У юридичному протистоянні України з російською федерацією ключовою подією вересня стали публічні слухання в Суді справедливості, як часто називають Міжнародний суд Організації Об’єднаних Націй, що в Гаазі (Королівство Нідерландів).
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Слухання стосувалися попередніх зауважень рф щодо юрисдикції у справі про звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього («Україна проти російської федерації: участь 32 держав»).
Що відстоює Україна і до яких маніпуляцій вдається росія? Що саме вважатиметься нашою перемогою на цьому етапі процесу та наскільки високими оцінюються шанси на успіх? Докладно розбираємо справу.
Передмова
Українські юристи 18 місяців тому зробили стрімкий і нестандартний юридичний хід. Того вимагали обставини, що склалися через російське повномасштабне вторгнення. Через кілька днів після його початку Україна звернулася до Міжнародного суду ООН. Правовою основою спору стала Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 року. У позові держава Україна наполягає, що росія вдерлася під надуманим приводом «геноциду народу Донбасу», що подібні фальшиві обвинувачення рф використала як casus belli і тим самим зловжила Конвенцією ООН про геноцид.
Про Конвенцію та її автора
Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього є одним із найважливіших міжнародних договорів, що був розроблений у відповідь на жахи Голокосту під час Другої світової війни. Заборона геноциду в сучасному міжнародному праві належить до імперативних міжнародно-правових норм — норм вищого ступеня обов’язковості.
Держави, що вчиняють геноцид, перетворюються на ізгоїв у міжнародній спільноті.
Геноцид як інструмент власної політики росія використовує не вперше. Голодомор 1932-1933 років, який на політичному та юридичному рівнях визнаний геноцидом українського народу, був відповідно кваліфікований одним з авторів Конвенції про запобігання злочину геноциду Рафалом Лемкіним. У 1953 році він назвав Голодомор «класичним прикладом радянського геноциду», «найдовшою та найширшою спробою русифікації та винищення української нації».
Загалом ухвалена 75 років тому Конвенція відбулася як така завдяки наполегливості польсько-американського юриста єврейського походження Лемкіна. Випускник Львівського університету початку 1920-х років, він по праву вважається натхненником, ідеологом Конвенції.
У геноциді українців Лемкін вбачав «чотири удари Кремля». Машинопис тексту його авторства з викладеними позиціями перебуває в архівному фонді Нью-Йоркської громадської бібліотеки (New York Public Library), у папці з іншими матеріалами до неопублікованої повністю «Історії геноциду».
Отже, за Р. Лемкіним, у геноциді українців простежувалися чотири складові:
— Знищення української інтелігенції — мозку чи розуму нації, аби паралізувати тіло нації. Основні удари були завдані в 1920, 1926 та 1932-1933 роках.
— Ліквідація Української православної автокефальної церкви — «душі України».
— Голодомор українського селянства — зберігача української культури, мови, традицій. Українське селянство було принесене в жертву створенню однорідного «радянського народу».
— Заселення України іноетнічними елементами для радикальної зміни складу населення; розпорошення нації по всій Східній Європі.
«Фактично ті самі методи нині використовує путінська росія щодо України, — зазначає віцепрезидент Української асоціації міжнародного права Тимур Короткий. — До цього додалося спотворення та перекручення Конвенції про запобігання злочину геноциду як привід для повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. Подібна зухвала інтерпретація росією Конвенції поставила під сумнів ефективність документа. Що неприпустимо і що стало предметом звернення України до Міжнародного суду ООН. Ми опинилися в ситуації, коли міжнародне право не тільки повинно захищати жертв агресії та потерпілих від міжнародних злочинів, а й міжнародний правопорядок від зазіхань держави-агресора, держави-шахрая, держави-негідника».
Трохи пізніше в цьому матеріалі ми наведемо фрагменти виступу в залі Міжнародного суду ООН 19 вересня 2023 року агента України, посла з особливих доручень МЗС України Антона Кориневича. Зокрема, він наголошував на тому, що якщо Суд залишить без належної відповіді зловживання росії міжнародним правом, то 75-річчя від дня ухвалення Конвенції про геноцид може стати «похмурим».
Правові засади звернення України до МС ООН у справі про геноцид
На яких правових засадах Україна звернулася до Міжнародного суду ООН у справі проти російської федерації про звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього?
Процитуємо повністю ст. IX Конвенції:
«Спори між договірними сторонами щодо тлумачення, застосування або виконання цієї Конвенції, включаючи спори стосовно відповідальності тієї чи іншої держави за вчинення геноциду або одного з інших перелічених у ст. III діянь, передаються на розгляд Міжнародного суду на вимогу будь-якої зі сторін у спорі».
Україна та рф є сторонами Конвенції, тому юрисдикція Суду з цього питання є очевидною. Крім того, наразі йдеться саме про тлумачення, застосування, виконання Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього.
Спільного з Україною тлумачення Конвенції дотримуються представники держав, що взяли слово у третій день слухань (20 вересня). Це всі (крім Угорщини) держави Європейського Союзу, а також Велика Британія, Австралія, Канада, Нова Зеландія, Норвегія, Ліхтенштейн.
Утім росія не була б росією, якби не вирішила заперечити юрисдикцію по цій справі Міжнародного суду ООН. Держава-агресор стверджує, що між сторонами немає спору щодо Конвенції про геноцид, а Україна насправді не ставить питання про застосування Конвенції. МС ООН відповідно не має юрисдикції у справі, вважає рф. Тоді як у Гаазі тривали двотижневі слухання, російська влада, медіа й «експерти» чи не з кожної праски запевняли, що рішення Суду буде «політизованим» та «ухваленим під тиском колективного Заходу».
Віцепрезидент Української асоціації міжнародного права Тимур Короткий наголошує: «Заперечення юрисдикції є стандартною практикою держав, які бажають не допустити розгляду справи у Міжнародному суді по суті. Все інше, що робить росія — проявляє неповагу до високого Суду, саме існування та механізм створення якого є гарантією незалежності та справедливості. Власне, рф продовжує політику Радянського Союзу, який за всі роки свого існування жодного разу не звертався до МС ООН, хоча завжди в ньому був присутній суддя від СРСР (як і від кожного з членів Ради Безпеки ООН). Ніколи не звертався, бо Радянський Союз не мав важелів впливу на цей авторитетний і незалежний орган міжнародного правосуддя».
МС ООН: історія та подвійна функція
Міжнародні судові установи мають суттєву відмінність від національних судів. Система міжнародних судів складається з:
1. Міжнародних судових, арбітражних і квазіарбітражних (квазісудових) інституцій, що розв’язують спори між державами (Міжнародний суд ООН, Міжнародний трибунал з морського права, Орган СОТ з вирішення спорів та ін.).
2. Міжнародних кримінальних трибуналів і судів, у яких притягують до міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб. Наразі це насамперед Міжнародний кримінальний суд.
3. Регіональних судів з прав людини (ЄСПЛ, Міжамериканський суд з прав людини, Африканський суд з прав людини та народів). До них індивіди можуть звернутися з метою захисту своїх прав, гарантованих регіональними конвенціями з прав людини. Також ці суди розглядають міждержавні спори з питань дотримання цих регіональних конвенцій.
4. Судів регіональних інтеграційних об’єднань (Суд ЄС).
Міжнародний суд справедливості, який також іменують Міжнародним судом ООН, є найвищим судовим органом Організації Об’єднаних Націй. Він був заснований на підставі Статуту ООН і розпочав діяльність у квітні 1946 року. Того самого дня, 18 квітня 1946-го, у Женеві Асамблея Ліги Націй ухвалила резолюцію про розпуск Постійної палати міжнародного правосуддя (ППМП), що працювала під егідою Ліги Націй у тому самому Палаці в Гаазі з 1922 року. Так завершилося правонаступництво від Постійної палати міжнародного правосуддя до МС ООН — фактично відбулася «передача естафети» міжнародного судочинства нової повоєнної історії.
Сторонами спорів у Міжнародному суді ООН можуть бути виключно держави. Тому першою функціональною роллю МС ООН є вирішення, відповідно до міжнародного права, правових спорів, переданих йому державами. Водночас Суд не має прямих засобів примусового виконання своїх рішень. Це сфера відповідальності Ради Безпеки ООН.
Ще однією функцією МС ООН є надання консультативних висновків із правових питань, переданих йому на розгляд уповноваженими органами та установами системи Організації Об’єднаних Націй.
Як влаштований процес судочинства
У міжнародному судочинстві поширеною є практика розділення провадження на дві стадії — юрисдикційну та по суті справи.
Процедура розгляду справ у МС ООН визначена Статутом і Регламентом Суду (остання поправка до Регламенту набула чинності 25 червня 2020 року). Кожна стадія судочинства (юрисдикційна та по суті спору) включає письмовий етап, під час якого сторони подають меморандуми (по два від кожної сторони з періодичністю у близько дев’ять місяців), а також усний етап.
Публічні слухання, під час яких представники та захисники виступають перед Судом — це саме те, за чим ми спостерігали 18-27 вересня 2023 року у справі щодо звинувачень у геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього («Україна проти російської федерації: 32 держави долучилися»). Англійською (а ця мова нарівні з французькою є офіційною мовою МС ООН) справа називається: Allegations of Genocide under the Convention on the Prevention and Punishment of the Crime of Genocide (Ukraine v. Russian Federation: 32 States intervening).
Отже, нині у справі триває юрисдикційний етап, оскільки держава — сторона спору (йдеться про рф) не згодна з тим, що Суд має юрисдикцію по цій справі. Рішення по юрисдикції зазвичай виноситься протягом кількох місяців (до пів року), після завершення усної стадії.
Як було зазначено раніше, представники та захисники сторін спору виступають перед Судом з аргументами та контраргументами. Акредитовані в Суді представники преси мають можливість спостерігати за цим зі спеціальної кімнати — пресруму, але мають змогу зробити на початку засідання фото і відео безпосередньо у залі суду.
Після завершення етапу усного судочинства Суд обговорює справу на закритих засіданнях, а потім оголошує рішення на публічному засіданні. Рішення є остаточним, оскарженню не підлягає. Якщо одна з держав-учасниць справи не виконує його, інша сторона може звернутися до Ради Безпеки ООН з вимогою про примусове виконання рішення МС ООН.
На момент виходу цього номера «Юридичної Газети» Суд ще не оприлюднив свого рішення щодо юрисдикції у справі. Якщо наявність юрисдикції буде підтверджено МС ООН, це означатиме проміжну перемогу України. Далі в МС ООН розпочнуться слухання по суті справи.
Поточну ситуацію в коментарі «Юридичній Газеті» оцінила дослідниця Женевської академії міжнародного права Наталія Хендель:
«Попри проміжну стадію, шанси для України стосовно позитивного рішення МС ООН щодо юрисдикції по справі достатньо великі. Адже Україна вже має рішення по тимчасових заходах, у якому також приймається рішення по юрисдикції «на перший погляд» (prima facie). Приєднання до справи 32 держав також свідчить про сильну правову позицію України.
Ніколи в історії Суд не стикався з такою кількістю інтервенцій зі сторони третіх держав. Держави, які доєдналися до справи, демонструють співпрацю у напрацюванні позиції по справі, щоб зробити її ще сильнішою. Інтервенція третіх держав стала можливою завдяки положенням ст. 63 Статуту Міжнародного Суду, і це перший випадок в історії Суду щодо такої великої кількості залученості третіх держав до спору».
Від позову до рішення — розгляд деяких справ може тривати роками
Наприклад, дані зі звітної доповіді МС ООН до 77-ї сесії Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй (вересень 2022 року).
За період серпень 2021 року — липень 2022-го Міжнародний суд ООН виніс чотири рішення по суті справ: «Делімітація морських просторів у Індійському океані (Сомалі проти Кенії)», «Ймовірні порушення суверенних прав і морського простору в Карибському морі (Нікарагуа проти Колумбії)», щодо репарацій у справі «Збройна діяльність на території Конго (Демократична Республіка Конго проти Уганди)», а також стосовно попередніх заперечень, що висунула М’янма у справі «Застосування Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (Гамбія проти М’янми)».
Розгляд справ «Делімітація морських просторів у Індійському океані (Сомалі проти Кенії)» та «Ймовірні порушення суверенних прав і морського простору в Карибському морі (Нікарагуа проти Колумбії)» тривав з 2015 року, тобто в цих випадках від подання позову до винесення рішення по суті минуло близько семи років.
Також у переліку постанов МС ООН за серпень 2021-го — липень 2022 року вказано тимчасові заходи у справі України проти російської федерації щодо спору про звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції ООН 1948 року про запобігання злочину геноциду та покарання за нього.
Встановлені Судом попередні (тимчасові) заходи: що означають, яку роль мають
Подавши 26 лютого 2022 року позов проти російської федерації до Міжнародного Суду ООН, Україна одночасно звернулася до Суду з проханням застосувати тимчасові заходи проти росії. На відміну від розгляду спору по суті, вони зазвичай приймаються доволі швидко. Україна просила Суд зобов’язати рф, зокрема, зупинити так звану спецоперацію; забезпечити, щоб будь-які формування, які перебувають під її впливом або контролем, також припинили будь-які воєнні дії; не вживати заходів, що можуть погіршити та ускладнити спір на підставі Конвенції тощо.
16 березня 2022 року МС ООН у якості тимчасових заходів прийняв таке рішення (Наказ):
1) російська федерація повинна негайно припинити військові операції, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України;
2) рф повинна забезпечити, щоб будь-які військові або нерегулярні збройні формування, які можуть керуватися або підтримуватися нею, а також будь-які організації та особи, які можуть перебувати під її контролем або керівництвом, не вживали жодних заходів для сприяння військовим операціям, зазначеним у п. 1 вище;
3) обидві сторони утримуються від будь-яких дій, які можуть погіршити або продовжити спір, що перебуває на розгляді Суду, або ускладнити його вирішення.
Наказ МС ООН від 16 березня 2022 року містив важливі деталі. Суд, йшлося в рішенні, «не має жодних доказів на підтвердження тверджень росії про геноцид на території України». Взагалі Наказ фактично є юридичним закріпленням Міжнародним Судом ООН факту вторгнення рф в Україну. Суд не має прямої юрисдикції кваліфікувати агресію, тому оголошене рішення опосередковано свідчило про її наявність та міжнародну протиправність дій росії проти України.
Ключова деталь. Наказ Високого суду російськ афедерація не виконала.
Палац миру та 15 суддів Міжнародного суду ООН
З 1946 року й до сьогодні МС ООН ніколи не засідав поза межами Палацу миру в Гаазі.
У будівлі, що понад 100 років тому збудували на пожертви підприємця Ендрю Карнегі, з Міжнародним судом ООН сусідять Постійна палата третейського суду та Гаазька академія міжнародного права.
Міжнародний суд ООН нині очолює Джоан Е. Донох’ю (громадянка Сполучених Штатів Америки). Посаду вона обіймає з 2021 року. Віцеголовою Суду є Кирило Геворгян (громадянин рф, колишній посол росії у Королівстві Нідерландів). Відповідно до ст. 21 Статуту МС ООН, голова та віцеголова Суду обираються іншими суддями кожні три роки шляхом таємного голосування.
Повний склад Міжнародного суду ООН нараховує 15 осіб. Каденція суддів становить дев’ять років. У нинішньому складі, окрім голови та віцеголови — громадяни Словаччини, Ямайки, Японії, Франції, Австралії, Китаю, Марокко, Бразилії, Сомалі, Лівану, Німеччини, Уганди, Індії.
Сторони у справі, що не мають у складі Суду судді свого громадянства, можуть обирати з цією ціллю суддю ad hoc. Його діяльність регламентується ст. 31 Статуту МС ООН. Відповідно держава Україна, не маючи судді українського громадянства серед суддів МС ООН, у спорі з росією щодо Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього вибрала суддею ad hoc пана Іва Доде, президента Гаазької академії міжнародного права.
У іншій справі — «Застосування Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (Україна проти російської федерації) — суддею ad hoc Україна обрала Фаусто Покара. Він італієць, у 1999 році був суддею Міжнародного кримінального трибуналу щодо колишньої Югославії, а у 2005-2008 роках працював головою цього трибуналу.
Крім обов’язкової присутності на засіданнях у справі, судді ad hoc мають рівні права з постійними суддями МС ООН, зокрема мають право голосу, і беруть участь в ухваленні рішення.
Складну процедуру вибору суддів МС ООН на прохання «Юридичної Газети» пояснив віцепрезидент Української асоціації міжнародного права Тимур Короткий:
«Процедура забезпечує рівне географічне представництво суддів, їх високі та професійні якості. Традиційно у складі Суду присутні громадяни постійних членів Ради Безпеки ООН — Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, США, Китаю, Франції, рф. На жаль, рф вважається членом Радбезу ООН, попри нелегітимність цієї ситуації, тому має суддю в МС ООН. Судді не є представниками держави, вони здійснюють правосуддя в особистій якості. Але, звісно, не можна виключити загальний вплив як правових традицій відповідної правової системи, так і загальних світоглядних і політичних міркувань на позицію конкретного судді по справі».
«Непокора росії є нападом на авторитет Суду». Про що говорив агент України
19 вересня 2023 року — у другий день усних слухань у Міжнародному Суді ООН щодо заперечень, які російська федерація висунула у справі України проти рф «Щодо звинувачень у вчиненні геноциду відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» — виступили представники української делегації.
Кореспондентка «Юридичної Газети» разом із журналістами інших медіа — як світових, наприклад, Reuters і «Радіо Свобода», так і українських («Укрінформ», «Європейська правда», «Бабель») — слухала із пресруму вступну промову агента України Антона Кориневича. Для українських журналістів тези відгукувалися болісними емоціями, тому вважаємо за потрібне навести виступ текстом якщо не повністю, то принаймні головними фрагментами:
«573 дні тому росія розпочала жорстокий повномасштабний воєнний наступ на Україну.
Це війна на знищення. росія заперечує існування українського народу і хоче стерти нас із лиця землі.
Це війна імперіалізму. росія намагається повалити наш демократично обраний уряд.
Це загарбницька війна. росія намагається привласнити собі українську територію.
Це війна звірств, терору і воєнних злочинів. Масові поховання в Бучі, катівні в Херсоні та Ізюмі, десятки тисяч викрадених і утримуваних у полоні цивільних осіб, повністю зруйновані міста, такі як Маріуполь і Волноваха, затоплені села, викрадені і депортовані діти, цілеспрямовані атаки на цивільну інфраструктуру і багато інших невимовних жахів.
Під час виступу російського представника ви нічого з цього не почули. Слухаючи росію, ви б ніколи не дізналися, що вона робить з моєю державою.
Але це реальність.
Чому росія це робить? Чим у XXI столітті можна виправдати такі варварські дії?
росія дала відповідь: цинічне зловживання Конвенцією про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Протягом майже 10 років росія готувала підґрунтя для цього. З 2014-го росія брехливо звинувачує Україну у вчиненні геноциду з порушенням Конвенції про геноцид. 24 лютого 2022 року президент путін використав це абсурдне твердження як меч: він заявив, що «росія повинна була діяти», щоб зупинити геноцид.
росія веде війну проти моєї країни в ім’я цієї жахливої брехні про те, що Україна чинить геноцид проти власного народу. Ця брехня стала приводом для агресії та завоювання.
росія не надала жодних достовірних доказів того, що такий «геноцид» існував — та вона й не може цього зробити.
Міжнародна спільнота прийняла Конвенцію про геноцид, щоб захищати. росія застосовує Конвенцію про геноцид, щоб знищувати.
За останні 573 дні росія показала світові те, що Україна давно зрозуміла: росія не поважає міжнародне право. Для росії міжнародне право не є обмеженням. Для росії міжнародне право існує не для того, щоб забезпечити повагу до суверенітету і прав людини.
Для росії міжнародне право є інструментом для зловживань.
На відміну від росії, Україна поважає міжнародне право та вірить у вирішення спорів мирним шляхом. Саме тому, в момент найбільшої небезпеки, Україна звернулася до цього Суду. Ваш Суд має широку юрисдикцію щодо спорів, пов’язаних із Конвенцією про геноцид. Зв’язок між цим спором і Конвенцією про геноцид є прямим. росія звинуватила Україну у вчиненні геноциду. Вона розпочала повномасштабне вторгнення із заявленою метою зупинити геноцид. Іншими словами, росія зловживала і порушила Конвенцію про геноцид, використовуючи звинувачення в геноциді як привід для повномасштабного вторгнення.
росія має бути притягнута до відповідальності.
Вчора росія заявила вам, що цей спір не має нічого спільного з Конвенцією про геноцид. За словами представника російської федерації, російські чиновники просто «використовували слово «геноцид». Агент росії припустив, що це було зроблено «в риторичних цілях». Це ще одна нахабна брехня. У звинуваченнях росії до нас немає нічого «риторичного». Протягом багатьох років російські державні органи та високопоставлені російські дипломати заявляли, що держава Україна, мовляв, вчиняє злочин геноциду відповідно до Конвенції про геноцид.
Не було нічого «риторичного» також у насильницьких діях росії під приводом нібито запобігання геноциду.
[…] Вчора ви також прослухали історію про «київський режим» і «неонацистів», які погрожували людям на Донбасі. Це ще одна брехня, але вона підтверджує важливий момент: спір існує.
[…] 18 місяців тому цей Суд видав чіткий наказ: росія повинна негайно припинити свої військові операції в Україні. Але росія не була зацікавлена в його виконанні. Вона негайно оголосила, що ігноруватиме обов’язковий до виконання наказ Міжнародного суду про тимчасові заходи. росія не припинила свої військові операції в Україні, як ви вимагали. До цього дня рф обстрілює ракетами наші міста і наших людей, все ще в ім’я запобігання нібито геноциду. Наслідки російської зухвалості є руйнівними.
Непокора росії також є нападом на авторитет цього Суду. Кожну ракету, яку рф запускає по наших містах, вона запускає всупереч цьому Суду.
[…] Зараз у Суду з’явилася можливість сказати «ні» такій непокорі та зневазі.
Ви маєте повноваження забезпечити значущість міжнародних зобов’язань. Ви можете винести рішення, що держави, які невпинно зловживають договором про права людини, будуть притягнуті до відповідальності. Ви маєте повноваження оголосити, що дії росії є незаконними, що її зловживання повинні бути припинені, що ваші рішення мають виконуватися і що росія має відшкодувати завдані збитки.
[…] Пані голово, члени Суду! На попелищі Другої світової війни та Голокосту світ створив історичний договір із прав людини — Конвенцію про запобігання геноциду. Вона відображає найвищі ідеали людства. За кілька місяців світ відзначатиме 75-ту річницю цієї Конвенції. Це може стати нагодою для міжнародної спільноти підтвердити свою відданість цивілізаційним цілям і гуманітарному призначенню Конвенції.
Але якщо зловживання росії залишаться без відповіді, річниця буде похмурою. Чи дійсно держава може зловживати Конвенцією про геноцид для виправдання загарбницької війни? Чи може держава використовувати неправдиві звинувачення в геноциді як привід для знищення міст, бомбардувань цивільного населення та депортації дітей з їхніх домівок?
І коли Конвенцією про геноцид так цинічно зловживають, хіба цей Суд безсилий?
Відповіддю на ці запитання має бути «ні».
Це має бути «ні» заради українського народу, який продовжує зазнавати жорстоких нападів.
Це має бути «ні» заради всього світу, щоб запобігти перетворенню міжнародного права на інструмент для порушення та знищення прав людини».
Що може вплинути на рішення Суду щодо його юрисдикції у справі щодо Конвенції про геноцид?
Ми вже нагадували текст Наказу про тимчасові заходи найавторитетнішого міжнародного судового органу від 16 березня 2022 року. Тоді 13 голосами проти двох Міжнародний суд ООН ухвалив два пункти: 1) рф має негайно зупинити воєнні дії, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України, та 2) рф має забезпечити, щоб будь-які військові або нерегулярні збройні формування, які можуть керуватися або підтримуватися нею, а також будь-які організації та особи, які можуть підлягати її контролю чи керівництву, не вживали жодних заходів для підтримки воєнних дій, зазначених у п. 1. Проти проголосували російський суддя Кирило Геворгян та китайська суддя Сюе Ханьцінь.
Одностайно склад Суду проголосував за п. 3 тимчасових заходів: обидві сторони повинні утриматися від будь-яких дій, які можуть загострити чи поглибити спір у Суді або ускладнити його вирішення.
Свої зобов’язання росія не виконала. І це матиме вплив на рішення Суду у справі щодо Конвенції про геноцид, вважає доцент кафедри міжнародного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат юридичних наук Захар Тропін: «росія фактично відмовилася виконувати наказ МС ООН щодо попередніх заходів у спорі щодо Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Формально Суд не може вплинути на державу, яка не виконує його Наказ. Проте обов’язково візьме це до уваги при винесенні остаточного рішення. І якщо Суд погодиться присудити виплату Україні компенсації, то невиконання російською федерацією Наказу впливатиме на розмір відшкодування — він буде більшим.
Коли в березні 2022 року Міжнародний суд ООН розглядав попередні (тимчасові) заходи, він prima facie підтвердив свою юрисдикцію. Високі шанси, що МС ООН остаточно підтвердить її, оскільки рф не надала жодних нових аргументів.
Більш-менш серйозним аргументом із боку рф, про який варто говорити, є посилання на те, що у тому вигляді, як справа представлена Україною, цей спір не є спором «про тлумачення, застосування або виконання» Конвенції. Проте наша сторона цілком впевнено розбила цей аргумент під час усних слухань.
Крім цього, те, що 32 держави підтримали позицію України в своїх виступах на усних слуханнях, є істотним впливом на МС ООН. Фактично ми маємо справу «Міжнародна спільнота проти рф». Це обов’язково матиме значення при прийнятті рішень у цій справі.
Україна може розширити свої вимоги і напряму звинуватити росію в геноциді українців, але з огляду на заяви представників нашої держави, найімовірніше, цього не буде зроблено. На мою думку, це зумовлено тим, що наразі в України дуже високі шанси виграти справу. Заявивши додаткові вимоги, Україна буде змушена доводити геноцид із боку рф. При всій його очевидності, зробити це складно, адже треба буде доводити геноцидальний умисел. Наразі, за браком юридично оформлених доказів, які міг би прийняти МС ООН, це дуже важко зробити. Водночас це не означає, що у майбутньому і з оформленням цих доказів Україна не звернеться в МС ООН з новим позовом зі звинуваченнями рф у геноциді українців».
Які ще справи за участі України розглядав МС ООН?
Раніше Україна вже ставала стороною спорів, що розглядалися в Міжнародному суді ООН. У 2004 році Румунія внесла до Суду позов проти України щодо визначення морських кордонів у районі острова Зміїний.
«Рішення 2009 року Міжнародного суду ООН стосувалося лише делімітації морських просторів, тобто виключної економічної зони та континентального шельфу між Румунією та Україною. Воно не торкалося територіальних питань, — уточнює віцепрезидент Української асоціації міжнародного права Тимур Короткий. — Причому, попри те, що до Суду звернулася Румунія, Україна мала аналогічне право відповідно до домовленостей між державами. Рішення було справедливим, визнаним і виконаним Україною та Румунією на користь їх відносинам».
Також, як ми вже згадували, після початку російської агресії проти України, а саме у 2017 році, Україна подала проти рф позов до МС ООН по двох міжнародних конвенціях, ратифікованих як Україною, так і росією. Йдеться про Конвенцію про боротьбу з фінансуванням тероризму та Конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Порушення першої конвенції полягали у наданні фінансів та озброєння невизнаним «лнр»/«днр». Другої — у порушенні прав українців і кримських татар у тимчасово окупованому Криму. Це незаконний «референдум», заборона росією діяльності Меджлісу кримськотатарського народу, переслідування кримських татар та етнічних українців, затримання, обмеження на викладання української та кримськотатарської мов, заборона мирних зібрань тощо.
Станом на сьогодні в Суді завершені усні слухання по суті справи. Залишається очікувати на справедливе й швидке рішення Міжнародного суду ООН.
Щодо справи України Allegations of Genocide under the Convention on the Prevention and Punishment of the Crime of Genocide (Ukraine v. Russian Federation: 32 States intervening, то до кінця цього року Україна очікує рішення по юрисдикції МС ООН. Якщо юрисдикція буде підтверджена, далі розпочнеться етап розгляду справи по суті. Про відшкодування шкоди, завданої Україні збройною агресією російської федерації, в межах цього процесу можна буде говорити лише після рішення МС ООН по суті справи.
І віримо — це рішення буде на користь України.
Нам воно дуже потрібне.
Післямова
Щодо можливих майбутніх процесів у МС ООН дослідниця Женевської академії міжнародного права Наталія Хендель зауважує, що «Україна активно використовує усі міжнародні механізми ад’юдикації».
Експертка пояснює: «Враховуючи шкоду, заподіяну рф навколишньому середовищу під час збройної агресії проти України, ймовірними можуть бути провадження по екологічних конвенціях (Стокгольмській конвенції щодо стійких органічних забруднювачів, Конвенції про охорону і використання транскордонних водотоків і міжнародних озер, Конвенції про охорону біологічного різноманіття). По-перше, сторонами цих конвенцій є і Україна, і рф. По-друге, в них визнана конвенційна юрисдикція Міжнародного суду ООН».
Коментарі
МЗС від імені України подав позов до Міжнародного суду ООН щодо порушення рф своїх зобов’язань за Конвенцією про запобігання злочину геноциду та покарання за нього
Максим Боярчуков, керуючий партнер ЮК «Максим Боярчуков та Партнери»
— Чи слідкуєте за процесом? Наскільки остаточне рішення вплине на репарації?
— Звичайно, слідкуємо, цей процес є унікальним і резонансним. Впевнений, що ця справа має велике значення як для України, так і усієї світової спільноти. Однозначно варто відзначити професійну роботу української сторони в Суді, команда наших представників показала себе на високому рівні.
Під час виступів представники рф вкотре вдалися до пропагандистських висловлювань, зокрема «Україна обстрілювала Донбас» і що це стало причиною повномасштабного вторгнення рф, начебто 24 лютого 2022 року росія разом з так званими «днр» і «лнр» була змушена «застосувати ст. 51 Статуту ООН» — право на самооборону. рф звернулася до МС ООН із закликом визнати відсутність у нього юрисдикції у справі щодо звинувачень у геноциді за Конвенцією про запобігання злочину геноциду та покарання за нього.
Позиція України передбачає, що рф зманіпулювала положенням Конвенції про геноцид, звинувачуючи Україну в нібито геноциді, й використала це як підставу для повномасштабного вторгнення. Тож українська сторона наполягає на наявності юрисдикції у Суду.
Важливо також зазначити, що, окрім України, до справи долучились ще 32 країни, що свідчить про вирішальне значення справи для міжнародного права.
Питання компенсації та репарації встановлюються на окремому засіданні Суду. На моє переконання, зараз ще трохи рано говорити про репарації. Ми всі прагнемо до правди та справедливості, і перше, що Україна може отримати за результатами всього процесу — юридичне визнання того, що вона не вчиняла геноциду. Так рішення юридично закріпить факт того, що повномасштабна війна, яку росія мотивувала «захистом від геноциду», є незаконною.
Маємо велику надію, що це рішення стане первістком серед інших рішень інших міжнародних юрисдикційних органів щодо порушення міжнародних договорів з боку рф. Світ нарешті почує позицію України та, сподіваємося, усвідомить, що росія є найбільшим порушником міжнародного права у сучасному світі та нехтує всіма можливими міжнародними договорами і конвенціями.
Наявність рішень міжнародних юрисдикційних органів має фундаментальне значення для запуску механізму репарацій, адже саме вони є правовою підставою для отримання коштів як окремим потерпілим, так і державою загалом.
Тож наразі сподіваємося, що Суд підтвердить все ж таки свою юрисдикцію у справі України проти росії щодо спору стосовно тлумачення, застосування та виконання Конвенції ООН 1948 року про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (Allegations of Genocide under the Convention on the Prevention and Punishment of the Crime of Genocide (Ukraine v. Russian Federation: 32 States intervening) та перейде до розгляду справи по суті, а в подальшому приступить до стадії репарацій і визначення питання компенсацій.
Ілона Милостива, адвокатка EQUITY
— Чи вплине нехтування тимчасовими заходами на рішення по юрисдикції?
— МС ООН своїм рішенням про тимчасові заходи від 16 березня 2023 року постановив, що рф повинна до винесення остаточного рішенняу справі призупинити військові операції, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України. Крім того, росія повинна також забезпечити, щоб будь-які військові або нерегулярні збройні формування, які можуть бути спрямовані або підтримані нею, а також будь-які організації та особи, які можуть підлягати її контролю або керівництву, не вживали жодних заходів для сприяння цим військовим операціям.
МС ООН дійшов такого висновку:
«...Україна має правдоподібне право не бути підданою військовим операціям з боку рф з метою запобігання та покарання за стверджуваний геноцид на території України...
...Суд вважає, що цивільне населення, яке постраждало від цього конфлікту, є надзвичайно вразливим. «Спеціальна військова операція», яку проводить російська федерація, призвела до численних смертей і поранень серед цивільного населення...
...У зв’язку з цим Суд бере до уваги резолюцію A/RES/ES-11/1 від 2 березня 2022 року Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй, яка, inter alia, «висловлює серйозну стурбованість повідомленнями про напади на цивільні об’єкти, такі як житлові будинки, школи та лікарні, а також про жертви серед цивільного населення, зокрема жінок, людей похилого віку, осіб з інвалідністю, і дітей», «[r] визнає, що військові операції російської федерації на суверенній території України мають масштаби, яких міжнародне співтовариство не бачило в Європі протягом десятиліть, і що необхідні термінові дії, щоб врятувати це покоління від лиха війни», «[c] засуджують рішення російської федерації підвищити боєготовність своїх ядерних сил» і «[e] xpress[es] серйозну стурбованість у зв’язку з погіршенням гуманітарної ситуації в Україні та навколо неї зі збільшенням кількості внутрішньо переміщених осіб і біженців, які потребують гуманітарної допомоги...».
Отже, фактично 16 березня 2022 року МС ООН визнав головний юридичний факт, який підтверджує незаконність війни. Це судове рішення буде мати важливе значення для майбутнього спецтрибуналу та розв’язання питання репатріації, компенсації завданих збитків та інших спорів в інтересах України.
Важливо також, що, приймаючи рішення про тимчасові заходи, Суд офіційно визнав, що позов України підпадає під положення Конвенції про геноцид та prima facie (попередньо) він має необхідну юрисдикцію МС ООН відповідно до ст. IX Конвенції.
Щодо юридичної сили такого рішення слід зазначити, що згідно зі ст. 41 Статуту МС ОНН накази про тимчасові заходи мають обов’язкову силу і створюють міжнародно-правові зобов’язання для будь-якої сторони, якій адресовані тимчасові заходи.
Очевидно, що рф вкотре знехтувала рішенням найвищої судової установи ООН, що має обов’язкову силу для країн-учасників, та продовжує здійснювати військову збройну агресію на території України, всупереч усім установленим нормам міжнародного права. Вказаний факт є черговим підтвердженням недобросовісності дій рф, що може слугувати додатковим аргументом на користь України під час розв’язання питання юрисдикції спору.
При цьому, за логікою рф, якщо Суд визнає відсутність юрисдикції в цій справі, то й тимчасові заходи будуть недійсними. Водночас російська сторона не надала до Суду обґрунтованих підстав для відмови у визнанні юрисдикції, тож правда — на боці України.
27 вересня завершилось останнє підготовче слухання, на якому рекордна кількість держав (32) підтримали український позов. Красномовним на цих слуханнях є той факт, що рф не надала жодних доказів, що могли б свідчити про факт геноциду. Ба більше, промова представника росії завершилася набагато раніше наданого їй таймінгу, що свідчить про відсутність юридичних аргументів для побудови стратегії захисту. Далі Суд має визначити, чи має він повноваження розглядати цю справу, та винести відповідне рішення на відкритому засіданні, дата якого буде оголошена пізніше.
Безперечно, на боці України — всі аргументи, докази та підтримка країн-учасників. Незважаючи на добровільний механізм виконання рішень МС ООН, Україна вже провела плідну роботу над створенням міжнародного трибуналу в Гаазі, який у майбутньому матиме повноваження для притягнення винних у геноциді українського народу, факт скоєння якого є очевидним для міжнародної спільноти.
Перемога України у цьому спорі буде стосуватися не лише подальшої ініціації Україною спорів про компенсацію шкоди, завданої рф. Рішення у цій справі може також слугувати прецедентом для запобігання подальшої реалізації загарбницької політики росії, яка вже вкотре виправдовує свою військову агресію уявною «самообороною», маніпулюючи ст. 51 Статуту ООН.
— Чи слідкуєте за процесом? Наскільки остаточне рішення (не проміжне — юрисдикційне) вплине на репарації?
— Міжнародний суд у Гаазі (МС ООН) — це найвища судова установа ООН, що була створена після Другої світової війни для розгляду скарг щодо ймовірних порушень міжнародного права. Рішення Міжнародного суду є обов’язковими для сторін справи, але, на жаль, вони не мають механізмів примусового виконання.
Так, ч. 1 ст. 94 Статуту ООН передбачає, що кожен член Організації зобов’язується виконати рішення Суду по тій справі, в якій він є стороною. У ч. 2 ст. 94 Статуту визначено, що у випадку, якщо якась сторона у справі не виконає зобов’язання, покладене на неї рішенням Суду, інша сторона може звернутися в Раду Безпеки, що може, якщо визнає це за необхідне, надати рекомендації або ухвалити рішення про вжиття заходів для приведення рішення у виконання.
При цьому в міжнародному праві розповсюдженою практикою є посилання на рішення у справах МС ООН, що робить таку практику фактично прецедентною, а будь-які рішення МС ООН — джерелом права.
Нагадаю, що одна з позовних вимог України у цій справі — зобов’язати рф повністю відшкодувати всю шкоду, заподіяну росією внаслідок будь-яких дій, вжитих на підставі неправдивої заяви рф про геноцид.
Отже, встановлені МС ООН у ході розгляду цієї справи обставини будуть у подальшому використовуватись Україною для ініціювання інших позовів щодо відшкодування шкоди, заподіяної росією.