Згідно з вимогами статті 129 Конституції України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом є однією з основних засад судочинства.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
При цьому положення частин першої та другої статті 22 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) закріплюють, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом; сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. У зв’язку з цим виникає логічне запитання: чи закріплена в теорії рівність і змагальність сторін кримінального провадження має належні підстави для її практичного втілення?
Як бачимо, у КПК України процесуальні права сторони обвинувачення (прокурора, керівника слідчого органу досудового розслідування, слідчого) досить детально викладені у статтях 36, 39 та 40, тоді як регламентація в окремій статті Кодексу процесуальних прав сторони захисту відсутня.
Згідно з вимогами частин четвертої та п’ятої статті 46 КПК України захисник користується процесуальними правами підозрюваного, обвинуваченого, захист якого він здійснює, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена захиснику.