08 липня 2020, 13:38

Сурогатне материнство: проблеми правового регулювання та судової практики

Опубліковано в №13 (719)

Таліна Кравцова
Таліна Кравцова «Asters, ЮФ» партнер
Марина Корнієнко
Марина Корнієнко «Asters, ЮФ» молодший юрист

Щороку послугами сурогатного материнства у світі користуються тисячі пар, які не можуть мати дітей. Можливість скористатися послугами сурогатної матері є дуже важливою та необхідною для таких пар. Багато знаменитостей стали батьками в результаті програм сурогатного материнства, а саме: Кім Кардашьян та Каньє Вест, Ніколь Кідман, Сара Джессіка Паркер, Тайра Бенкс, Люсі Лью та багато інших.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Сурогатне материнство - це методика лікування безпліддя, вид допоміжних репродуктивних технологій (далі - ДРТ), у разі застосування якого жінка (сурогатна матір) добровільно погоджується завагітніти з метою виносити й народити біологічно чужу їй дитину, яку потім передадуть на виховання іншим особам (генетичним батькам), та з якою сурогатна матір більше не буде пов'язана ні правами, ні обов'язками.

Світова практика

Переважна більшість держав світу забороняє використання ДРТ у вигляді сурогатного материнства. В Іспанії, Італії, Франції й у багатьох інших європейських державах сурогатне материнство заборонене повністю, у Нідерландах, Португалії, Греції, Канаді, Австралії дозволене некомерційне («альтруїстичне») сурогатне материнство. Протягом останніх років такі країни як Таїланд та Індія, які раніше пропонували послуги сурогатного материнства, заборонили комерційне сурогатне материнство.

Комерційне сурогатне материнство офіційно дозволене в Україні з 1997 р. На сьогодні комерційне сурогатне материнство дозволене також в Ізраїлі, у Росії, у Білорусії, у деяких штатах США. Щодо США, то повна заборона на сурогатне материнство передбачена в законодавстві чотирьох штатів. Серед штатів, які забороняли сурогатне материнство, до недавніх часів був і Нью-Йорк. Однак 03.04.2020 р. був підписаний документ, який легалізує сурогатне материнство й передбачає порядок його застосування на території Нью-Йорка - Акт безпеки батьків і дитини (A Medical Practitioner's Guide to the Child Parent Security Act), але документ вступає в силу лише 15.02.2021 р.

Що стосується історії застосування цього виду ДРТ, то перший офіційний договір про сурогатне материнство був підписаний іще в 1976 р. Було застосоване традиційне сурогатне материнство, тобто мати, яка виношувала й народжувала дитину, була їй рідною. Сурогатна матір не отримувала винагороди за вагітність і пологи.

У 1980 р. сурогатна матір Елізабет Кейн зі штату Іллінойс вперше отримала компенсацію в розмірі 10 000 доларів США за виношування й народження дитини.

У 1985 р. у США стався випадок, який отримав назву «Дитина М.» ("Baby M."). Після народження дитини сурогатна матір, яка мала генетичний зв'язок із дитиною, відмовилася віддавати новонародженого подружжю. Цей прецедент поклав початок гестаційному сурогатному материнству, за якого сурогатна матір не має генетичного зв'язку з дитиною. При народженні дитина навіть не успадковує групу крові сурогатної матері і є рідною дитиною подружжя або принаймні одного з них.

Абсолютна більшість країн світу, у тому числі Україна, на сьогодні використовують виключно гестацій не сурогатне материнство й дотримуються правила анонімності донорів. Це дозволяє захистити права всіх учасників програми сурогатного материнства і зводить до мінімуму ризик неповернення дитини сурогатною матір'ю.

Законодавче регулювання

На сьогодні порядок застосування сурогатного материнства й інших видів ДРТ затверджений Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.09.2013 р. №787 (далі - Порядок).

Питання сурогатного материнства розглядаються в розділі VI Порядку. Порядок визначає умови й показання для сурогатного материнства, вимоги до сурогатних матерів, алгоритм здійснення програми.

Згідно з Порядком, у разі народження дитини жінкою, якій в організм був перенесений ембріон людини, зачатий подружжям у результаті застосування ДРТ, державна реєстрація народження дитини проводиться за заявою подружжя, яке дало згоду на таке перенесення.

У такому випадку одночасно з документом, який підтверджує факт народження дитини цією жінкою, подається заява про її згоду на запис подружжя батьками дитини, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідчений, а також довідка про генетичну спорідненість батьків (матері чи батька) з плодом.

Відповідні положення містяться також у п. 11 гл. 1 розд. ІІІ Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні, затверджених Наказом Мін'юсту України №52/5 від 18.10.2000 р.

На рівні закону сурогатне материнство регулюється виключно ст. 123 Сімейного кодексу України, за якою: подружжя визнається батьками дитини, народженої дружиною після перенесення в її організм ембріона людини, зачатого її чоловіком та іншою жінкою в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій.

Законодавство України не містить ані визначення сурогатного материнства, ані переліку прав і обов'язків учасників програми сурогатного материнства, не передбачає відповідальності за порушення у сфері сурогатного материнства тощо.

Такий стан законодавчого регулювання породжує можливість різноманітних зловживань із боку клінік і посередників, порушення прав сурогатних матерів, біологічних батьків і дітей. Час від часу вибухають скандали міжнародного масштабу, коли новонароджені не можуть повернутися з біологічними батьками до країни свого громадянства або коли правоохоронці виявляють незаконну діяльність посередників. З огляду на зазначене, дедалі частіше інформація про програми сурогатного материнства транслюється як «продаж дітей» і «кримінал», що зумовлює негативне ставлення до сурогатних матерів і в цілому до такого виду ДРТ, а також ініціативи про цілковиту заборону сурогатного материнства.

На розгляд Парламенту неодноразово вносилися законопроекти про регулювання сфери сурогатного материнства. Зокрема, проекти законів «Про допоміжне материнство» №8703 від 17.06.2011 р., «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмежень у використанні допоміжних репродуктивних технологій» №8282 від 23.03.2011 р. (закон був прийнятий Верховною Радою України у жовтні 2012 р., але через накладене вето тодішнього президента В. Януковича так і не набрав чинності), «Про допоміжні репродуктивні технології» №8629 від 19.07.2018 р., альтернативний проект №8629-1 від 01.08.2018 р. й інші законопроекти, спрямовані на внесення змін і доповнень у чинні нормативно-правові акти України.

Із тих чи інших причин комплексний закон, який би забезпечував належне державне регулювання сурогатного материнства в Україні, на сьогодні відсутній. На наш погляд, саме прийняття якісного нормативно-правового акта, який забезпечить регулювання й державний контроль сфери ДРТ, у тому числі сурогатного материнства, захистить права всіх учасників процесу, унеможливить зловживання й виключить посягання на заборону ДРТ.

Проблеми на рівні судової практики

У судовій практиці України протягом останніх декількох років зустрічаються справи про встановлення факту родинних відносин між батьками-іноземцями й дитиною, народженою сурогатною матір'ю. На перший погляд, звертатися до суду для встановлення такого юридичного факту не потрібно, адже відповідно до положень ст. 123 СК України, подружжя й так вважається повноправними батьками дитини, народженої за допомогою ДРТ сурогатного материнства.

Однак у деяких європейських державах, зокрема в Німеччині, в Іспанії, у Великій Британії, існує законодавча вимога про необхідність отримання в країні народження дитини рішення суду про підтвердження родинних стосунків. Без цього біологічні батьки не можуть легалізувати свій родинний зв'язок із дитиною й зареєструвати її в країні свого громадянства.

Керуючись логікою процесуального законодавства України, такі справи слід розглядати за правилами цивільного судочинства в окремому провадженні. Ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України передбачає перелік фактів, які мають юридичне значення й можуть бути визнані в судовому порядку. Цей перелік не є виключним, відтак український суд може визнати й факт наявності родинних відносин між подружжям іноземців і їхньою біологічно рідною дитиною, народженою в Україні сурогатною матір'ю.

Насправді, в Реєстрі судових рішень можна знайти достатньо прикладів позитивних судових рішень, у яких безпроблемно був встановлений факт наявності родинних зв'язків. Разом із тим, і ми зіткнулися з такою проблемою на практиці. Існують приклади некоректного застосування й/або тлумачення судами законодавчих норм, що призводить до порушення прав дитини й батьків.

Наприклад, ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва у справі №760/26991/19 заява про визнання юридичного факту була повернута заявникам (громадянам Іспанії) на тій підставі, що, на думку судді, у справі наявний спір про право й заява має розглядатися за правилами позовного провадження. Із урахуванням наявності в матеріалах справи нотаріально посвідченої згоди сурогатної матері на реєстрацію подружжя заявників батьками дитини й підтвердження відсутності в сурогатної матері будь-яких претензій і прав щодо дитини, такий висновок суду є, вочевидь, хибним.

Суд апеляційної інстанції скасував згадану ухвалу районного суду й повернув справу для продовження розгляду. Апеляційний суд зазначив, що посилання районного суду на наявність у справі спору про право як на підставу для відмови у відкритті провадження та необхідність розгляду даної заяви у порядку позовного провадження є помилковими, оскільки встановлення факту родинних відносин дитини та заявників не пов'язано з подальшим вирішенням спору ні між заявниками, ні між заявниками і сурогатною матір'ю, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою останньої. Чинним законодавством України не передбачено іншого порядку встановлення такого факту, а чинне законодавство Іспанії можливість реєстрації батьківства щодо дитини, народженої методом сурогатного материнства, обумовлює виключно наявністю судового рішення про встановлення факту в країні народження дитини.

Таким чином, провадження в цій справі триває вже понад 10 місяців. Попри встановлені в ЦПК України скорочені строки розгляду справ окремого провадження, через значну завантаженість районних і місцевих судів розгляд справ про визнання родинних зв'язків може тривати від 3-х місяців і більше. У зв'язку з цим до винесення судового рішення подружжя іноземців не можуть зареєструвати своїх дітей у країні їхнього громадянства й у повній мірі реалізовувати свої батьківські права, що вочевидь порушує їхні права й негативно впливає на імідж України в цілому.

Питання легалізації правового статусу дитини, народженої сурогатною матір'ю, уже піднімалося на рівні рішень Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд). Відповідно до прецедентного права Європейського суду, ст. 8 Конвенції вимагає, щоб національне законодавство передбачало можливість визнання законних відносин між дитиною, народженою згідно з домовленостями про сурогатне материнство, укладених за кордоном, і передбачуваним батьком, якщо він є біологічним батьком. Відсутність такої можливості тягне за собою порушення права дитини на повагу до приватного життя, гарантованого ст. 8 Конвенції.

У рішенні в справі Mennesson v. France (№65192/11) через відсутність у двох дітей, народжених у Каліфорнії, відповідно до угоди про гестаційне сурогатне материнство, і їхніх передбачуваних батьків можливості отримати у Франції визнання відносин батьки-дитина, закон но встановленими між ними в США, Європейський суд виявив порушення прав дітей на повагу до особистого життя (ст. 8 Конвенції).

У цій справі Європейський суд наголосив, що повага до приватного життя вимагає, щоб кожен мав можливість встановити складові своєї людської особистості, включно зі спорідненістю, яка є важливою складовою ідентичності особи, до складу якої входять законні відносини батьки-дитина.

Європейський суд вважає, що загальна й абсолютна відсутність можливості отримати визнання стосунків між дитиною, народженою відповідно до домовленостей про сурогатне материнство, укладених за кордоном, і передбачуваною матір'ю є несумісною з найкращими інтересами дитини, які вимагають принаймні того, щоб кожна ситуація розглядалася з урахуванням особливих обставин справи.

10.04.2019 р. Європейський суд підготував консультативний висновок за запитом Касаційного суду Франції щодо визнання в національному законодавстві законних відносин між батьками й дитиною, народженою за кордоном відповідно до угоди про гестаційне сурогатне материнство.

У висновку Європейський суд зауважив, що право на повагу до приватного життя дитини, народженої за кордоном відповідно до угоди про гестаційне сурогатне материнство, вимагає, щоб національне законодавство передбачало можливість визнання законних відносин батьки-дитина між передбачуваною матір'ю, зазначеною як «законна мати» у свідоцтві про народження, офіційно виданому за кордоном.

Висновок

Сурогатне материнство для багатьох родин світу є останньою надією на народження дитини й щастя батьківства. Той факт, що на сьогодні Україна є однією з держав, яка надає можливість проводити програми сурогатного материнства, пропонує якісні медичні послуги за помірну ціну й має більш сприятливе для біологічних батьків законодавство (як приклад, у Росії сурогатна матір може не віддати дитину батькам, бо, згідно із законом має пріоритетне право і вважається матір'ю дитини, допоки не відмовиться від своїх прав), має стати стимулом подальшого розвитку цієї сфери в нашій державі. Важливою умовою для такого розвитку є прийняття комплексного закону про ДРТ, який врегулює суперечливі питання, які на сьогодні створюють перед умови для можливих зловживань. Прийняття закону матиме позитивний вплив, у тому числі на економічний розвиток України, і забезпечить підвищення авторитету України на світовому ринку репродуктивних послуг.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати