13 квітня 2021, 11:31

Які реформи можуть врятувати від сімейної катастрофи в Україні

Опубліковано в №7 (737)

Катерина Власюк
Катерина Власюк «Сімейний адвокат Катерина Власюк, АБ» засновниця, адвокат, переговорник у сфері сімейних конфліктів, автор книги "Розлучення. Сповідь адвоката"

Сімейне право в Україні почало трансформуватись з початком запровадження у 2004 р. Сімейного кодексу. До цього ми користувались радянським спадком. Незважаючи на те, що сімейне життя українців ішло вперед, норми сімейного законодавства залишались незмінними довгі роки. 4 роки тому відбулася перша реформа, потім друга і третя, які кардинально та вчасно змінили підходи у де яких важливих питаннях. Оскільки у всіх цих реформах я брала безпосередню участь, нижче наведу їхні переваги та новації:


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


• аліменти стали коштами дітей;

• мінімальний розмір аліментів збільшився з 30% до 50% мінімуму;

• вибір стосовно того, стягувати відсоток від доходу чи тверду суму, приймає позивач;

• є три варіанти стягнення аліментів: судовий наказ, спрощене провадження та позовне провадження;

• якщо у платника аліментів відсутній стабільний офіційний дохід, можна довести його рівень життя, обрахувати його та, опираючись на нього, стягувати аліменти;

• запроваджено реєстр боржників аліментів;

• спрощено порядок отримання дозволу на виїзд дитини за кордон;

• прийнято ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Процес змін у сімейному праві не може зупинятись, адже залишилось ще багато питань, які потрібно врегулювати. Приватне життя українців розвивається набагато швидше, ніж відбуваються зміни в законодавстві, і щоб потім не боротися з наслідками, варто діяти на упередження.

Аналізуючи світову та українську статистику подружнього життя, можу зазначити, що з кожним роком все менше родин створюється і все більше розпадається. Кількість «цивільних шлюбів» (спільного проживання пари без реєстації шлюбу) росте. Багато людей після першого розлучення не бажають реєструвати наступний шлюб або й взагалі бояться створювати родини. Для багатьох слово «розлучення» носить негативний зміст і асоціюється зі стресом, страхом, невпевненістю, недовірою та затяжними судовими процесами. По своїй суті сімей не право — це право душі. Воно найближче, найдорожче, найемоційніше, тому потребує постійної транс формації та особливого захисту.

Поговоримо про питання, які потребують нагального вирішення.

Ризик втратити Сімейний кодекс

Восени 2020 р. у ВРУ зареєстрований законопроект про оновлення Цивільного кодексу. Він передбачає скасування Сімейного кодексу як окремого документа, а його статті пропонує перенести у Цивільний кодекс. Чи дасть це поштовх для розвитку сімейного права? На мою думку, ні. Наявний Сімейний кодекс слід залишити окремим документом та доопрацювати окремі його статті. До речі, активних громадських слухань чи обговорень вказаного проєкту поки немає.

Відповідальне батьківство

Ще у червні 2020 р. у ВРУ зайшов ініційований Міністерством соціальної політики законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння формуванню відповідального батьківства» (далі — законопроект про відповідальне батьківство). У березні 2020 р. наша компанія вносила пропозиції у цей проект в частині відповідальності батьків за самовільну зміну місця проживання дитини. На даний час ні обговорень, ні слухань щодо нього не відбувається, хоча у разі ухвалення він запровадить ряд прогресивних змін.

Прийняття цього закону, зокрема, дасть можливість комплексно вирішувати сімейні спори:

• батьки, які уклали нотаріальний договір про визначення місця проживання і аліментів на дітей, зможуть розлучитись через РАГС;

• під час розірвання шлюбу суд одночасно буде вирішувати питання стягнення аліментів та визначати місце проживання дитини;

• батьки, які самовільно змінять місце проживання дитини, не зможуть через суд визначити місце проживання дитини з собою.

Батьківський кіднепінг

Жахливі історії про поділ дітей, які стають заручниками розлучення батьків, не рідкість. Преса та соціальні мережі розповідають про те, як дитину взяли погуляти і не повернули, малюків відсторонюють від одного з батьків, налаштовують проти, забороняють спілкуватись, впливають на них за допомогою психологів. Такі дії батьків, які, по суті, є прямим психологічним насильством по відношенню до дітей, досі не криміналізовані, у нас навіть немає поняття «батьківського кіднепінгу».

Два законопроекти, в яких закладене вирішення цих питань, «зникли безвісті» в коридорах ВРУ:

• «Про внесення змін до де яких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання Україною Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» (реєстр. №1192 від 29.08.2019 р.);

• «Про внесення змін до де яких законодавчих актів України щодо зміни постійного місця проживання дитини та заборони спілкування з дитиною одному з батьків» (реєстр. №2663 від 20.12.2019 р.).

А поки з їх прийняттям зволікають, проблема батьківського знущання набирає обертів. Через відсутність законодавчого регулювання домогтися повернення дитини інколи не вдається роками, а це непоправні наслідки для психіки дітей.

Питання батьківського кіднепінгу потребують негайного реагування. На даний час ведуться розмови про створення альтернативного законопроекту, і можливо, він найближчим часом з'явиться. У будь-якому разі ситуація, коли дитину забирають від мами і роками не дають з нею спілкуватися, мають зникнути через загрозу суворої відповідальності. На жаль, у нас так виходить, що коли відповідальність відсутня, норма не виконується.

Реформування органів опіки

У цьому питанні, як то кажуть, без коментарів. Хто хоч раз був на засіданні комісії у справах дітей, спілкувався з представниками органів опіки, відчував, що радянська система не пішла в історію. Часто на базі цих органів немає психологів. Інколи вони діють однобоко та заангажовано, по суті, їхні функції зводяться до проведення обстеження, збирання документів і винесення/розгляду питання на комісії. Чистий формалізм і бюрократія. Хоча для суду їхній висновок є обов'язковим та дорадчим.

Тому з одного боку це ніби формальна історія, а з іншого — ці органи дійсно мають реформуватись. Якщо їхня участь є обов'язковою у певних процесах, що пов'язані з дітьми, їм потрібно надати повноваження, створити реальні можливості, провести навчання, щоб отримати орган, який дійсно буде стояти на захисті інтересів дітей, а не обслуговувати інтереси певних батьків. Наприклад, зараз ці органи хоч і визначають графіки побачень дітей з батьками, але важелів впливу, контролю не мають, що робить їхню участь чисто формальною. Коли я спілкуюся з працівниками цих структур, бачу, що більшість з них роблять більше, ніж можливо, але у багатьох питаннях вони безсилі через відсутність конкретних повноважень. І звісно, не обходиться без випадків, коли їхні рішення прямо суперечать інтересам дитини.

За кордоном у разі суперечок батьків за дитину, щоб не завдавати їй болю і вивести з-під вогню, її забирають соціальні служби, допоки батьки не домовляться. Вважаю, такі радикальні заходи будуть стимулом не поглиблювати конфлікт шляхом суперечок та помсти, а виводити його на якісно новий рівень, який змусить сісти за стіл переговорів, домовитись та закріпити домовленості угодою.

Тому, враховуючи чисто формальні дії, відсутність повно важень та профільних психологів на базі органів опіки, вони потребують реформування, навчання і розширених повноважень.

Відповідальність «фахівців»

Останнім часом у бажанні «відсудити» дітей батьки привертають на свій бік фахівців у різних галузях. Часто ними стають медики та психологи, які вигадують дітям дивні діагнози, за якими до дитини не можна наближатись та спілкуватись комусь з батьків. Європа давно має важелі відповідальності для таких «фахівців», які безпосередньо втручаються в долю дитини і своїми висновками забезпечують батьківське відчуження. Адже їхні висновки долучаються в судові справи, і через них вони намагаються впливати на рішення суду. Тому в цій сфері слід ввести відповідальність за недостовірні дані, наведені у висновках, та інститут сертифікованих експертів, які можуть виконувати такі дослідження за наявності певної кваліфікації та досвіду і з обов'язковим повідомленням обох батьків.

Оскільки ми постійно працюємо з такими категоріями справ, то на даний час володіємо «каталогами» висновків певних фахівців, які, незважаючи на вік та стать дитини, пишуть як під копірку одними тезами та сіють однаковими припущеннями, хоча ситуації у дітей несхожі. Багато висновків ми піддаємо рецензіям і бачимо, наскільки некомпетентно, непрофесійно, заангажовано вони пишуться. А головне, що «спеціаліст», по суті, занурюється у несформовану психіку дитини і завдає їх шкоди, яка обов'язково буде мати наслідки у майбутньому. Тому потрібно встановити критерії та відповідальність за такі «творіння».

Ювенальна превенція

З часу створення цього органу я контактувала з його район ними представництвами у більшості районів Києва, але жоден, на жаль, не відреагував швидко, вчасно та ефективно. Красива форма, окремі приміщення, а повно важення незрозумілі. На даний час я не бачу у них реальних можливостей виявляти та протидіяти насильству стосовно дітей, яке заподіюється батьками під час розлучення. По суті, якщо є ухвала про проведення дитиною часу з одним з батьків, вони не мають жодного впливу на її виконання. Відтак, потрібне доопрацювання процедур роботи цієї структури, проведення навчання її працівників, розширення їх повно важень по вилученню дітей.

Сімейний суд

Хтось скаже: «Не на часі». А мені здається, що кращий час — саме зараз. Актуальність сімейного права та завантаженість судів сімей ними спорами свідчать про те, що прийшов час створити сімейний суд чи готувати сімей них суддів, а судову медіацію в таких процесах слід зробити обов'язковою. У Мексиці, США та Великій Британії це працює дуже успішно. Чому б нам не скористатись цим досвідом?

Інколи складається враження, що «фішка» нашого менталітету у розлученні — доводити, хто «зверху». Одне розлучення може викликати 4–7 судових процесів і роки слухань від першої до останньої інстанції. Запровадження сімейного суду якісно вплине на судові рішення та швидкість розгляду таких спорів.

***

Наведені вище 7 пропозицій виведуть нашу систему захисту прав дітей на якісно новий рівень, будуть спонукати використовувати переговори у шлюборозлучних процесах і сприятимуть швидкому їх судовому розгляду.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати