01.01.2020 р. набув чинності Закон України «Про внесення змін до закону України «Про запобігання корупції» щодо викривачів корупції». Цим законом до «антикорупційного законодавства» України було введене таке нове для нашого законодавства поняття як «викривач».
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Цим законом врегульовується статус викривачів, їхні права та гарантії, способи повідомлення про корупцію, обов'язки та повноваження органів, на які покладається реалізація норм закону — Національне агентство з питань запобігання корупції та Національне антикорупційне бюро України.
Хто такий викривач?
Викривачем є фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, повідомила про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», вчинених іншою особою, якщо така інформація стала їй відома у зв'язку з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням нею служби чи навчання або її участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов'язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання.
Варто зазначити, що до введення в законодавство такого поняття як «викривач» ніхто не був обмеженим у можливості повідомити про злочин правоохоронні органи (зокрема, Національне антикорупційне бюро). Така особа могла давати показання як свідок і розраховувати на заходи безпеки, передбачені нормами Кримінального процесуального кодексу України, а надалі давати показання як свідок, розраховуючи на заходи безпеки.
Натомість новим законом розкривається поняття викривача як особи, яка повідомила уповноважений орган про вчинення корупційного злочину. Виходячи з норм кримінально-процесуального законодавства, така особа фактично є заявником та користується усіма правами заявника: отримувати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття та реєстрацію; отримувати витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань; подавати на підтвердження своєї заяви речі й документи; отримувати інформацію про закінчення досудового розслідування.
Окрім зазначених прав, заявник, який є викривачем, має право у встановленому Законом України «Про запобігання корупції» порядку отримувати інформацію про стан досудового розслідування, розпочатого за його заявою чи повідомленням. Одним з найцікавіших чинників у цьому випадку є винагорода, яку законодавець передбачив для ініціативності викривачів. Саме тут відкриваються перші ризики.
Нормами КПК передбачено, що викривачу виплачується винагорода у вигляді 10% від грошового розміру предмета корупційного злочину або від завданого державі збитку після ухвалення обвинувального вироку суду, але не більше ніж 3 тис. мінімальних заробітних плат, встановлених на час вчинення злочину, за повідомлення про корупційний злочин, активне сприяння його розкриттю в тому випадку, якщо грошовий розмір предмета злочину або завдані державі збитки від такого злочину в 5 тис. і більше разів перевищують розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на час вчинення злочину.
Тобто, по‑перше, суд повинен постановити обвинувальний вирок. По‑друге, межа виплати все ж таки існує — 3 тис. мінімальних заробітних плат. По‑третє, грошовий розмір предмета злочину або завдані державі збитки від такого злочину в 5 тис. і більше разів повинні перевищувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Окрім того, законодавець зазначає, що саме суд встановлює розмір винагороди, яка підлягає виплаті викривачу, та конкретні критерії, які при цьому повинен визначити суд. Нормами КПК встановлено, що суд враховує персональність інформації, тобто інформація, повідомлена викривачем правоохоронному органу, повинна походити від його особистої обізнаності (в тому числі інформація, отримана від третіх осіб). Така інформація не повинна міститися в публічних звітах, результатах перевірок, матеріалах, дослідженнях, інформаційних повідомленнях тощо органів чи засобів масової інформації (за винятком випадку, якщо викривач є джерелом такої інформації), а також не бути відомою правоохоронному органу з інших джерел. Важливість інформації — повідомлена викривачем інформація повинна містити фактичні дані, що можуть бути перевірені та сприяти доказуванню хоча б однієї з обставин вчинення корупційного злочину.
З плюсів можна відзначити той факт, що викривач має право представляти свої інтереси під час розгляду питання щодо виплати йому винагороди особисто і через представника-адвоката (в тому числі анонімно, але до вирішення питання виплати йому винагороди). З метою захисту персональних даних анонімного викривача після їх розкриття для суду можуть бути здійснені такі заходи безпеки як забезпечення конфіденційності відомостей про особу та/або закритий судовий розгляд. Також викривач має право оскаржити судове рішення в частині, що стосується його інтересів під час вирішення питання виплати йому винагороди як викривачу.
Другий цілком зрозумілий ризик — це захист викривачів. У кінці 2019 р. Європейська Рада офіційно ухвалила нові правила щодо захисту викривачів, які викривають зловживання в різних галузях: у системах держзамовлень, фінпослуг, боротьби з відмиванням грошей, безпеки товарів і транспорту, ядерної безпеки, системи охорони здоров'я, захисту прав споживачів та особистої інформації. Згідно з дослідженням, проведеним Єврокомісією у 2017 р., до запровадження достатнього правового захисту викривачів економіка Європейського Союзу могла втрачати від 5,8 млрд до 9,6 млрд євро щороку лише в системі державних закупівель.
В Україні процес становлення інституту викривачів як ефективного інструменту боротьби з корупцією було вирішено почати саме з викривачів корупції, адже громадяни України вважають корупцію однією з найбільших проблем в країні. В національному законодавстві закріпили, що для захисту прав та представництва своїх інтересів викривач може користуватися безоплатною правовою допомогою або залучити адвоката самостійно. Також викривач може звернутися до Національного агентства з питань запобігання корупції, яке представлятиме в суді його інтереси, якщо той неспроможний самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси викривача, не здійснюють або неналежним чином здійснюють його захист.
Окрім того, у разі потреби держава повинна забезпечити охорону викривачу та його рідним, а також захистити його від подальшої дискримінації (зокрема, на робочому місці). Якщо викривач або його близькі звільнені з роботи саме через його антикорупційну діяльність, їх мають поновити, сплативши середній заробіток за час вимушеного прогулу. Якщо викривач відмовляється поновлюватися на цій роботі, йому мають видати компенсацію в розмірі 6‑місячного заробітку, а якщо поновлення неможливе — сплатити компенсацію в розмірі 2‑річного середнього заробітку. Чи працюють ці правила практиці — залишається під питанням. Однак випадок, коли викривачу телефонує чоловік ймовірної підозрюваної у злочині, вже був зафіксований.
Водночас існує протилежний бік цієї історії — викривач не несе юридичної відповідальності за повідомлення про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону, поширення зазначеної у повідомленні інформації, незважаючи на можливе порушення таким повідомленням своїх службових, цивільних, трудових чи інших обов'язків або зобов'язань. У разі неумисного повідомлення викривачем недостовірної інформації вона підлягає спростуванню в порядку, встановленому Цивільним кодексом України. На практиці «жертві» неправдивого звинувачення на підставі повідомлення викривача доведеться витратити чимало зусиль та часу, щоб домогтися спростування інформації, яка була надана викривачем до правоохоронних органів.
Також варто зазначити про проблему, на яку неодноразово звертали увагу як науковці, так і практикуючі юристи, а саме на норму ст. 53‑2 Закону України «Про запобігання корупції». Зазначена норма визначає порядок здійснення перевірки за повідомленням викривача. По‑перше, якщо в повідомленні викривача міститься інформація щодо вчинення корупційного або іншого злочину, вона не повинна перевірятися. Відповідні відомості мають бути невідкладно передані до того чи іншого органу досудового розслідування, який згідно з положеннями ст. 214 КПК України повинен внести їх до Єдиного реєстру досудових розслідувань і розпочати розслідування. Адже зволікання сприяє знищенню доказів кримінального правопорушення.
При цьому законом передбачено, що отримавши повідомлення про вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення (злочину чи адміністративного правопорушення), службова особа, відповідальна за проведення перевірки, проводить попередню перевірку протягом 10 днів, а потім може призначити ще одну — внутрішню (службову) перевірку, яка проводиться протягом 30 днів. Лише за результатами останньої можна передавати матеріали до органу досудового розслідування.
По‑друге, службовій особі, відповідальній за проведення перевірки, законом надається право закрити провадження у випадку, якщо не підтвердилися факти, які містяться у повідомленні.
На практиці виявити й довести факти надання чи одержання неправомірної вигоди неможливо без застосування засобів досудового розслідування — слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, які необхідно проводити відповідно до норм, встановлених КПК України. Очевидно, що в більшості випадків службова перевірка нічим не завершиться. Отже, маємо великі сумніви щодо життєздатності такого інструменту як викривач.