Законодавство слугує фундаментом для побудови будь-якої сфери державного життя, у т. ч. й охорони здоров’я. Тематика удосконалення законодавства у сфері охорони здоров’я є однією з найбільш дискусійних і контраверсійних, перебуває під пильним поглядом науковців і практиків, правників і медиків, а подекуди стає запорукою політичних дивідендів.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
1 березня 2013 р. у Верховній Раді України було зареєстровано черговий проект закону про права пацієнтів за № 2438 (далі – Проект). Проект, як зазначено в преамбулі, з метою підвищення якості та ефективності надання медичної допомоги населенню встановлює права пацієнтів, які є невід’ємними та неподільними від загальних прав людини, а також визначає правові, економічні та організаційні основи захисту цих прав. Зазначений документ обґрунтовано породжує численні запитання, зокрема, щодо доцільності такої нормопроектної діяльності загалом.
Каталог прав пацієнтів закріплено в низці національних нормативно-правових актів, починаючи від Конституції України до Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (далі – Основи). Саме останній Закон є тим актом, який концентровано передбачає правовий статус суб’єктів медичних правовідносин, хоча й не містить окремої статті, що викристалізовує права пацієнтів. Ключовою нормою є ст. 6 Основ, яка закріплює права громадянина у сфері охорони здоров’я, хоча не лише це положення визначає увесь спектр прав окреслених суб’єктів медичних правовідносин. Слід відзначити, що людина при зверненні за медичною допомогою чи її наданні трансформується у специфічного суб’єкта медичних правовідносин – пацієнта. В законодавстві містяться численні права у сфері охорони здоров’я, якими наділяється пацієнт, з-поміж них і правом на медичну інформацію, що потрапило в об’єктив дослідження.
Метою статті є привернення уваги лише до точкових колізій, проілюстрованих за допомогою одного права пацієнта – права на медичну інформацію, – із зазначенням необхідності удосконалення законодавства, але крізь призму якісного законотворення, яке не породжуватиме додаткових правореалізаційних і правозастосовних проблем, а, навпаки, усуватиме існуючі нормативні недоліки.