16 січня 2021, 10:47

Захист інтересів потерпілого в умовах діяльності сучасної правоохоронної системи України

Опубліковано в Вибір клієнта. ТОП-100 найкращих юристів України - 2020

Ігор Федоренко
Ігор Федоренко «Адвокатське об'єднання AVER LEX» партнер, адвокат

В сучасних умовах все частіше не справджуються очікування правників та громадян від реформування української судової та правоохоронної систем. На жаль, останні зміни посприяли погіршенню професійної та суто функціональної спроможності правоохоронних органів виконувати свої конституційні функції. На сьогоднішній день залишилась невирішеною проблема загальної криміногенної ситуації в країні, новостворені антикорупційні та інші інституції мають критично низький рівень довіри суспільства, нестабільне законодавство та непередбачувана кадрова політика держави призводять до відтоку фахівців та унеможливлюють збереження і примноження такого надзвичайно важливого явища, як інституційна пам’ять (професійна спадкоємність) у правоохоронних органах.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Така ситуація призвела до ускладнень у процесі захисту та відновлення громадянами своїх порушених прав. У рамках власного практичного досвіду наша команда сформувала певний загальний алгоритм дій, спрямований на захист осіб у статусі потерпілого від незаконних дій.

#1 По-перше, необхідно набути статусу потерпілого у встановленому КПК України порядку.

Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди (ч. 1 ст. 55 КПК України). Процесуальний статус потерпілого передбачає наявність у останнього ряду процесуальних прав та обов’язків (ст. 56 КПК України), виникнення яких пов’язується зазвичай з фактом подання заяви про вчинення кримінального правопорушення або про залучення до провадження як потерпілого (ч. 2 ст. 55 КПК України).

На практиці вже на цьому етапі часто виникають певні труднощі. Зокрема, правоохоронні органи нерідко порушують імперативні вимоги ст. 214 КПК України та відмовляють у внесенні до ЄРДР відомостей на підставі заяви про вчинення кримінального правопорушення. Це свідчить про бездіяльність службових осіб правоохоронного органу, яка може бути предметом оскарження до слідчого судді в порядку п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України. Втім, незважаючи на імперативні вимоги ч. 2 ст. 55 КПК України, непоодинокими є випадки невизнання за особою статусу потерпілого. У такому випадку слід оскаржувати до слідчого судді відповідне рішення прокурора, слідчого або дізнавача про відмову у визнанні потерпілим.

Знову акцентуючи увагу на ситуації, яка склалася у судах, навіть цей перший етап в залежності від завантаженості та укомплектованості суду може тривати від одного до кількох місяців.

#2 По-друге, після внесення відомостей до ЄРДР та отримання статусу потерпілого у кримінальному провадженні не слід розраховувати на те, що органом досудового розслідування буде забезпечено проведення швидкого, повного та неупередженого розслідування і відновлення порушених прав потерпілого.Саме тому на цьому етапі починається серйозна процесуальна робота адвоката щодо збору та фіксування доказової бази і долучення її до матеріалів кримінального провадження.

Як правило, розслідування проваджень за заявами потерпілого розпочинається з проведення його допиту. З особистої практики можу сказати, що на цьому етапі дуже важливо налагодити конструктивний діалог та співпрацю зі слідчим, встановити нормальне взаєморозуміння. Важливо дати зрозуміти слідчому реальну зацікавленість в ефективному розслідуванні справи та готовність запропонувати свою допомогу, коли це дійсно необхідно.

Допомога слідчому зазвичай може полягати у сприянні в організації допитів свідків, яким відомі важливі для справи обставини, у збиранні та поданні слідчому доказів (п. 3 ч. 1 ст. 56 КПК України) тощо. Ця робота дуже важлива для забезпечення виконання завдань кримінального провадження, проведення ефективного розслідування, успішного та своєчасного застосування заходів забезпечення кримінального провадження, притягнення винних осіб до встановленої законом відповідальності та відновлення порушених прав особи. Тому на цьому етапі досудового розслідування представнику потерпілого доцільно вести також активну самостійну роботу зі збирання доказів та долучення їх до матеріалів провадження шляхом витребування та отримання від органів державної влади чи місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів (ч. 3 ст. 93 КПК України). При цьому ініціювання потерпілим проведення слідчих (розшукових) дій здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються в порядку ст. 220 КПК України.

На практиці нерідко трапляються випадки, коли в силу об’єктивних чи суб’єктивних причин налагодити конструктивний діалог зі слідчим не вдається, а слідство у справі фактично не здійснюється. Часто справи за заявами потерпілих не розслідуються роками. У таких випадках ситуація є дещо складнішою, а тягар забезпечення ефективності досудового розслідування покладається на потерпілого та його представника. За таких обставин, як правило, доводиться систематично ініціювати в порядку ст. 220 КПК України проведення слідчих та інших процесуальних дій, оскаржувати бездіяльність та рішення про відмову у їх проведенні. Якщо і це певною мірою не дисциплінує слідчого, доцільно ініціювати питання про його відвід.

#3 По-третє, слід зазначити, що задля відновлення порушених прав потерпілого у кримінальних провадженнях про злочини проти власності (наприклад, щодо шахрайського заволодіння майном) варто ініціювати застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна. Його метою є запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження такого майна (ст. 170 КПК України).

Арешт майна допускається з метою збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, а також з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. Накладення арешту на майно здійснюється за ухвалою слідчого судді за результатами розгляду клопотання прокурора, слідчого за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні — також цивільного позивача.

Якщо слідчий або прокурор не звертається з відповідним клопотанням до суду, доцільно самостійно ініціювати перед ними це питання шляхом подання відповідного клопотання в порядку ст. 220 КПК України. Відсутність належного процесуального реагування на таке клопотання слід оскаржувати до слідчого судді.

Зважаючи на ситуацію, яка наразі склалася в правоохоронних органах, не можна рекомендувати цілком розраховувати на те, що орган досудового розслідування чи прокурор вживатимуть усіх належних заходів для ефективного захисту прав потерпілого. Саме тому в такій категорії справ доцільно вживати додаткових заходів захисту шляхом своєчасного набуття та розумного використання процесуального статусу цивільного позивача. Згідно ч. 2 ст. 127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Потерпілий під час кримінального провадження має право до початку судового розгляду подати цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого чи особи, яка несе відповідальність за шкоду, завдану їх діяннями. КПК України надає цивільному позивачеві додаткові можливості для захисту своїх порушених прав, зокрема шляхом самостійного звернення до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на майно з метою відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Арешт може бути накладений на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в т.ч. кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права. КПК України допускає арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та третіх осіб.

На стадії досудового розслідування арешт на майно осіб, які не набули процесуального статусу підозрюваного, накладається з метою збереження речових доказів. У цьому випадку слід довести, що таке майно має важливе доказове значення у кримінальному провадженні, було об’єктом протиправного посягання або здобуте внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Слід зазначити, що застосування переважної більшості заходів забезпечення кримінального провадження здійснюється на підставі вмотивованого клопотання процесуального суб’єкта, підкріпленого відповідними доказами. У цьому контексті важко переоцінити важливість організації швидкого збору доказів у справі та оформлення їх в належний процесуальний спосіб.

Варто пам’ятати, що описаний алгорит є більш загальним, а доцільність та ефективність кожного процесуального кроку завжди обумовлюється конкретною ситуацією та характером кримінального провадження. На жаль, доводиться констатувати, що в умовах системної кризи правоохоронних органів реалізація ефективного захисту прав та інтересів потерпілого критично ускладнюється. В сьогоднішніх реаліях не варто чекати, що правоохоронна система спроможна самостійно виконати це завдання. За таких обставин ефективне відновлення своїх порушених прав можливе лише шляхом або активної особистої участі в розслідуванні (за наявності відповідних фахових знань та навичок), або залучення професійного адвоката, який своєю системною роботою сприятиме дієвому захисту прав потерпілого.

Сподіваємося, що в результаті здійснюваних реформ правоохоронна система України з часом все ж зможе забезпечити ефективне виконання своїх функцій щодо захисту громадян від протиправних посягань, а належний захист прав потерпілих буде забезпечений, у першу чергу, професійною роботою працівників правоохоронних органів

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати