У процесі вдосконалення цивільного законодавства України особливе місце було відведено спадковому праву, норми окремих інститутів якого відіграють важливу роль як у питанні розвитку цивільного законодавства, так і в питанні підвищення його ефективності в цілому. Одним із нових цивілістичних інститутів, який запропонований Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року, є спадковий договір, давно впроваджений у законодавство багатьох європейських країн.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Спадковий договір використовувався ще в системі римського права. Проте, власне, римське приватне право визнавало виключно дві підстави для відкриття спадщини: за заповітом або за законом, і не допускало у спадщині спадкового договору (оголошувало недійсними будьякі договори, які обмежували волю заповідача, і навіть договори про відмову від спадщини, що повинна була відкритися). Разом з тим, Римський закон допускав як особливий вид договору договір дарування на випадок смерті, який не вважався обов’язковим для дарувальника, і останній у будьякий час до відкриття спадщини міг його скасувати. Так, законодавство Франції визначає спадковий договір як договір дарування, однак сторонами такого договору є подружжя, а його предметом може бути як право власності, так і речове право щодо майна, на яке розповсюджується режим законної частки.
Натомість австрійське законодавство, як відмічає О. Шевченко, визначає спадковий договір як акт, що встановлює право спадкування (параграф 533 АЦУ), відповідно до положень зазначеного Уложення предметом спадкового договору може бути річ чи певна грошова сума, яка передається іншій стороні безоплатно; такі договори укладаються між подружжям чи особами, які одружуються.