Зазвичай українці звертаються до органів правосуддя для вирішення спорів, навіть не замислюючись про те, що безліч таких спорів можна було б вирішити в досудовий або позасудовий спосіб. Це призводить до перевантаження судової системи, великих бюджетних видатків на утримання цієї системи, а також занадто тривалого розгляду справ у суді.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
При цьому переважна більшість осіб, які звертаються до суду для вирішення сімейного спору, навіть не знають про можливість його мирного вирішення в досудовий чи позасудовий спосіб (наприклад, шляхом укладення відповідних договорів, що стосуються поділу майна подружжя, визначення місця проживання дитини, утримання дітей тим із батьків, хто проживатиме окремо, та його участі у вихованні), а також про можливість вирішення цих питань у процесі медіації (для них медіатор — це пластинка для гри на гітарі).
Наразі в України досудові та позасудові способи врегулювання спорів мають формальний характер, а процедура медіації в законодавстві України залишається неврегульованою. Проте останнім часом популярність вирішення спорів шляхом медіації відчутно збільшується, особливо якщо мова йде про сімейні спори.
У світовій практиці вирішення спорів (врегулювання конфліктів) одне з провідних місць посідає медіація, оскільки цей інститут надає можливість обрати альтернативні способи (позасудові) для вирішення суперечок між сторонами сімейного спору.
Ефективність медіації доведена численними дослідженнями, проведеними в країнах англо-саксонської правової сім'ї. Вирішення конфліктів до звернення до суду досягається у 70‑80% випадків кожних сімейних пар, що звернулися до медіаторів. Майже 90% усіх сімейних пар, які звернулися за допомогою, залишаються задоволеними досягнутими угодами. Для досягнення прийнятного для обох сторін рішення щодо конфліктного питання в середньому потрібно 12 годин.
Нормативне регулювання медіації та невдалі спроби прийняття профільних законів
На жаль, наразі в Україні відсутній профільний закон, який би врегульовував всі важливі аспекти та умови проведення процедури медіації, проте законодавство нашої держави містить низку норм, які є основою для її практичного застосування.
Зокрема, ст. 55 Конституції України встановлено право кожного захищати свої права будь-якими не забороненими законом способами. Таким чином, медіація є механізмом, придатним та дозволеним для використання в Україні. Відповідно до ч. 7 ст. 49 Цивільного процесуального кодексу України, сторони можуть укласти мирову угоду (тобто прийти до мирного врегулювання спору) на будь-якій стадії судового процесу. Згідно зі ст. 124 Конституції України, законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок врегулювання спору. За іншого збігу обставин таким ефективним досудовим порядком вирішення спору могла б стати медіація.
Відповідно до ст. 1 Угоди про Асоціацію з Європейським Союзом (підписана у 2014 р.), ЄС та Україна повинні посилювати співпрацю у сфері правосуддя, свободи та безпеки з метою забезпечення верховенства права та поваги до прав людини й основоположних свобод. Забезпечення верховенства права та покращення доступу до правосуддя має включати доступ як до судових, так і до позасудових методів врегулювання спорів.
Згодом указом Президента України №276/2015 від 20.05.2015 р. була схвалена Стратегія реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015–2020 рр., п. 5.4 якої передбачається розширення способів альтернативного (позасудового) врегулювання спорів (шляхом практичного впровадження інституту медіації та посередництва).
Наказом Міністерства соціальної політики України від 17.08.2016 р. №892 затверджено Державний стандарт соціальної послуги посередництва (медіації), яким визначено зміст, обсяги, умови та порядок надання соціальної послуги посередництва (медіації). Наприкінці 2015 р. у Верховній Раді України було зареєстровано кілька проєктів Закону «Про медіацію». За основу був узятий законопроєкт №3665, який навіть пройшов перше читання, проте 28.02.2019 р. був відхилений та знятий з розгляду.
05.07.2019 р. у Верховній Раді був зареєстрований проєкт Закону №10425 «Про діяльність у сфері медіації». Цим законопроєктом пропонувалося врегулювати питання визначення термінів, принципів медіації та порядок її проведення як досудової та позасудової процедури врегулювання спору, статусу медіатора, порядок набуття права на заняття медіацією, вимоги для підготовки кадрів та відповідальність медіаторів.
Зазначеним законопроєктом передбачалося внесення змін до низки процесуальних кодексів щодо зобов'язання сторін процесу проводити досудове врегулювання спору шляхом медіації. Фактично, цим законом мала бути введена обов'язкова досудова стадія вирішення спору — звернення до медіації, а також додана підстава для повернення позовної заяви, яка окрім іншого, ще й зупиняє перебіг процесуальних строків, якщо позивач не виконав вимоги щодо обов'язкового звернення до медіації. У такому випадку суд має постановляти ухвалу про повернення позовної заяви позивачеві для позасудового врегулювання спору шляхом медіації.
Введення медіації як обов'язкового досудового способу вирішення спору могло бути вдалою реалізацію ст. 124 Основного закону України. Такі зміни могли б вирішити питання занадто великої завантаженості судів та значно скоротити кількість спорів, які доходили б до судів, а також нарешті врегулювати інститут медіації. Однак 29.08.2019 р. проєкт закону був відкликаний, а медіація в Україні залишається неврегульованою на законодавчому рівні.
Визначення та принципи медіації
Медіація — це ефективна процедура вирішення спору, під час якої разом зустрічаються сторони у присутності третьої незацікавленої сторони (медіатора), спрямована на пошук і прийняття рішень, виходячи з інтересів кожної сторони (а не правових позицій), шляхом проведення переговорів.
Медіатором є спеціально підготовлений посередник, який має сприяти сторонам спору в його врегулюванні шляхом ведення переговорного процесу. Він застосовує різноманітні техніки (для зняття напруження, переведення уваги сторін з їхніх правових позицій на інтереси та потреби, подолання комунікаційних і психологічних бар'єрів), спрямовані на прийняття узгоджених рішень для задоволення реальних інтересів та потреб сторін.
Основні принципи медіації:
- Конфіденційність. Будь-яка інформація, звіти, документи, надані медіатору як у процесі медіації, так і під час підготовки до неї, не можуть бути розголошені. До того ж без попереднього погодження зі стороною, яка повідомила таку інформацію, медіатор не має права розкривати її іншій стороні. Таким чином, мінімізуються ризики публічного розголошення конфлікту.
- Добровільність участі. Приймаючи рішення щодо участі у процесі медіації, під час її проведення та досягнення домовленостей з іншою стороною, а також у процесі реального виконання цих домовленостей сторони діють добровільно.
- Незалежність та неупередженість медіатора. Медіатор не має виказувати свої думки з приводу питань чи ситуацій, що обговорюються сторонами, він не є арбітром і радником щодо рішень, які сторони конфлікту повинні прийняти самостійно.
- Рівність сторін. Медіатор займає нейтральну позицію і створює умови, за яких сторони мають почуватися рівними перед медіатором. Саме через цей принцип, як правило, сімейна медіація проводиться одночасно двома медіаторами різної статі, щоб жодна зі сторін процесу не відчувала себе в меншості.
Сімейна медіація — це процес, в якому незалежна третя сторона (медіатор) допомагає сімейним парам, що перебувають на стадії розірвання шлюбу, покращити між ними взаємодію, прийняти вигідні та усвідомлені для кожного з них рішення щодо питань, пов'язаних з розлученням, дітьми, майном. Сімейна медіація може застосовуватися як досудовий або позасудовий спосіб вирішення спору, а також під час судового розгляду справи та вже на етапі виконання судового рішення.
Переваги сімейної медіації над вирішенням спору в судовому порядку
Діалог між сторонами сімейного спору в суді здійснюється на рівні їх позицій, які зазвичай є принциповими, базуються на передбачених нормами законодавства правах та обов'язках. При цьому законодавчі норми жодним чином не відображають справжні інтереси та потреби сторін. Дуже часто сторони процесу, користуючись певним способом захисту, намагаються вирішити зовсім інші питання. Наприклад, раніше звернення до суду з вимогою про позбавлення батьківських прав, як правило, було пов'язане з потребою матері безперешкодно виїжджати з дитиною за кордон, щоб не потрібно було щоразу принижуватися і звертатися з проханнями до батька дитини оформити у нотаріуса дозвіл на такий виїзд. Так само відбувається зараз, коли у разі відсутності спору щодо того, з ким буде проживати дитина (оскільки вона за погодженням батьків живе з матір'ю), жінки просять суд визначити місце проживання дитини з ними, оскільки за таких умов у майбутньому вони самостійно зможуть вирішувати питання про виїзд дітей за кордон.
До обов'язків суду не належить встановлення причини виникнення конфлікту, він керується лише нормами права та діє за чітко встановленою процедурою. При цьому велика кількість справ у суді розгортається за одним сценарієм: сторона, отримуючи вступне слово, надаючи пояснення або під час запитань іншій стороні, хоче розповісти свою історію відносин, поділитися переживаннями, пожалітися, отримати відповіді, які раніше не вдалося отримати (це свідчить про збереження якихось старих образ, що досі залишися).
Якщо звернути увагу на строки вирішення спорів, то в судовому порядку до прийняття рішення у справі та набрання ним чинності може пройти більше ніж пів року з моменту звернення особи з позовом, а інколи значно більше, враховуючи дефіцит кадрів та завантаженість судової системи, часте перенесення судових засідань (наступного засідання можна чекати від 2‑х до 4‑х місяців) у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному, у відпустці, у нарадчій кімнаті щодо якоїсь важкої справи, яка щойно розглядалася і має бути прийняте рішення (це ще не згадуючи про зловживання іншої сторони). Водночас у сімейній медіації для вирішення аналогічного спору може знадобитися в середньому 4‑5 зустрічей по 2‑3 години, а тому весь процес медіації триватиме не довше ніж кілька місяців (залежить від того, як часто сторонам потрібно буде зустрічатися, а також як швидко вони дійдуть згоди).
Судовий розгляд не може гарантувати повної конфіденційності (знаючи, де шукати, можна відстежити за іменем особи через сайт судової влади та побачити повний текст рішення у справі, з якого дізнатися всі обставини), а достатньо часто сторони з різних причин уникають публічного розголосу, не хочуть про це говорити вголос (через сором чи з інших причин), розкривати під звукозапис свої почуття, вразливість, біль (адже відбувається фіксація судового процесу технічними засобами). На відміну від судового розгляду, медіація завдяки принципу конфіденційності гарантує, що будь-яка інформація, яка стала відома медіатору, не буде розголошена без бажання такої особи ні іншій стороні конфлікту, ні третім особам.
Також варто згадати про надзвичайно низьку виконуваність судових рішень. При цьому відмінністю медіації від судового розгляду є те, що у процесі медіації сторони самостійно мають генерувати варіанти рішень, а прийняте за результатами переговорів рішення буде таким, що задовольнить інтереси кожного з них у кожній окремій ситуації, а тому таке рішення буде виконуватися зі значно вищою ймовірністю, ніж прийняте арбітром у вигляді судді (який прийняв за його основу позицію іншої сторони).
У процесі медіації сторони досягають рішення, яке є більш сприятливим для збереження в майбутньому нормальних відносин. Саме завдяки медіації сторони можуть покращити свої відносини. Сторони можуть розійтися у спокійних умовах і конструктивному ключі, а також визначити важливі умови у процесі розставання, що стосуються майна та дітей. Таким чином, можна розлучитися з гідністю, без бою, без боротьби за дитину, яка дуже часто використовується як інструмент впливу на другого з подружжя.
Отже, підсумовуючи, варто відзначити переваги сімейної медіації:
- переговори відбуваються за допомогою незалежного посередника (медіатора), який однаково уважний до кожної зі сторін та сприяє підтриманню нормальної атмосфери для подальшої конструктивної комунікації;
- дозволяє та допомагає сторонам самостійно розробляти варіанти вирішення спору, плани на майбутнє, контролює результати переговорів, враховуючи інтереси не тільки сторін процесу, але й дітей;
- покращує спілкування між сторонами, допомагає їм обмінюватися думками та інформацією, чути й бути почутими;
- варіанти рішень можуть виходити за межі засобів правового захисту (наскільки вистачить фантазії у сторін та можливості це погодити), тоді як у суді це неможливо;
- відносини припиняються менш травматично, прибирається токсичність між сторонами;
- рішення є взаємовигідним, у виграші опиняються обидві сторони (за принципом win-win);
- швидке досягнення результату та розв'язання спору, якщо порівнювати із судовим процесом;
- фокусується увага на потребах дітей, їхні особисті потреби більше враховуються, ніж це відбувається під час судового розгляду, оскільки суд розглядає справу на підставі позовних вимог, за які він не може вийти;
- допомагає встановити основу для спільного виховання дітей сторонами, а також захищає дітей від стресу та шкідливих наслідків через розлучення батьків.
Варто звернути увагу на той момент, що існують випадки, в яких навіть після проходження через процедуру медіації, вирішення всіх спірних питань і досягнення певних домовленостей (шляхом укладення відповідних договорів), з огляду на вимоги чинного законодавства все ж таки доведеться звертатися до суду, але цей процес матиме суто формальний характер, оскільки сторони вже все між собою вирішили.
Сімейна медіація є найліпшим методом, який базується, насамперед, на роботі з інтересами та потребами, а не з позиціями сторін, які можуть навіть не думати про альтернативу. Отже, впровадження та нормативне врегулювання в Україні інституту медіації як одного з альтернативних способів вирішення спорів сприятиме пришвидшенню процесів розлучення, робитиме їх менш токсичними для сторін та значно зменшить навантаження на суди.