з допінгом. Формально, його акти не мають обов’язкової юридичної сили (як-то Всесвітній антидопінговий кодекс (далі – ВАДК), Міжнародні стандарти), але їх можна віднести до норм «м’якого права». ВАДА є великою неурядовою організацією, яка наділена суспільно значущими функціями, в тому числі міжнародної нормотворчості в галузі боротьби зі вживанням допінгу, через що держави добровільно погоджуються дотримуватися саморегулятивних норм цієї організації. Примітно, що засновники ВАДА передбачили у його статуті можливість реорганізації в іншу структуру на основі норм міжнародного публічного права.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
ВАДА діє на підставі статуту й засноване у формі фундації відповідно до ЦК Швейцарії. Місцезнаходженням фонду є Лозанна, проте статут дозволяє обрати й інше місце для штаб-квартири. Так, у 2001 р. штаб-квартира перенесена ВАДА до Монреаля (Канада); у Лозанні залишився європейський регіональний офіс. Крім того, регіональні офіси ВАДА працюють у Токіо, Кейптауні та Монтевідео.
Найвищим керівним органом є Правління, до якого входять не більше ніж 40 членів, обраних з представників Олімпійського руху та публічної влади (урядами держав і міжурядовими організаціями). Правління очолює голова, який обирається на 3-річний строк, з обов'язковою ротацією кожні 2 строки між представниками Олімпійського руху і публічної влади. Оперативне управління ВАДА здійснює Виконавчий комітет, що складається з 12 членів, обраних зі складу Правління. Контрольні функції покладені на незалежний аудит.
Статут ВАДА передбачає можливість (за рішенням Правління) запрошувати на його засідання з правом дорадчого голосу в якості консультантів організації, які мають обґрунтований інтерес у роботі ВАДА та повноваження у відповідних сферах. Такий статус був наданий ВОЗ та Інтерполу.
Особливістю структури ВАДА є те, що Правління «… є рівним партнерством між Олімпійським рухом і публічною владою». Рівність представництва в органах ВАДА, рівність голосів при прийнятті рішень, система ротації посадових осіб-представників спортивного руху й публічної влади, рівність фінансових внесків від Олімпійського руху та від держав ретельно врегульовані статутом.
Членство у ВАДА державних органів і міжурядових організацій не наділяє його особливим міжнародно-правовим статусом (ВАДА є типовою неурядовою організацією, заснованою приватно-правовим актом відповідно до швейцарського законодавства), але забезпечує врахування інтересів держав у його діяльності. Суспільна значущість завдань, що стоять перед ВАДА, визначає високий ступінь співробітництва держав та неурядових організацій (НСФ, МСФ) і призводить до залучення ВАДА у міжнародні відносини за межами спорту. У традиційних міждержавних відносинах ВАДА, залишаючись неурядовою організацією, має обмежену міжнародну правосуб’єктність. Ефективність антидопінгових норм, прийнятих ВАДА, забезпечується завдяки поєднанню механізмів саморегуляції з конвенційними міжнародно-правовими зобов’язаннями держав.
Попри формально приватно-правовий характер, ВАДА здійснює публічно-правові функції. Серед цілей і завдань ВАДА у статуті зазначені наступні:
- заохочення та координація на міжнародному рівні боротьби з допінгом у спорті в усіх його формах, у тому числі за допомогою співпраці з міжурядовими організаціями, урядами, органами державної влади, МСФ, національними антидопінговими організаціями (далі – НАДО);
- зміцнення на міжнародному рівні етичних принципів, які пропагують неприйнятність допінгу у спортивній діяльності, з метою захисту здоров’я спортсменів;
- щорічне ухвалення Списку заборонених речовин і методів до відома всіх державних і приватних органів, зокрема МСФ, НСФ, НАДО;
- заохочення, координація та, за необхідності, здійснення спільно з державними органами та МСФ, НСФ, НАДО організації забору допінг-проб без попереднього повідомлення у позазмагальний період;
- розробка, узгодження та уніфікація наукових, адміністративних й технічних стандартів і процедур забору та аналізу допінг-проб;
- сприяння гармонізації правил, дисциплінарних процедур, санкцій та інших заходів, що забезпечують боротьбу з допінгом у спорті, а також сприяння їх уніфікації, беручи до уваги права спортсменів;
- розробка та вдосконалення антидопінгових освітніх і профілактичних програм на міжнародному рівні;
- заохочення та координація досліджень у галузі боротьби з допінгом у спорті.
Ефективність створеного під егідою ВАДА антидопінгового режиму пояснюється його комплексним характером: саморегулятивний ВАДК інтегрований у міжнародно-правові зобов’язання держав у сфері боротьби з допінгом. Початок міжнародно-правовому регулюванню поклала Рада Європи, прийнявши в 1989 р. Конвенцію проти застосування допінгу. Конвенція зобов’язує держави ухвалювати законодавчі акти або адміністративні заходи, спрямовані на обмеження доступності допінгу та застосування у спорті заборонених препаратів і методів; створювати або сприяти створенню на своїй території лабораторій антидопінгового контролю, які відповідають критеріям, прийнятим компетентними міжнародними спортивними організаціями; заохочувати свої НСФ, а через них і МСФ, до розробки та застосування заходів щодо боротьби з допінгом у спорті, для чого закликати свої спортивні організації розробляти та узгоджувати власні антидопінгові правила на основі правил, прийнятих компетентними міжнародними спортивними організаціями.
Додатковий протокол до Конвенції, ухвалений у 2002 р., адаптував положення Конвенції до антидопінгового режиму ВАДА: держави взаємно визнають право НАДО проводити, відповідно до внутрішніх норм країни-організатора, допінг-контроль спортсменів, які прибувають з інших держав-учасниць Конвенції; визнають компетенцію ВАДА та інших організацій, що діють під його керівництвом, щодо здійснення перевірок спортсменів поза змаганнями на їх території або в іншому місці.
У 2005 р. ЮНЕСКО прийняла Міжнародну конвенцію про боротьбу з допінгом у спорті, яка закріплює унікальний механізм координації норм міжурядового договору з нормами ВАДК через відсилання, причому пріоритет отримують принципи ВАДК. Для забезпечення зв’язаності держав нормами ВАДК, що правовими засобами можна забезпечити тільки через приєднання держав до договору, до Кодексу включена ст. 22, яка передбачає санкції, у разі відмови держави від приєднання до Конвенції ЮНЕСКО або від її виконання (заборона на організацію змагань, позбавлення мандатів і посад у рамках ВАДА чи МОК). Поєднання норм саморегуляції та міжнародного договору призвело до надзвичайно високої ефективності впливу на держави.
Міжнародно-правові зобов’язання держав за антидопінговими договорами, в поєднанні зі специфікою структури міжнародного спортивного, руху призводять до існування складної системи підпорядкованості НАДО. Як структурні елементи спортивного співтовариства НАДО прямо підкоряються ВАДА і керуються ВАДК. У тих державах, де антидопінгові органи засновані державою, застосування ВАДК визначається ст. 4 Конвенції ЮНЕСКО.
Інтенсифікація боротьби з допінгом на міжнародному рівні призвела до прийняття низкою держав національного антидопінгового законодавства: трудового, адміністративного, кримінального. Сучасна судова практика показує, що можливі конфлікти юрисдикцій щодо справ про допінг між національними судами та спортивними організаціями. Зокрема, пропозиції про встановлення кримінальної або адміністративної відповідальності за антидопінгові правопорушення не повинні мати результатом притягнення до відповідальності за одне й те ж саме порушення двічі.
Унікальною видається ситуація з проведенням зимових Олімпійських ігор у Турині в 2006 р., де Італія на період Олімпійських ігор погодилася обмежити застосування національного кримінального законодавства на користь ВАДК.
Національний антидопінговий центр України є державною бюджетною установою, що належить до сфери управління Мінсім'ямолодьспорту. Центр утворено на підставі Постанови КМУ від 25.07.2002 №1063 з метою профілактики, запобігання застосуванню та розповсюдженню допінгу у спорті.
Згідно з Положенням, Центр у своїй діяльності керується Конституцією України, Законом України «Про антидопінговий контроль у спорті», іншими законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, Антидопінговим кодексом олімпійського руху.
Примітно, що Антидопінговий кодекс Олімпійського руху ще в 1999 р. був замінений на Медичний кодекс МОК, який вже не має нічого спільного з питанням боротьби з використанням допінгу, але Положення про НАД ще й досі не змінено. Протягом щонайменше 5-ти років відбуваються спроби внеси на розгляд ВРУ нову реакцію ЗУ «Про антидопінговий контроль у спорті», проте якісного законопроекту ще не розроблено.
Серед основних завдань НАД значиться співпраця з відповідними іноземними організаціями та обмін у сфері боротьби з застосуванням допінгу у спорті, включаючи обмін інформацією, знаннями та досвідом, а також співробітництво у виконанні програм проведення допінг-тестування. Примітно, що ВАДА у положенні про НАД не згадується, хоча до нього вносилися зміни у 2006 р. і на практиці він підпорядковується ВАДА – воно надає розпорядження щодо діяльності НАД, роботи національної антидопінгової лабораторії, необхідності створення дисциплінарної комісії для розгляду справ щодо випадків використання допінгу, кількості щорічних аналізів проб тощо.
Поки практичні кроки щодо вдосконалення національного антидопінгового законодавства є недостатніми, його розвиток на національному рівні не повинен призводити до юрисдикційних конфліктів, запобігти яким допоможе гармонізація національного законодавства та визнання пріоритетності розроблених ВАДА Міжнародних стандартів.