Останнім часом набула поширення практика безпідставного складання фіскальними органами за результатами перевірок реально діючих підприємств суб’єктів господарювання таких документів, як Акти про неможливість проведення перевірок (або зустрічних звірок), Акти про невстановлення за місцем знаходження та інших так званих «транзитних» актів (далі – Акти).
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Характерною ознакою всіх таких Актів є те, що за результатами їхнього розгляду фіскальні органи неприймають податкові рішення-повідомлення щодо платників податків, за якими було здійснено перевірку, але негативних наслідків для підприємств від складання таких Актів інколи більше, ніж від податкового повідомлення-рішення. Це пов’язано з тим, що на підставі висновків, зроблених фіскальними органами в Актах, відбувається коригування податкової інформації, яка міститься у податкових інформаційних системах і використовується ними для здійснення податкового контролю. Наслідком внесення необґрунтованої інформації, викладеної у таких Актах, до ІС «Податковий блок» є те, що підприємство та його контрагенти отримують конкретні негативні результати у вигляді: зміни стану платників податків, неприйняття податкових декларацій, позапланових перевірок контрагентів платника податків, необґрунтованих донарахувань контрагентам податкових зобов’язань тощо.
Іноді фіскальні органи надсилають такі Акти до своїх територіальних підрозділів, які розташовані за місцем реєстрації контрагентів суб’єкта господарювання для проведення щодо них позапланових перевірок.
До того ж фіскальні органи вважають такі дії своїх службових осіб абсолютно законними та спрямованими на виконання покладених на них обов’язків щодо здійснення податкового контролю, одним з видів якого є ведення баз податкової інформації. Більше того, контролюючі органи стверджують, що такі Акти не мають жодних юридичних наслідків для платника податків, щодо якого відбувається перевірка, оскільки за їхніми результатами щодо нього не виносяться податкові повідомлення-рішення.
Але суть проблеми не в позиції фіскальних органів щодо таких Актів, а в тому, що оскільки щодо них не приймаються податкові рішення-повідомлення, то окремі юристи і навіть деякі судді роблять висновок про неможливість оскарження дій зі складання таких Актів та їхніх наслідків у суді, оскільки такі Акти нібито «не створюють» юридичних наслідків для платника податків.
На нашу думку, подібні твердження не відповідають фактичним обставинам і є шкідливими для суб’єктів господарювання, інвестиційного клімату в державі, як і ці Акти.
Для початку розглянемо законодавче регулювання зазначеної проблеми. Так, відповідно до п. 86.1. ст. 86 ПК України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їхніми законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо таких порушень немає, складається довідка.
Згідно з п. 86.8. ст. 86 ПК України, за наслідками розгляду акта перевірки обов’язково виноситься податкове повідомлення-рішення.
Отже, згідно з нормами чинного законодавства, за результатами перевірок, у разі виявлення порушень норм податкового, валютного чи іншого законодавства, контролюючим органом складаються акти, а за наслідком їхнього розгляду, обов’язково мають виноситися податкові повідомлення-рішення.
Крім того, контролюючі органи можуть вносити зміни до податкової звітності підприємств лише на підставі поданих підприємствами податкових декларацій або за наслідками донарахувань фіскальних органів, але після того, коли донараховані податкові зобов’язання стають узгодженими в адміністративному чи судовому порядку.
Отже, дії контролюючих органів зі складання актів без подальшого прийняття на їхній основі податкових повідомлень-рішень та внесення до баз даних податкової інформації на підставі таких актів є незаконними.
А тепер розглянемо практичний бік «відсутності» юридичних наслідків таких Актів для суб’єктів господарювання.
Як зазначено вище, посадові особи фіскальних органів, виконуючи функції зі здійснення податкового контролю, мають право збирати податкову інформацію на підставі своїх повноважень, передбачених ст. 20 ПК України та відображати її в інформаційній системі «Податковий блок» (до 2012 р. податкова інформація вносилась до АС «Аудит», АС «Результати співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України та інших податкових інформаційних баз»).
Але жодним нормативним актом не передбачені повноваження фіскальних органів складати такі Акти щодо діючих суб’єктів господарювання та коригувати на їхній підставі ІС «Податковий блок». До того ж фіскальні органи під час написання таких Актів, інколи не цураються і відвертих фальсифікацій у розрахунку на те, що податкове повідомлення-рішення за такими Актами не виноситься і платник податків не зможе його оскаржити та довести у суді таку фальсифікацію.
Після складання такого Акта та внесення необґрунтованої податкової інформації до ІС «Податковий блок», контролюючі органи обов’язково змінюють стан платника податків, що має наслідком неможливість подання ним податкової звітності та проводять позапланову перевірку його контрагентів. Наслідком таких перевірок є акти, в яких зазначається, що контрагент мав господарські відносини з «фіктивним» платником податків, отже, усі укладені між ними правочини визнаються фіктивними та проводиться донарахування податкових зобов’язань з таких правочинів з обов’язковим прийняттям податкових повідомлень-рішень. До того ж єдиною підставою для винесення податкових повідомлень-рішень щодо контрагентів є податкова інформація з ІС «Податковий блок» або отримання такого Акта від інших фіскальних органів.
Звісно, контрагенти платника податків, щодо яких винесено податкові повідомлення-рішення, оскаржують їх до суду, і після року чи двох судового розгляду отримують позитивні судові рішення. Але, як показує практика, обов’язковим наслідком такого спілкування з фіскальними органами буде те, що контрагенти відмовляться від подальших господарських відносин з платником податків, через якого у них виникли ці неприємності, хоча вини такого підприємства у цій ситуації немає.
Отже, від складання Актів, за якими не виносяться податкові повідомлення-рішення, для підприємств реального сектору економіки є значні негативні наслідки, які можуть призвести і до припинення їхньої господарської діяльності.
Дозволю собі проілюструвати вище наведене на конкретному прикладі, який трапився з підприємством ТОВ «Євроклас», юридичний супровід якого здійснює наше Адвокатське об’єднання. Про існування проблеми підприємство дізналося від своїх «великих» контрагентів, яким на підставі позапланової невиїзної документальної перевірки визнали нікчемними всі правочини, укладені ними та ТОВ «Євроклас» та донарахували податкові зобов’язання. Підставою для позапланової перевірки стали взаємовідносини з ТОВ «Євроклас», за якими було складено «Акт про неможливість проведення перевірки». Посадові особи ТОВ «Євроклас» не знали і не підозрювали, що щодо їхнього підприємства складено такий акт, оскільки вони не отримували запит про надання документів, їх не попереджали про проведення перевірки та не отримували сам акт.
Через неймовірні зусилля нам вдалося роздобути цей злозвісний «Акт про неможливість проведення перевірки ТОВ «Євроклас»», і після ознайомлення з ним, посадові особи підприємства довго перебували в шоковому стані, оскільки акт був повністю сфальсифікований. Так, в акті було зазначено, що підприємство не розташоване за місцем реєстрації, фактична адреса його не відома, хоча за своєю адресою підприємство постійно перебуває з 2008 р., а за рік до Акта на підприємстві було проведено дві виїзні перевірки, а за півроку до того ТОВ «Євроклас» надавало податковій інспекції відповідь на її письмовий запитю. На підприємстві немає посади головного бухгалтера, хоча на ТОВ «Євроклас» з 2008 р. незміно працює один і той самий головний бухгалтер; на підприємстві працює лише одна особа, хоча менше 30-ти осіб на підприємстві ніколи не працювало; балансова вартість основних засобів 0,00 грн, хоча на підприємстві вартість основних засобів на дату перевірки становила декілька мільйонів гривень; встановлено відсутність виробничо-складських приміщень, хоча в оренді підприємства перебуває чотири офісно-складські приміщення та інше.
Окрім того, ТОВ «Євроклас» працює на ринку з 2008 р., серед його клієнтів всі великі супермаркети, державні підприємства, декілька міністерств і багато інших контрагентів зокрема і за кордоном, але на такі «дрібниці» фіскальні органи уваги не звернули.
Для захисту від свавілля фіскальних органів, пов’язаного зі складанням акта, коригуванням податкової інформації та безпідставними позаплановими перевірками контрагентів, ТОВ «Євроклас» звернувся до суду з позовною заявою про визнання протиправними дій зі складання акта та зобов’язання контролюючого органу відновити інформацію про платника податків у базах податної інформації, відповідно до поданої ним податкової звітності.
І тільки завдяки виваженій правовій позиції суддів адміністративних судів всіх інстанцій, вдалося захистити порушені права та законні інтереси ТОВ «Євроклас» та його працівників.
Можна без перебільшення сказати, що тільки завдяки судовому захисту підприємство змогло уникнути банкрутства, а його працівникам – звільнення, оскільки після дій фіскальних органів зі складення акта про неможливість проведення перевірки, контрагенти підприємства відмовились від співпраці з ним і відновили таку співпрацю лише після судового рішення про визнання дій фіскальних органів щодо складання цього акта неправомірними.
Практика юридичного супроводу платників податків нашим Адвокатським об’єднанням свідчить, що марно розраховувати на скасування незаконних актів під час їхнього адміністративного оскарження до вищестоящих фіскальних органів, навіть зважаючи на всю очевидність допущених службовими особами контролюючих органів порушень, тому на сьогодні суд залишається єдиним органом здатним захистити інтереси суб’єктів господарювання та їхніх працівників.