Відповідно до ч. 3 ст. 313 Цивільного кодексу України, фізична особа, яка не досягла 16-то років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Питання перетину державного кордону України регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», у ст. 2 якого зазначено, що документами, які дають право громадянину України на виїзд з України та в’їзд в Україну, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон. дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в’їзд в Україну).
Згідно з п. 3 Постанови від 27.01.1995 р. №57, затвердженою КМ України «Про затвердження правил перетинання державного кордону громадянами України», визначено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) (далі – батьки) та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.
Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється:
- за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;
- без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків.
Отже, для вивозу дитини одним із батьків необхідно мати дозвіл другого з батьків, що оформлюється у формі нотаріально посвідченого дозволу із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі.
Водночас чинне законодавство не містить обмежень щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлює певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або з дозволу суду у разі відсутності згоди одного з батьків.
Виїзд дитини за кордон без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків можливий лише за наявності однієї з підстав:
- якщо другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджується записом про батька у свідоцтві про народження дитини, та який (яка) відсутній у пункті пропуску;
- якщо у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким перетинає державний кордон громадянин, що не досяг 16-річного віку, або проїзному документі дитини є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка про взяття на постійний консульський облік у дипломатичному представництві чи консульській установі України за кордоном;
- у разі пред'явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій: свідоцтва про смерть другого з батьків; рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків; рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім; рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним; рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків; довідки про народження дитини, виданої відділом реєстрації актів цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька, відповідно до ч.1 ст. 135 Сімейного кодексу України.
Досить часто виникають ситуації, коли один із батьків через ті чи інші причини не надає такого дозволу. Що робити у такому випадку? Мабуть, кожен розуміє або принаймні здогадується, що потрібно звертатися до суду.
Звичайно, що звертатися до суду з позовом про позбавлення батьківських прав того з батьків, хто не надає дозволу на виїзд за кордон, не зовсім доцільно, оскільки незгода другого з батьків, щоб дитина виїхала за кордон, не є підставою для позбавлення батьківських прав та не свідчить про те, що другий з батьків не виконує свої обов’язки належним чином.
Зазвичай, ситуація незгоди другого з батьків на виїзд дитини за кордон пов'язана з конфліктом батьків та певними принципами кожного. Як завжди, під час внутрішніх конфліктів подружжя (особливо колишнього подружжя) страждають діти, які можуть бути позбавлені відпочинку в курортних зонах за кордоном.
Як правило, для отримання дозволу матері або батьку для виїзду з дитиною за кордон без згоди другого з батьків потрібно звернутися до суду за місцем проживання відповідача з відповідним позовом.
У таких випадках варто враховувати, що для отримання відповідного рішення суду про надання дозволу на виїзд знадобиться певний час і необхідно буде дочекатися розгляду справи як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції (адже може бути подана апеляційна скарга, а позитивного рішення без набрання законної сили не буде достатньо при перетині кордону).
Обставини, які суд враховує у процесі розгляду спорів щодо надання дозволу на виїзд дитини за кордон, є такими:
- строки виїзду (припадає поїздка на час навчання дитини або на канікули, чи на довгий період);
- наявність чи необхідність оформлення віз та інших дозволів;
- необхідність такого виїзду до певної країни з метою оздоровлення;
- наявність грошових коштів у позивача для забезпечення дитини всім необхідним на час виїзду за кордон;
- відсутність порушень прав другого з батьків на спілкування з дитиною.
Доказами у таких судових справах можуть бути договір на туристичне обслуговування з метою відвідування певних країн, придбання путівок, письмові рекомендації лікарів на лікування чи оздоровлення, довідки з навчальних закладів, довідки з місця роботи батьків тощо.
Важливим є питання періоду, на який надається дозвіл, а також визначення країн, для виїзду до яких надається дозвіл. Як правило, суд обмежує дозвіл періодом, на який придбані путівки або заплановане оздоровлення чи лікування, або періодом канікул у дитини, якщо вона навчається. Щодо країн, для виїзду до яких надається дозвіл, також все залежить від наданих суду доказів про необхідність відвідування тієї чи іншої країни. Додатковим аргументом, який може посприяти задоволенню позову, може стати безпідставність відмови другого з батьків надати відповідний дозвіл, яка ґрунтується виключно на неприязних відносинах між батьками. У будь-якому випадку до вирішення цього питання варто підійти з повною відповідальністю та з урахуванням інтересів дитини.
Найбільш поширеними випадками задоволення позовів про надання дозволу на виїзд дитини за межі України без згоди одного з батьків є обставини, за яких суд надає таку згоду, коли шлюб між батьками розірвано, а один із батьків ухиляється від надання дозволу на виїзд дитини без обґрунтованих підстав, або коли місцезнаходження другого з батьків не відоме і така особа не з’являється на судові засідання. У такому випадку суди найчастіше ухвалюють заочне рішення, яким надають дозвіл на вивезення дитини за кордон.
Зустрічаються судові рішення, в яких суд надає дозвіл на виїзд дитини за кордон одразу обом батькам, якщо вони виявляють бажання виїжджати з дитиною за кордон та не надають на це добровільної згоди одне одному.
Однак нерідко суди відмовляють у наданні такої згоди. Найчастіше це відбувається у зв’язку з тим, що сторона не наводить та не підтверджує доказами ті обставини, на які посилається. Так, часто суди відмовляють у позові про надання дозволу у зв’язку з тим, що позивач не наводить доказів на підтвердження необхідності – мети виїзду дитини за кордон (наприклад, на лікування, оздоровлення, відпочинок дитини, відвідування близьких родичів), або якщо немає доказів, що відповідач невмотивовано відмовляє у наданні згоди на строковий виїзд дитини та виготовлення дитячих проїзних документів за кордон.
Суди відмовляють у наданні дозволу, коли не наведено конкретного періоду, на який планується вивіз дитини, та не зазначено країни прямування. Як правило, у разі відмови у позові суди зазначають, що надання за рішенням суду дозволу на майбутнє на постійні виїзди дитини за кордон без згоди батька до дати закінчення дії закордонного паспорта, без зазначення конкретного періоду виїзду та конкретної країни, суперечить вищевказаним нормам матеріального права, які визначають рівність прав та обов'язків батьків щодо виховання дитини, чим батько дитини фактично позбавляється можливості брати участь у його вихованні та можливості спілкування з ним.
Так, ненадання позивачем доказів на підтвердження посилання на те, що відповідач відмовляється надати нотаріально посвідчене клопотання про оформлення проїзного документа дитини, є підставою для відмови у позові, про що свідчать судові рішення у справі №783/14/15-ц.
Деснянський районний суд м. Києва своїм рішенням від 11.08.2017 р. у справі №754/7320/17 зазначив, що вважає за необхідне задовольнити позов, тому що в ньому визначено державу прямування та відповідний часовий проміжок часу перебування в цій державі, позовні вимоги спрямовані на якнайкраще забезпечення інтересів дитини, оскільки метою заявлених вимог є подальший її відпочинок, оздоровлення та розвиток.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ наголошує на тому, що суди, порушивши вимоги ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України, не визначилися з правовою підставою надання дозволу на виїзд дитини без згоди батька; не зазначили конкретну країну, до якої дозволяється виїзд дитини без згоди батька; не врахували визначеної ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» можливості ухвалення судом рішення на разовий виїзд без згоди батька, не позбавленого батьківських прав; не взяли до уваги той факт, що надання за рішенням суду дозволу на майбутнє на постійні виїзди дитини за кордон без згоди батька суперечить вищевказаним нормам матеріального права, які визначають рівність прав та обов'язків батьків щодо виховання дитини, чим фактично позбавили батька дитини можливості брати участь у його вихованні та можливості спілкування з ним.
В одній зі справ Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ висловив думку щодо необхідності обов’язково враховувати причини виїзду за кордон, зокрема скасував рішення судів першої та апеляційної інстанції, оскільки суди, порушивши вимоги ст. 213, 214, 303 ЦПК України, не перевірили належним чином всіх обставин у справі, а саме не звернули уваги на те, що робота позивача за своїм характером пов'язана з потребою відрядження до Французької Республіки та тимчасовим проживанням у цій країні. При цьому дитина від народження проживає разом із матір'ю, з якою у неї склався тісний емоційний зв'язок, розірвання якого може завдати шкоди інтересам дитини, що є неприпустимим, виходячи з вищезазначених положень Конвенції про права дитини.
Деякі суди першої інстанції у процесі розгляду спорів про надання дозволу на виїзд дитини за кордон у супроводі одного з батьків без дозволу другого залучають у ролі третьої особи Службу у справах дітей для отримання відповідного висновку стосовно того, чи відповідає такий виїзд дитини за кордон її інтересам, хоча висновок органу опіки та піклування не є обов’язковим у таких спорах.
Отже, щоб отримати позитивне рішення суду про надання дозволу на вивіз дитини за кордон без згоди одного з батьків, потрібно обґрунтувати обставини того, що другий з батьків добровільно не надає згоду на вивіз дитини за кордон, що такий виїзд відповідає інтересам дитини, а також визначити чіткі терміни та країни, куди планується виїзд.