Право засуджених на правову допомогу

Сфера застосування кримінальних покарань завжди була й залишається однією з найуразливіших у житті суспільства та державної політики. І це не дивно, оскільки основним змістом покарання є застосування примусу та, відповідно, правообмежень до особи. Саме в цій сфері діяльності ризик зловживань щодо особи, яка зазнала правообмежень, а отже, позбавилася певної міри захисту, є дуже високим. На ці факти неодноразово звертали увагу представники різноманітних державних та громадських організацій як в Україні, так і з числа міжнародних недержавних інституцій.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

На сьогодні існує реальна потреба у виявленні проблемних моментів, їх формулюванні та докладанні зусиль щодо усунення тих нормативних та практичних інститутів, які роблять кримінально­виконавчі правовідносини середньовічним атавізмом і сферою, де нелюдське поводження, катування, рабство та позбавлення осіб елементарних прав та гідності мають благодатне підґрунтя.

Усі проблеми кримінально­виконавчого провадження можна поділити на концептуальні та прикладні (практичні). Для мене найцікавішою для дослідження стала проблема саме прикладного характеру, зокрема реалізація засудженими права на правову допомогу.

 

Конституційне тлумачення поняття «Право на правову допомогу»

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу, яка надається у випадках, передбачених законом безоплатно, і кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до рішення Конституційного суду України № 13­рп/2000 від 16.11.2000 право на правову допомогу  – це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги. Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз’яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб’єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. При цьому в передбачених законом випадках, зокрема для захисту прав і свобод дітей, неповнолітніх батьків та для захисту від обвинувачення, відповідні державні органи, їх посадові та службові особи під час здійснення своїх повноважень зобов’язані забезпечити надання зазначеним особам необхідної правової допомоги.