Сьогодні поговоримо на тему, яка відома нам більше з зарубіжних фільмів, аніж з нашого реального життя, — шлюбний договір. Почнемо з того, що це таке.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Шлюбний договір — це письмова угода між чоловіком і дружиною або нареченими, що регулює їхні майнові відносини, права та обов’язки. Тобто це, перш за все, угода, домовленість між подружжям, яка має юридичну силу та може регулювати цивільні (сімейні) відносини навіть всупереч деяким нормам закону.
Принцип рівності прав чоловіка і жінки встановлюється ст. 63 Сімейного кодексу України, відповідно до якої дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. В останньому рядку цієї норми йдеться саме про шлюбний договір — домовленість між подружжям. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст. 70 Сімейного кодексу України).
Як було раніше
Розділ 10 Сімейного кодексу присвячено саме шлюбному договору. Та перше, ніж аналізувати норми існуючого законодавства, трохи згадаємо історію, яка, до речі, досить давня.
Перші шлюбні договори почали укладати ще 2 тис. років тому. Такий договір існував в усній формі, як правило, у вигляді домовленості батьків наречених про те, де житиме майбутнє подружжя, яке «придане» дається кожному з них, тощо.
В українське законодавство поняття шлюбного договору (на той час він носив назву «шлюбний контракт») введене 23 червня 1992 р. А 10 січня 2002 р. був прийнятий Сімейний кодекс України, і шлюбний контракт трансформувався у шлюбний договір.
Що маємо зараз
Цей інструмент врегулювання шлюбних відносин в українському законодавстві існує вже 29 років, та сприймається він нами як дещо чуже, з фільмів, та не з нашої реальності. Чомусь у багатьох сформувалася думка, що шлюбних договір — це показник недовіри у стосунках та передвісник розлучення. Чому так? Може, тому, що ми розглядаємо його тільки в контексті розлучення? Але це в корені невірний підхід. Шлюбний договір покликаний регулювати сімейні відносини між подружжям, а не тільки у випадку розлучення.
У 2020 р. в Україні шлюбні договори уклали менше 2% (1,9%) пар, які вступали у шлюб. Звичайно, ця тенденція розвивається, але вкрай повільно. В Європі і США цей показник значно вищий — близько 50%, особливо у США, де шлюбний контракт є базовою складовою підготовки до весілля і вважається абсолютною нормою.
Як вже зазначалося, в українському законодавстві шлюбному договору присвячена глава 10 Сімейного кодексу України, де, на відміну від Кодексу про шлюб та сім'ю, чітко визначені сторони шлюбного договору, порядок його укладення, умови та порядок розірвання.
Закцентуємо увагу саме на сторонах шлюбного договору. Законодавство чітко визначає, що укласти шлюбний договір може тільки подружжя, яке перебуває у законно зареєстрованому шлюбі, або ж майбутнє подружжя, яке на момент підписання шлюбного договору подало заяву про реєстрацію шлюбу, про що видається відповідна довідка.
А що стосовно тих пар, які вже багато років живуть разом і навіть мають спільних дітей, але офіційно не одружені? Адже зараз дуже багато пар обирають проживання однією сім'єю в незареєстрованому шлюбі. Такі сім'ї також інколи бажають врегулювати свої майнові відносини шляхом укладення шлюбного договору, та ч. 1 ст. 92 Сімейного кодексу України робить це неможливим, чітко визначаючи перелік осіб, які мають право на укладення шлюбного договору, — особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжя.
Про переваги
Головною перевагою шлюбного договору є широкі можливість врегулювання відразу багатьох питань. Наприклад, подружжя може визначити власника будь-якого майна, що належить родині, передбачити умови утримання одного з подружжя іншим, може визначити, що заробітна плата кожного є виключно їх приватною власністю, обмежити або розширити спільну власність, майнові права та обов'язки обох як подружжя. Подружжя може домовитися про непоширення дії ст. 60 СК України на нерухоме майно, яке хоч і набуте під час шлюбу, та з моменту укладення шлюбного договору вважатиметься особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім'я воно придбане та зареєстроване.
На практиці дуже важливою перевагою шлюбного договору є можливість врегулювання не тільки майнових прав та обов'язків, а також обов'язки чоловіка і дружини як батьків, адже такі судові спори можуть тривати роками.
В умовах шлюбного договору можна чітко визначити порядок та спосіб утримання дітей як у шлюбі, так і після розлучення. Це допоможе тому з подружжя, з ким після розірвання шлюбу буде проживати дитина, уникнути окремого звернення до суду для вирішенням питання про стягнення з іншого з подружжя аліментів, оскільки це вже обумовлено договором, на підставі якого можна здійснювати стягнення.
Тобто зважено підійшовши до визначення умов шлюбного договору, можна забезпечити захист своїх майнових інтересів на випадок різних життєвих поворотів як під час шлюбу, так і у разі його розірвання.
Які права та обов’язки можна врегулювати шлюбним договором
Відразу слід зазначити, що цим документом не можна регулювати, хто саме миє посуд, виносить сміття, скільки разів на тиждень миється підлога тощо. Та й випадки подружніх зрад не є предметом регулювання цього документа. Він регулює:
- майнові відносини між подружжям;
- майнові права та обов’язки подружжя;
- майнові права та обов’язки подружжя як батьків.
Адже ч. 3 ст. 93 Сімейного кодексу чітко визначає, що шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Тобто передбачити все не вийде. Також українське законодавство встановлює заборону ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Це, так би мовити, механізм захисту прав за законом. Проте на практиці це складно довести у випадку судового спору, адже поняття «надзвичайно невигідне матеріальне становище» досить суб'єктивне. Крім того, за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Шлюбний договір укладається у письмовій формі в трьох примірниках і обов'язково нотаріально посвідчується. У разі недодержання сторонами вимог закону щодо нотаріального посвідчення договору такий договір є нікчемним.
А якщо підписав та передумав?!
Що ж, розглянемо і такий варіант. Чи можна змінити умови вже існую- чого (діючого) шлюбного договору?
Так, але лише за згодою обох з подружжя. Угода про зміну шлюбного договору має бути нотаріально посвідчена. Одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається. Якщо один з подружжя хоче змінити умови договору, а інший відмовляється, це можна зробити через суд. Можна й розірвати шлюбний договір за рішення суду, але тільки з вагомих причин, наприклад, через неможливість його виконання одним з подружжя через втрату працездатності. Тому перше, ніж підписувати подібний документ, слід про- консультуватися з адвокатом, щоб він детально роз'яснив усі юридичні аспекти змісту договору та принцип його дії після підписання.
Тож підсумую: шлюбний договір — це гарна ідея для тих, хто хоче уникнути судових спорів при вирішенні можливих майнових питань. Якщо, звичайно, він укладається на принципах поваги, любові та розуміння один одного, а не як інструмент психологічного тиску. Оформлення такого документа — зовсім не перша сходинка до розлучення, а перший крок до сучасного вирішення можливих проблем між подружжям.