На сьогодні переважна більшість рішень адміністративних судів у справах про скасування рішень фіскальних органів про коригування митної вартості (далі – Рішення) і повернення надміру переплачених на їхній основі податків, тільки скасовують зазначені вище Рішення, а в поверненні переплати відмовляють, посилаючись на передчасність таких вимог та існуванні спеціального Порядку повернення, передбаченого наказом ДМСУ №618.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У свою чергу, на думку Департаменту адміністрування митних платежів Державної фіскальної служби, такі судові рішення не призводять до обов'язку фіскального органу повернути надміру сплачені митні платежі, оскільки митна вартість товарів залишається не визначеною. На підтвердження своєї позиції чиновники цитують позицію Верховного Суду України (ВСУ), викладену у постанові ВСУ від 17.12.2013 у справі ПП «СПС» до Харківської обласної митниці. До того ж, їх не бентежить, що таку Ухвалу прийнято на підставі норм Митного кодексу України 2002 р. і на сьогоднішні суперечки поширюватися не може.
З огляду на системний аналіз законодавства України, спробуємо розібратися, чи дійсно ДФСУ має законні підстави не повертати гроші.
Важливо розрізняти самостійні юридичні дії, які супроводжують факт підтвердження митної вартості фіскальному органу.
До таких самостійних юридичних дій, які здійснюються різними суб’єктами, Митний кодекс України (МКУ) відносить поняття – визначення, заявлення і контроль митної вартості.
Згідно зі ст. 51 МКУ визначати митну вартість товару може тільки декларант, тобто виключно декларант, використовуючи свої знання та вміння, керуючись главою 9 розділу III МКУ визначає митну вартість товару. У чому полягають його дії? В оцінці контрактної вартості та умов контракту з погляду формування митної вартості, визначенні умови за яких не використовується перший метод митної оцінки, визначенні відсутніх складових частин митної вартості, закладених ч. 10 ст. 58 або тих складових частин, що мають бути виключені з контрактної ціни (ч. 11 ст. 58 МКУ).
Відповідно до ст. 52 МКУ, заява митної вартості, тобто подання відомостей про митну вартість товарів, здійснюється тільки декларантом у порядку, визначеному розділом VIII МКУ. Отже, заявлення декларантом митної вартості є наступним етапом після її визначення. Стаття 52 кореспондується зі ст. 257 МКУ, згідно з якою декларування здійснюється шляхом заявлення точних відомостей про товари, мету їхнього переміщення, а так само відомостей, необхідних для здійснення їхнього митного контролю та митного оформлення. Що реалізується декларантом у заповненні відповідних граф митної декларації 12 і 45, а у разі потреби і в декларації митної вартості.
Отже, визначення і заява митної вартості є обов’язком і правом виключно декларанта.
На противагу обов’язків і прав декларанта митниця має своє право і свій обов’язок – контроль вірності визначення митної вартості, який здійснюється під час митного контролю та митного оформлення шляхом перевірки числового значення митної вартості (ст. 54 МКУ). За результатом проведеного контролю вірності визначення митної вартості товарів, митниця визнає заявлену декларантом митну вартість або приймає письмове рішення про її коригування. Тобто митний орган не визначає митну вартість, а тільки її коригує. І тільки у випадках, прямо передбачених Митним кодексом.
Ця позиція узгоджується зі ст. 255 МКУ, якою передбачено, що митне оформлення вважається завершеним після виконання всіх формальностей, визначених Кодексом та засвідчується органом фіскальної служби шляхом проставлення відповідних митних забезпечень на митній декларації. Сам же порядок виконання митних формальностей затверджений наказом Мінфіну №631 від 30.12.2012, згідно з яким перевірка вірності визначення митної вартості (контроль) є однією з митних формальностей.
Отже, МКУ містить виняткове положення про те, що митну вартість визначає декларант, а не фіскальний орган. До того ж, за останніми закріплено право тільки на перевірку вірності визначення митної вартості, а не право її визначення.
Після прийняття фіскальним органом письмового рішення про коригування заявленої митної вартості, наступним логічним кроком декларанта є оформлення декларації «ІМ 40» під так звані гарантійні зобов’язання, а саме, з особливостями заповнення граф 47 і 43 митної декларації та випуск товару у вільний обіг.Тим самим завершується митне оформлення.
Згідно зі ст. 55 МКУ Рішення про коригування митної вартості приймається, якщо фіскальним органом виявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість, зокрема неправильно визначено митну вартість.
Важливо звернути увагу, що на відміну від ст.55 МКУ, запит додаткових документів проводиться у випадках виявлення у документах, зазначених у ч. 2 ст. 53 МКУ, розбіжностей, наявності ознаки підроблення або відсутні всі складові митної вартості.
Логічно заявити, що сам факт виявлення розбіжностей у документах або відсутність всіх складових митної вартості не визначають необхідність винесення Рішення про коригування митної вартості. А тільки лише надають право фіскальному органу витребувати документи, які б усунули виявлені зауваження. Якщо додатково надані декларантом документи не усунули розбіжностей або не підтвердили відомості про митну вартість можна говорити про законність винесення Рішення про коригування митної вартості.
Статтею 52 МКУ декларанту надано право оскаржити Рішення. Під час оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди, згідно зі ст. 2 КАСУ, перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
– На підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією, іншими законами України.
– Обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення під час прийняття рішення.
– Розсудливо.
– Безпристрасно.
У випадку, якщо суд встановить порушення принципів прийняття рішення органом державної влади, то таке рішення суд визнає протиправним і скасовує або визнає недійсним.
Із зазначених критеріїв "у межах повноважень" означає, що суб’єкт владних повноважень повинен приймати рішення і вчиняти дії відповідно із встановленими законом повноваженнями, не перевищуючи їх. «Способом» означає, що суб’єкт владних повноважень зобов’язаний дотримуватися встановлених законом процедур і форм прийняття рішення або вчинення дій і повинен обирати лише визначені законом засоби. «Обґрунтованість рішення» означає, що рішення повинне ґрунтуватися на оцінці всіх фактів і обставин, що мають значення і відповідати нормам чинного законодавства. Суб’єкт владних повноважень повинен врахувати всі ці обставини, тобто дати їм правову оцінку: взяти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки мають бути вмотивовані.
Як наслідок, суд може скасувати Рішення у випадку, якщо фіскальним органом необґрунтовано, що виявлені неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість, зокрема неправильно визначено митну вартість або виявлено перевищення повноважень. Наприклад, додаткові документи запитані безпідставно чи відхилені надані документи без аргументації.
Отже, скасування постановою суду Рішення про коригування митної вартості говорить про те, що в судовому засіданні фіскальний орган не зміг аргументовано довести, що декларантом заявлені неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість, зокрема неправильно визначено митну вартість. Як наслідок, митна вартість, заявлена декларантом, визнається автоматично.
Отже, станом на момент винесення судом постанови про скасування рішення про коригування митної вартості митне оформлення з митної декларації вже завершено, але водночас у такій декларації залишаються відомості про митну вартість, внесені декларантом на підставі вже скасованого рішення про коригування. Зокрема у декларації продовжують залишатися відомості про номер Рішення про коригування митної вартості, яке скасовано; про метод визначення митної вартості, відповідно застосованому у скасованому Рішенні; про митну вартість, відповідно відкоригованої на підставі скасованого Рішення, про суму гарантій і основу нарахування податків, відповідно відкоригованої митної вартості (графи 43, 44, 47, 52).
Згідно з постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 №7 «скасування акта суб’єкта владних повноважень, як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не надає жодних правових наслідків з моменту прийняття такого акта».
Отже, всі відомості, внесені до митної декларації на підставі скасованого рішення про коригування, є недостовірними з моменту вступу в силу судового рішення про скасування рішення про коригування митної вартості, оскільки ґрунтуються на акті індивідуальної дії, який не спричинив жодних правових підстав. Сплачені на підставі скасованого рішення митні платежі, є надміру сплаченими згідно зі ст. 14 Податкового кодексу України, а у декларанта з’являється право звернутися у фіскальний орган, який завершив митне оформлення, із заявою про повернення надміру сплаченого грошового зобов’язання, згідно зі ст. 301 МКУ, статтями 34, 43 ПКУ.
Так, згідно зі ст. 34 ПКУ контролюючий орган не пізніше п’яти робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання заяви платником податків про повернення надміру сплачених грошей готує висновок про повернення коштів з відповідного бюджету та подає його на виконання відповідному органу, який здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Крім реалізації права платника податків на повернення надміру сплачених коштів виникає необхідність привести відомості у митній декларації у відповідність до рішень суду. Так, ст. 269 МКУ передбачає внесення змін до митної декларації протягом трьох років з моменту завершення митного оформлення за письмовим зверненням декларанта. Порядок внесення змін до митної декларації обговорений у ПКМУ від 21.05.2012 №450, згідно з яким передбачено, що зміни до митної декларації вносяться шляхом заповнення фіскальним органом аркуша коригування.
Положення ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ), передбачає, що постанова суду, яка вступила в законну силу є обов’язковою для осіб, які беруть участь у справі, їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Після вступу в законну силу рішення суду, у декларанта виникає законне право звернутися до фіскального органу, який здійснив митне оформлення із заявою про внесення змін до митної декларації, пов’язаних з необхідністю виправлення відомостей, зазначених у декларації відповідно до рішення суду про скасування Рішення про коригування митної вартості із заявою про повернення надміру сплаченого грошового зобов’язання.
Порядок повернення платникам податків митних та інших платежів помилково та/або надміру сплачених до бюджету затверджений Наказом ДМСУ від 20.07.20.7 № 618, згідно з яким передбачено, що для такого повернення необхідно подати митному органу, який проводив оформлення митної декларації заяву вільної форми. Така заява може бути подана протягом 1095 днів з моменту зарахування грошей до бюджету.
На підставі отриманої заяви митний орган готує для Казначейства висновок про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надміру зарахованих до бюджету податкових та інших платежів.
Після отримання від Казначейства підтвердження факту повернення з державного бюджету грошей фіскальний орган оформляє аркуш коригування до митної декларації, один примірник якого передається декларанту.
Отже, можна стверджувати, що на законодавчому рівні цілком врегульовано питання порядку повернення надміру сплачених податків до бюджету.