16 квітня 2013, 10:06

Правова визначеність: реальність чи ілюзія?

До питання визнання податковими органами договорів недійсними

Опубліковано в №16 (358)

Михайло Савчин
Михайло Савчин д.ю.н., професор, Ужгородський національний університет, радник голови Конституційного Суду України (2008–2010 рр.), віце-президент Світового конгресу українських юристів

(Продовження. Початок у № 15 (357) від 9 квітня 2013 року)


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


 

Європейська практика

Оскільки податкова служба має звернутися до суду з питанням про визнання договору недійсним, то виникає питання, чи є вона належним позивачем у цивільному процесі у співвідношенні із обов’язками платника податків? На ці питання дає відповідь практика Європейського суду з прав людини.

Щодо розуміння цивільних прав і обов’язків. У практиці ЄСПЛ виникали питання щодо інтерпретації ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – ЄКПЛ) у частині формулювання «… при вирішенні спору щодо… цивільних прав і обов’язків», якому він надав широке тлумачення:

«Для того щоб частина перша ст. 6 могла бути застосована до справи, не обов’язково, аби обидві сторони процесу були приватними особами, як вважає більшість Комісії та уряд. Формулювання частини першої ст. 6 є набагато ширшим…

Характер законодавства, яке регулює вирішення питань (цивільне, комерційне, адміністративне і т.д.), і характер органу, якому надана юрисдикція за предметом спору (звичайний суд, адміністративний орган і т.ін.), таким чином, не мають значення» (Ringeisenv. Austria (1971), para. 94).

Відомий вітчизняний правознавець, суддя ЄСПЛ ad hoc С. Шевчук визначає такі елементи застосування частини 1 ст. 6 ЄКПЛ: а) наявність безпосереднього і серйозного спору чи оспорювання прав та обов’язків, які мають певну – хоча і спірну – підставу в національному праві; б) результат цієї справи має вирішальний характер стосовно таких прав і обов’язків, а також має бути наявний безпосередній зв’язок між рішенням у справі та правами і обов’язками; в) такі права та обов’язки мають бути цивільними за своїм характером, при цьому береться до уваги «матеріальний зміст і дія права», а не його класифікація в національному праві, та «об’єкт і цілі Конвенції та національних правових систем Договірних держав» (C. Шевчук. Судовий захист прав людини. Практика Європейського суду з прав людини у контексті західної традиції права. К.: Реферат, 2010. С. 298–299.).

Щодо обов’язку приватних осіб платити податки та легітимність втручання у здійснення цивільних прав. Для встановлення обов’язку платити податки мають бути достатні й обґрунтовані підстави, що виражають легітимність втручання податкової служби у здійснення цивільних прав, які не можуть посягати на сутність їхнього змісту:

«Згідно з усталеною практикою Суду, будь-яке втручання, у тому числі втручання як результат застосування заходу, спрямованого на забезпечення сплати податків, має визначати «розумний баланс» між вимогами загальних інтересів і необхідними умовами захисту основних прав людини. Завдання з досягнення такого балансу відображене у структурі статті 1 [ЄКПЛ] в цілому і в п. 2, зокрема. Має зберігатися розумна розмірність між використовуваними засобами і метою, що переслідується.

Щоб читати далі, передплатіть доступ
0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати