Дитина, з огляду на свій вік, фізичний і розумовий розвиток, є найменш захищеним суб’єктом сімейних правовідносин, який нездатний повною мірою захищати свої права та інтереси. Саме тому механізм захисту прав та інтересів дитини потребує постійної уваги й удосконалення з боку законодавця.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Як свідчить правозастосовна практика, гострим на сьогодні є питання захисту прав та інтересів дитини, яка позбавлена можливості виїхати на навчання, лікування, відпочинок тощо за кордон без згоди батьків або одного з них.
Ненадання нотаріально посвідченої згоди одним із батьків є одним з найбільш поширених інструментів у боротьбі між конфліктуючим подружжям або колишніми чоловіком та жінкою. Прикро, що часто розмінною монетою в таких «батьківських баталіях» стають саме інтереси дитини.
У випадку ненадання згоди на виїзд одним із батьків, такий дозвіл (за наявності спеціально визначених підстав) може надати суд.
Норми права, які регулюють порядок виїзду дитини за кордон
Відповідно до ст. 313 Цивільного кодексу України, фізична особа, яка не досягла 16-ти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів і в їхньому супроводі чи в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Постанова Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 р. «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» у п. 4 визначає, що виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або в супроводі осіб, які уповноважені одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється у разі пред’явлення оригіналів документів або їх копій (зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16-річного віку без згоди та супроводу другого з батьків).
Механізм вирішення зазначеного питання в судовому порядку, який існує на сьогодні
Ситуація, коли мати або батько безпідставно відмовляються надати такий дозвіл, як правило, може бути вирішена в суді. Один із батьків або сама дитина, яка досягла 14-ти років, має право звернутися до суду з позовом про надання дозволу на тимчасовий виїзд з України дитині, що не досягла 16-річного віку або з позовом про позбавлення батьківських прав.
Докази та доказування у справах про надання дозволу на виїзд з України
У цьому випадку позивач для обґрунтування своїх вимог повинен надати суду свідоцтво про реєстрацію/розірвання шлюбу, про народження дитини, підстави виїзду дитини на навчання (туристична путівку, медичний висновок лікаря про необхідність оздоровлення дитини, договір про навчання тощо), довідку про власні доходи, підтвердження того, що до звернення в суд позивач звертався до відповідача з проханнями/вимогами надати згоду добровільно (телеграми з пропозиціями з’явитися до нотаріуса та підписати згоду).
Суд, за своєю ініціативою або за заявою сторони у справі, залучає до розгляду цієї справи орган опіки та піклування. Однак неврегульованим на практиці є питання про те, який орган повинен бути залучений (за місцем проживання дитини, відповідача чи за місцем знаходження суду). Зрозуміло, що у таких справах обов’язковим є висновок органу опіки та піклування про доцільність поїздки, відповідність її інтересам дитини. Але до участі у справі може бути залучений і орган опіки та піклування за місцем знаходження відповідача, який би повинен був запросити відповідача на бесіду, дізнатися причини відмови надавати згоду та інше. Однак для запобігання суперечливим висновкам, для створення єдиної картини відносин між сторонами, вважаємо, що обстеження доцільно проводити одному органу, за умови проживання сторін в межах одного міста чи району.
Однак на практиці існують випадки, коли суд взагалі не вимагає висновку органу опіки та піклування навіть за умови, що останній бере участь у справі. На нашу думку, це є грубим порушенням норм матеріального права, оскільки суд повинен з’ясувати та переконатися в тому, що виїзд дитини за кордон відповідає її інтересам. Невиконання цієї вимоги є підставою для скасування рішення у випадку перегляду в апеляційному порядку.
Так, Шевченківський районний суд м. Києва 06.06.2014 р. виніс рішення у справі №761/3520/14 за позовом Особа 1 до Особа 2, третя особа – Служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві адміністрації, про надання дозволу на виїзд дитини на навчання в Польщу без згоди батька.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилалася на те, що вона з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі, від якого у них народилася донька. Позивач зазначила, що батько самоусунувся від виховання їхньої доньки та категорично відмовляється надавати згоду на виїзд дитини на навчання за кордон. Представник третьої особи позов підтримала й просила його задовольнити, однак висновку не готувала та, відповідно, не надавала. Незважаючи на це, а також на те, що відповідач жодного разу не з’явився на судове засідання, письмових пояснень чи інших заяв не надавав, суд дійшов висновку, що відмова батька у наданні позивачу згоди на виїзд дитини за кордон є безпідставною, оскільки обмежує права та інтереси дитини, надання ж дозволу в судовому порядку повністю відповідає інтересам дитини.
Нормативною базою для обґрунтування рішення суду зазначені норми Сімейного кодексу України. Зокрема, згідно зі ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов’язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини, її людської гідності та не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відповідно до ч. 2 ст. 150 СК України, батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток. Згідно з ч. 3 ст. 150 СК України, батьки зобов’язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Отже, коли один із батьків безпідставно відмовляється надавати дозвіл для виїзду дитини за кордон, з огляду на вищезазначені норми права, суд своїм рішенням дозволяє виїзд без згоди одного з батьків.
Особливості розгляду справ. Зміст рішення суду
При вирішенні питання про надання згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон, у зв’язку з відсутністю згоди другого з батьків та без його супроводу, суд повинен визначати відповідний часовий проміжок перебування дитини в цій державі. Інакше, це суперечитиме рівності батьківських прав щодо виховання дитини та може бути перешкодою одному з них у здійсненні цих прав. Відтак рішення, у якому конкретно не визначено термін перебування дитини за кордоном, суперечить нормам Сімейного кодексу України (зокрема, відповідно до ст. 153 СК України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом). Очевидно, що рішення суду про надання дозволу дитині на виїзд без згоди одного з батьків не може розглядатися як випадок такого обмеження.
Так, Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області від 03.11.2010 р. у справі №22ц-2583/2010 було скасоване рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 21.09.2010 р. Мати, звернувшись до суду, зазначила, що після розірвання шлюбу син проживає з нею, він знаходиться на диспансерному обліку у невролога з приводу асенізації нервової системи та потребує постійного зміцнювального оздоровлення й санітарно-курортного лікування. Позивачка просила суд надати дозвіл на виїзд неповнолітньої дитини за межі України без згоди батька до 03.06.2021 р. Суд першої інстанції задовольнив позов і надав такий дозвіл матері.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд виходив з того, що відмова батька надати згоду є безпідставною, порушені права дитини на всебічний розвиток та на ознайомлення з різними країнами, а обставин, які перешкоджають виїзду дитини, не встановлено.
Суд апеляційної інстанції вказане рішення скасував та ухвалив нове, у якому відмовив у задоволенні вимог позивачки, з огляду на рівність прав та обов’язків батьків, проголошену ст. 141 СК, а також на те, що вказане рішення порушує права батька на спілкування з дитиною і на участь у її вихованні. Позиція апеляційного суду є абсолютно правильною, адже чинним законодавством передбачено вирішення судом питання про дозвіл на виїзд (одноразовий) неповнолітнього без згоди одного з батьків, а не на неодноразові виїзди невідомо до якої країни та невідомо на який період.
Нарешті, крапку у цьому питанні поставив Вищий Спеціалізований суд України, ухваливши рішення у справі №6-33303ск15 від 16.03.2016 р. У вказаній справі суд дійшов висновку, що дозвіл на виїзд дитини за межі України без згоди батька, не позбавленого батьківських прав, надається кожного разу окремо (тобто на кожний виїзд), при цьому в дозволі зазначається країна, місце перебування та строк, на який дитина буде знаходитися за кордоном.
Позиція Вищого Спеціалізованого суду є абсолютно правильною, адже чинним законодавством передбачено вирішення судом питання про дозвіл на виїзд (одноразовий) неповнолітнього без згоди одного з батьків, а не на неодноразові виїзди невідомо до якої країни та невідомо на який період.
Таким чином, при вирішенні питання про надання згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон, у зв’язку з відсутністю згоди другого з батьків та без його супроводу, суд повинен визначати відповідний часовий проміжок перебування дитини в цій державі. Інакше, це суперечитиме рівності батьківських прав щодо виховання дитини та може бути перешкодою одному з них у здійсненні цих прав.