Вольтер писав: «Розлучення, ймовірно, з’явилося тоді ж, коли і шлюб. Напевне, шлюб давніший лише на кілька тижнів».
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Нерідко подружжя, яке тільки вступило у шлюбні відносини, або ж чоловік та дружина, які тривалий час перебувають у шлюбі, з тих чи інших причин не бачать спільного майбутнього і прагнуть якомога швидше розірвати свої стосунки як фактично так, і юридично. Розглянемо способи розірвання шлюбу та нюанси, які у зв’язку з цим виникають.
Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя або одного з них, а також за спільною заявою подружжя (або за позовом одного з подружжя) на підставі рішення суду.
Розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану
Подружжя, яке досягло згоди щодо розірвання шлюбу та у якого немає спільних неповнолітніх дітей, може розірвати шлюб, звернувшись з відповідними заявами до органу державної реєстрації актів цивільного стану. Подати заяви можна в паперовому вигляді, а також онлайн з накладенням електронних цифрових підписів, або зайти в систему за допомогою BankID через веб-сайт https:// dracs.minjust.gov.ua.
Якщо один з подружжя з поважної причини не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідчену або прирівняну до неї, від його імені може подати другий з подружжя. Також шлюб розривається за заявою одного з подружжя відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання подружжя або одного з них, якщо другий з подружжя визнаний безвісно відсутнім або недієздатним.
Процедура оформлення розірвання шлюбних відносин через органи державної реєстрації актів цивільного стану займає місяць.
За реєстрацію розірвання шлюбу справляється державне мито у розмірі:
1) за взаємною згодою подружжя, яке не має неповнолітніх дітей, — 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;
2) з особами, визнаними в установленому порядку безвісно відсутніми або недієздатними, — 0,03 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Розірвання шлюбу за рішенням суду
Перш за все, варто пам’ятати, що законом заборонено розірвання шлюбу протягом вагітності дружини та року після народження дитини. Однак є ряд винятків. Зокрема, розлучитися з вагітною дружиною або при наявності дітей до року можна у випадках:
• коли один з подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, щодо другого з подружжя або дитини;
• якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою;
• якщо батьківство щодо дитини визнане іншою особою, або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено з актового запису про народження дитини.
Однак у судовій практиці траплялися винятки з цього правила, коли шлюб було розірвано до спливу року з дня народження дитини, оскільки справа розглядалась у порядку окремого провадження (рішення Суворовського районного суду Одеси від 05.06.2018 р. у справі № 523/13655/17, яке було залишене без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 27.03.2018 р.). Інша ж судова практика вказує, що розірвання шлюбу навіть у порядку окремого провадження до спливу року після народження дитини можливе лише за наявності вказаних випадків.
Чинним законодавством України передбачена можливість розірвання шлюбу судом у порядку окремого провадження (на підставі спільної заяви подружжя, яке має неповнолітніх дітей) чи позовного провадження (на підставі позову про розірвання шлюбу, поданого одним з подружжя).
Для того, щоб суд міг розглянути справу про розірвання шлюбу в окремому провадженні, мають бути наявні такі умови:
• подружжя має спільне бажання розірвати шлюб, яке виражається в поданій до суду відповідній спільній заяві;
• між подружжям вирішені всі питання, пов’язані з місцем проживання дітей, забезпеченням умов їхнього життя, а також їх вихованням;
• після розірвання шлюбу не будуть порушені особисті та майнові права жодного з подружжя, а також права дітей.
Подружжя має право подати письмовий договір, у якому передбачити, з ким буде проживати дитина, яку участь у забезпеченні умов її життя братиме той з батьків, хто проживатиме окремо, умови здійснення ним права на виховання дитини. Крім того, подружжя зобов’язане укласти нотаріально посвідчену угоду про сплату аліментів на утримання дитини, детально прописавши розмір аліментів та порядок їх сплати. При невиконанні умов цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса (постанова пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 р. № 11).
Отже, в даному випадку визначальними для прийняття судом рішення про розірвання шлюбу є спільна згода подружжя та нотаріально посвідчений договір про утримання неповнолітніх дітей. Справа в порядку окремого провадження розглядається без з’ясування причин розірвання шлюбу та надання строку на примирення.
Якщо при реєстрації шлюбу особа змінила прізвище, вона має право залишити змінене прізвище або відновити дошлюбне. Про це у заяві зазначається окремою вимогою.
Зазвичай розірвання шлюбу через суд здійснюється, коли чоловік та дружина не досягли згоди про розірвання шлюбу, та у них є спільні неповнолітні діти. У такому випадку необхідно звертатися до суду за місцем реєстрації чи проживання відповідача. Позови про розірвання шлюбу в Україні можуть подаватися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти, або якщо він не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
Підсудність справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства визначається ухвалою Верховного Суду у разі, якщо обидві сторони проживають за межами України (ухвала Верховного Суду від 06.09.2018 р. у справі № 755/8272/18). При вирішенні питання щодо розірвання шлюбу з іноземцем застосовується колізійна прив’язка до закону того суду, що передбачає застосування законодавства держави, суд якої вирішує справу про розірвання шлюбу, за умови постійного проживання хоча б одного з подружжя на території цієї держави (постанова Верховного Суду від 24.07.2020 р. у справі № 357/12676/18).
У порядку як окремого провадження, так і позовного в суд необхідно подати:
1) заяву (позовну заяву) про розірвання шлюбу;
2) оригінал квитанції про сплату судового збору;
При подачі до суду позовної заяви про розірвання шлюбу сплаті підлягає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на день написання статті становить 908 грн. При подачі спільної заяви про розірвання шлюбу в порядку окремого провадження сплаті підлягає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на день написання статті становить 454 грн.
3) свідоцтво про шлюб;
4) копію свідоцтва про народження дитини;
5) копію паспорта та ідентифікаційного коду;
6) копію заяви (позовної заяви) про розірвання шлюбу з копіями доданих до неї документів.
Цивільний процесуальний кодекс України не містить чіткого переліку доказів, які потрібно додати до заяви про розірвання шлюбу. Згідно ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов’язаний додати до позовної заяви всі наявні у нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Виходить, що для розірвання шлюбу до суду треба надати докази на підтвердження осіб сторін, наявності дитини та факту реєстрації шлюбу. Тобто в кожному окремому випадку може бути свій перелік доказів.
У судовій практиці дуже часто трапляються випадки, коли суди не відкривають провадження у справах про розірвання шлюбу, оскільки до заяви або позову не додано оригінал свідоцтва про шлюб. У своїй ухвалі про залишення позову без руху суди, вказуючи на необхідність додавати до позову або заяви про розірвання шлюбу оригінал свідоцтва про шлюб, зазвичай посилаються на положення п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України No11 від 21.12.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у якій зазначено: «Оскільки розгляд справи провадиться в межах заявлених вимог і на підставі поданих доказів, суди згідно зі ст. 119 ЦПК повинні вимагати від осіб, що подали заяву, повного викладення обставин, якими обґрунтовуються дані вимоги, й посилання на засоби їх доказування. Наприклад, у заяві про розірвання шлюбу має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, мотиви його розірвання, чи є від шлюбу неповнолітні діти, з ким з батьків вони перебувають, пропозиції щодо участі подружжя в утриманні та вихованні дітей після розірвання шлюбу, чи заявляються інші вимоги, які може бути вирішено одночасно з позовом про розірвання шлюбу. До заяви додаються: свідоцтво про реєстрацію шлюбу, копії свідоцтв про народження дітей, довідки щодо розміру заробітку та інших доходів, а також усі необхідні документи відповідно до заявлених вимог. Якщо заява не відповідає вимогам закону, слід застосовувати правила ст. 121 ЦПК».
Варто зазначити, що ці положення постанови Пленуму Верховного Суду України відповідали нормам Цивільного процесуального кодексу України в редакції від 16.06.2007 р. Зокрема, ч. 2 ст. 64 ЦПК України у цій редакції було визначено, що письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу. У зв’язку з цим позиція судів щодо необхідності подання саме оригіналів письмових доказів, зокрема, оригіналу свідоцтва про шлюб була обґрунтованою. Проте чинна редакція ЦПК України встановлює вже інші положення щодо письмових доказів. Відповідно до ст. 95, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Як бачимо, чинні норми ЦПК України не надають перевагу оригіналам доказів, а залишають це питання на розсуд особи, яка їх подає (якщо інше прямо не визначено законом).
Що стосується повернення оригіналів письмових доказів, то відповідно до положень ст. 96 чинного ЦПК України, до набрання судовим рішенням законної сили вони повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу. Однак наразі судова практика переважно стоїть на позиції відмови у поверненні поданого до суду оригіналу свідоцтва про шлюб — ухвали про його повернення постановляються судами у випадках, коли позов про розірвання шлюбу було залишено без розгляду.
Отже, залишення судами без руху позовів про розірвання шлюбу з причини неподання позивачем оригіналу свідоцтва про шлюб з посиланням на положення постанови Пленуму Верховного Суду України можна вважати необґрунтованими. Варто також знати, що узагальнення, викладені в постановах Пленуму, мають рекомендаційний характер (положення п. 10-2 ч. 2 ст. 46 Закону України «Про судоустрій і статус суддів) та не є нормами закону, тому їх недотримання не містить ознак порушення вимог до позовної заяви та доданих до неї документів, передбачених положеннями ст. 175, 177 ЦПК України. Відтак, дії суду щодо залишення позовної заяви без руху є проявом надмірного формалізму та порушують право на доступ до захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів громадян.
У ході розгляду справи суд може надати сторонам строк для примирення до 6 місяців, якщо це не суперечитиме інтересам подружжя чи їхніх дітей або нормальним засадам суспільства. Надання строку на примирення є правом, а не обов’язком суду (постанова Верховного Суду від 11.05.2019 р., справа № 605/434/18).
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Таким чином, у даному випадку визначальним для прийняття судом рішення про розірвання шлюбу є неможливість подальшого спільного життя подружжя.
При наданні строку для примирення суд має уникати формалізму, що полягає у недопущенні бездумного надання такого строку, коли є дійсні підстави для розірвання шлюбу. Якщо після закінчення призначеного судом строку примирення між сторонами не відбулося, суд вирішує справу по суті. Варто також зазначити, що ухвала суду про надання строку на примирення оскарженню не підлягає.
Позовна заява про розірвання шлюбу може об’єднуватися з іншими позовними вимогами, такими як:
• стягнення аліментів на дитину або іншого з подружжя;
• поділ майна подружжя;
• визначення місця проживання дитини;
• визнання недійсним шлюбного договору.
Проте об’єднання навіть частини вказаних позовних вимог в одному позові ускладнює розгляд справи, оскільки, наприклад, справи про поділ майна подружжя можуть розглядатися роками, тому рішення про розірвання шлюбу та стягнення аліментів недоцільно чекати разом з кінцевим рішенням про поділ майна. Зазвичай при надходженні до суду справи з об’єднаними позовними вимогами суддя сам вимішує питання про роз’єднання таких справ на окремі провадження, однак для уникнення подальшої тяганини з документами варто відразу подавати окремі позовні заяви.
За загальним правилом, за відсутності спору щодо того, з ким з батьків проживатимуть неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення дитини з матір’ю чи батьком одночасно з рішенням про розірвання шлюбу. Водночас за наявності такого спору між батьками суд повинен роз’яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.
Строк розірвання шлюбу залежить, у першу чергу, від способу розлучення:
• за спільною заявою подружжя —місяць;
• за заявою одного з подружжя —від 2 місяців.
Варто також вказати, що на практиці ці строки часто порушуються з об’єктивних підстав.
Момент припинення шлюбних відносин
Шлюб вважається припиненим у день набрання законної сили рішенням суду, тобто після спливу строку на апеляційне оскарження. Після набрання рішенням законної сили суд надсилає його до органу реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відповідної відмітки про це в актовому записі про шлюб. Однак часто трапляється так, що суд через велику завантаженість не надсилає до органу реєстрації актів цивільного стану копію рішення, у зв’язку з чим у Державному реєстрі актів цивільного стану не проставляється відповідна відмітка.
Наслідки розірвання шлюбу
• Після розірвання шлюбу чоловік та дружина втрачають статус подружжя.
• Припиняє дію презумпція походження дитини, тобто після спливу 10 місяців з дня розірвання шлюбу колишній чоловік не вважається батьком народженої дитини.
• Після набрання рішенням суду про розірвання шлюбу законної сили все набуте сторонами майно не є спільною сумісною власністю чоловіка та дружини.
• Дружина та чоловік втрачають право спадкувати за законом після смерті один одного.
• Не припиняються взаємні права та обов’язки, пов’язані з батьківством.
Варто також вказати, що фактичне проживання однією сім’єю після розірвання шлюбу за наявності власної волі чоловіка та дружини може стати підставою для визнання розірвання шлюбу фіктивним, що в подальшому може призвести до включення у спільну сумісну власність подружжя майна, яке було набуте чоловіком та дружиною після розірвання шлюбу або спадкування за законом після смерті одного з подружжя (постанова Верховного Суду від 31.03.2020 р. у справі № 644/6976/16-ц).
Об’єктивно справи про розірвання шлюбу вважаються легкими, тому багато хто вважає, що у такому випадку можна обійтись без допомоги фахівця у галузі права, однак це не так, оскільки навіть найменший неправильний крок може у подальшому призвести до неповоротних наслідків. Також варто знати, що строк розірвання шлюбу залежить від багатьох факторів, тому як для пришвидшення, так і для затягування цього процесу також варто скористатися послугами фахівця у галузі права.