Протягом останніх років Україна робить чимало виважених кроків для підвищення інвестиційної активності в країні та зростання обсягів іноземних інвестицій. Кількість іноземних компаній в Україні, що знаходять ринок збуту в нашій державі, а водночас і іноземних працівників, щороку збільшується,тому актуальними наразі є питання, що пов’язані з перебуванням іноземців на території України.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Україна як соціальна та демократична держава намагається створювати комфортні умови не лише для своїх громадян, а й для громадян інших держав. Зокрема, в Конституції України зазначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також мають такі самі обов’язки, як і громадяни України. Тобто рівність прав іноземців та українців прямо встановлена на найвищому законодавчому рівні. Особливості працевлаштування іноземців в Україні встановлені ЗУ «Про зайнятість населення» та Порядком видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства. Отже, саме законність перебування таких осіб в Україні є підставою поширення на них юрисдикції нашої держави.
Досить часто іноземці, які працюють в Україні, переїжджають сюди разом зі своїми родинами. В такому випадку діти відвідують українські дитячі садки, вони вперше йдуть до школи в Україні. Саме тут складаються звичайні для них умови побуту, як-то навчання, коло спілкування з однолітками тощо. Отже, звичайним місцем їхнього проживання стає Україна. Ця обставина має вкрай важливе значення, адже на таких дітей поширюється юрисдикція більшості українських державних органів, тому, діти є більш соціально захищеними.
У зв’язку з активними кроками України на шляху до євроінтеграції зміст правовідносин у суспільстві докорінно змінився та свідчить про зростання участі в них іноземних громадян та юридичних осіб. На нормативному рівні такі правовідносини характеризуються наявністю так званого іноземного елемента. Поняття іноземного елементавизначене в ЗУ «Про міжнародне приватне право», аналіз якого свідчить про захищеність іноземних громадян та юридичних осіб від посягань на їхні права та законні інтереси.
Оскільки іноземці користуються тими самими правами і свободами, як і громадяни України, то, відповідно, вони мають право і на захист цих прав та свобод на рівні з громадянами України. Щодо судової процедури захисту, то Цивільний процесуальний кодексУкраїни встановлює, що іноземні особи мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, у випадку, коли між іноземцями, які перебувають в Україні на законних підставах, виникає спір щодо приватно-правових відносин (сімейних, цивільних тощо), вони можуть звернутись до українського суду для врегулювання конфлікту. В такому випадку підсудність встановлюється українським процесуальним законодавством. Зокрема, відповідно до ст. 109 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування. Однак закон встановлює й певні особливості у правилах підсудності цивільних справ. Приміром,відповідно до ст. 110 ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. Крім того, позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням його майна.
Отже, українське законодавство передбачає достатню кількість інструментів для захисту прав та інтересів іноземних осіб, зокрема, в судовому порядку.
Окремо слід розглянути питання компетенції українських судів щодо вирішення спорів із майном іноземців, що знаходиться за кордоном. Така категорія справ досить часто пов’язана з поділом майна подружжя (нерухомість, акції, частки у фондах тощо), коли один із них або обидва є іноземцями.
За загальним правилом майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Отже, одним із головних критеріїв поділу спільного майна є його набуття чоловіком та/або дружиною під час перебування в шлюбі.
Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Тому, якщо правовідносини з приводу поділу спільного майна виникли в Україні, закон не забороняє українським судам вирішувати це питання. Враховуючи, що іноземці можуть захищати свої права на рівні з громадянами України, першочерговим кроком є встановлення української юрисдикції для вирішення кожного конкретного спору. Таке визначення може мати договірний характер також шляхом медіації, а за наявності суперечок між сторонами – вирішуватись у судовому порядку. Тож, коли українська юрисдикція вже встановлена, законотворець уніфікує механізм судового поділу спільного майна подружжя незалежно від місця його розташування (в межах України або закордоном).
Ґрунтуючись на положеннях ст. 61 Сімейного кодексу України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Отже, предметом поділу спільного майна подружжя можуть бути не лише об’єкти матеріального світу (рухоме або нерухоме майно), а й корпоративні права, частки у фондах тощо. Такої самої позиції дотримується Верховний Суд України. Зокрема, в п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено таке: «При вирішенні питання про поділ майна у вигляді акцій, частки (паю, долі) у фондах корпоративних господарських організацій судам слід виходити з того, що питання їх поділу вирішується залежно від виду юридичної особи, організаційно-правової форми її діяльності, характеру правовідносин подружжя з цим суб'єктом».
Безперечно, інститут права власності може мати певні особливості в кожній конкретній країні. Український законодавець передбачив таку ситуацію та запровадив механізм визначення застосовуваного права. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про міжнародне приватне право», право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України. При цьому, в разі необхідності суд чи інший орган може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів з метою встановлення змісту норм права іноземної держави.
Отже, процедура захисту прав та інтересів іноземних громадян на території України має свою специфіку та потребує приділення ретельної уваги на всіх стадіях вирішення конфлікту. Своєю чергою, українські суди наділені достатньою кількістю механізмів для вирішення справ із іноземним елементом, зокрема,можуть застосовувати норми права іноземних держав.