Поширеним є сценарій, коли після реєстрації шлюбу один з подружжя заселяється до квартири чи будинку іншого та реєструє там своє місце проживання («прописується»). Юридично така реєстрація дає право користуватися житлом нарівні з його власником. Однак у випадку розірвання шлюбу власник житла справедливо може вимагати, щоб колишній чоловік/колишня дружина знялися з реєстрації місця проживання в його будинку чи квартирі («виписалися»). Така вимога є обґрунтованою, оскільки реєстрація особи у житловому приміщенні може впливати на вартість комунальних послуг за обслуговування житла, ускладнити продаж житла чи суттєво знизити його ринкову вартість, створювати інші незручності.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У такому випадку найбільш прийнятним є мирне вирішення питання. Колишній чоловік/колишня дружина може знятися з реєстрації за власною добровільною заявою. А якщо ні? Якщо колишній/колишня не бажають змінювати свою реєстрацію і втрачати право проживання в житлі іншого з подружжя? Ситуація ускладнюється ще й тим, що консервативний Житловий кодекс УРСР прямо говорить, що «припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням» (ст. 156 ЖК). При цьому фізичне видворення і подальший недопуск колишнього/колишньої до житла, викидання його/її речей та заміна вхідних замків не приводять до юридичного позбавлення права особи на проживання у цьому житловому приміщенні.
За таких обставин варто вдатися до примусового виселення колишнього подружжя. Це можна зробити лише на підставі рішення суду. При цьому є декілька інструментів судового захисту, у яких варто розібратися. Але попередньо слід закцентувати, що наведені механізми застосовуються лише у разі, коли вселення чоловіка/дружини відбулося до житла, яке є особистою приватною власністю другого з подружжя.
Безпосередньо виселення
Житловий кодекс передбачає, що виселення члена сім’ї, у т.ч. колишнього, можливе лише в окремих випадках (ст. 116, 157 ЖК). Отримати судове рішення про виселення вдасться, якщо колишній чоловік/колишня дружина:
- руйнує або псує житлове приміщення,
- використовує приміщення не за призначенням
- порушує правила співжиття і цим робить неможливим для інших проживання з ним/нею в одній квартирі чи в одному будинку.
При цьому для успішного виселення у всіх трьох випадках вказані дії колишнього/колишньої обов’язково мають бути систематичними. Крім того, мають бути докази, що до колишнього подружжя вживалися заходи попередження або громадського впливу, які виявилися безрезультатними (наприклад, його/її поведінка була предметом розгляду органів поліції, прокуратури, суду, громадських організацій, ОСББ тощо).
З огляду на це, на практиці довести підстави для виселення колишнього/колишньої досить непросто.
Позбавлення права користування житлом
У судовому порядку власник житла також може позбавити колишнього/колишню права користування своєю квартирою або будинком. Для цього передбачені інші підстави, ніж для виселення (ст. 405 ЖК). Так, колишній/колишня вважаються такими, що втратили право користування житлом, якщо:
- він/вона не проживають у житловому приміщенні більше року; та
- відсутні поважні причини такого непроживання за адресою приміщення.
При цьому власник житла може надавати суду будь-які докази на підтвердження того, що колишній/колишня не живуть у його квартирі або будинку понад рік. Це можуть бути акти обстеження умов проживання, показання свідків, докази, що свідчать про утворення колишнім/колишньою нової сім’ї в іншому місці, перевезення майна в інше житлове приміщення, виїзд в інший населений пункт тощо.
Та навіть якщо колишній/колишня вже більше року відсутні за місцем реєстрації, суд може визнати поважними причини такої відсутності. Поважними вважаються у т.ч. зміна власником замків та фактичний недопуск особи до житла, а також тимчасовий виїзд особи у зв'язку з роботою, навчанням або з метою лікування, призов на військову службу, взяття під варту або засудження до арешту, обмеження чи позбавлення волі.
Припинення сервітуту
Але що робити, коли колишній/колишня фактично проживають у будинку чи квартирі іншого з подружжя і добровільно з’їжджати не збираються? Якщо вони при цьому не псують житлове приміщення і не порушують правила співжиття, але все одно продовжувати жити з ними під одним дахом немає ніякого бажання? Вихід є, і він звучить як «припинення сервітуту».
Загалом припинення сервітуту — досить новий інструмент у судовій практиці при розгляді справ про виселення/позбавлення права на користування житлом. Цікаво, що він передбачений не Житловим, а Цивільним кодексом України (ст. 406 ЦК).
Суть його полягає в тому, що один з подружжя заселяється у житло іншого внаслідок укладення шлюбу. Саме на цій підставі особа набуває особистий сервітут — право користуватися житлом свого чоловіка/дружини. Але розірвання шлюбу між подружжям об’єктивно є підставою для припинення такого сервітуту, який виник у зв’язку з реєстрацією шлюбу. Тому після розлучення колишній/колишня втрачають право проживати в житлі іншого з подружжя, а отже, їх правомірно можна виселити. У такому разі при зверненні до суду варто вимагати виселення колишнього/колишньої саме у зв’язку з припиненням сервітуту. Належною підставою для цього буде офіційне розірвання шлюбу між подружжям.
При цьому у всіх трьох випадках суд безпосередньо не здійснює зняття особи з місця реєстрації — цим займаються спеціалізовані органи реєстрації (центри надання адміністративних послуг, виконавчі органи сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням житла). Саме до них власник житлового приміщення має звернутися з рішенням суду про виселення або позбавлення права на користування житлом, яке вступило в силу, та відповідною заявою про зняття особи з реєстрації її місця проживання.
Отже, є різні правові механізми для вирішення спору про примусове видворення колишнього чоловіка чи колишньої дружини зі свого житла. Саме належний вибір на користь норм про виселення, позбавлення права на користування житлом чи припинення сервітуту стане запорукою успіху у відстоюванні свого права на користування власним житлом.