У кримінальному провадженні з прийняттям нового процесуального кодексу ми стали свідками багатьох нововведень, одним з яких є завершальна форма досудового слідства, яка оформлюється у вигляді обвинувального акту.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Згідно з ч. 1 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором.
Обвинувальний акт – це важливий процесуальний документ досудового розслідування, який оформляє його результати. В ньому підводяться підсумки досудового слідства, обґрунтовуються доказами висновки слідчого, прокурора щодо винуватості підозрюваного та юридичної кваліфікації його діянь, формулюється в остаточному вигляді обвинувачення.
Насамперед, ці вимоги пов’язані зі ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», де зазначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення.
На сьогодні серед захисників існує багато думок щодо того, яким чином використовувати недоліки, котрі містяться в обвинувальному акті. Одні вважають, що необхідно призначати справу до розгляду та використовувати недоліки з метою спростування обвинувачення, інші – що потрібно вказувати на кожен недолік і подавати відповідне клопотання про його повернення та приведення у відповідність до вимог кримінального процесуального кодексу України.
Кожна думка має право на своє існування, але в кожному випадку потрібно пам’ятати, що головне правило, якого повинен дотримуватися захисник в кожній справі, – не завдати шкоди своєму клієнтові та його інтересам.
Якщо ми розглядаємо в суді обвинувальний акт, який містить певні недоліки, ми повинні враховувати інтереси клієнта. А саме, якщо санкція статті, за якою притягується клієнт, передбачає реальний вид покарання у вигляді позбавлення волі у той час, коли йому обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, застави або особистого зобов’язання, то у такому випадку кожне повернення обвинувального акту на доопрацювання – це ще один гарантований шанс, що Ваш клієнт буде перебувати на волі, а не у СІЗО.
При вирішенні цього питання потрібно бути реалістами. Наша судова система, яка будувалася роками в пострадянському просторі й була спрямована на обвинувачення громадян, у більшості випадків не здатна розглядати кримінальні провадження з дотриманням принципу змагальності сторін. Саме тому, нам потрібно в кожній справі керуватися принципом, реалізація якого буде захищати інтереси клієнта в кримінальному провадженні.
Відповідно до ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.
Однак, з огляду на судову практику, можна систематизувати більшість порушень вимог кримінального процесуального кодексу України, які стають підставою для повернення обвинувального акту прокурору.
Щодо неналежного надання копії обвинувального акту:
Відповідно до ч. 1 ст. 293 КПК України визначено, що одночасно з переданням обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до суду прокурор зобов’язаний під розписку надати їх копію та копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному, його захиснику, законному представнику, захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування заходів медичного або виховного характеру.
Вказана норма є імперативною (лат. jus cogens) та має вказівку категоричного характеру й обов’язкової умови виконання цієї норми, визначаючи конкретного суб’єкта, який має виключне право та обов’язок надання копії обвинувального акту як підозрюваному, так і його захиснику.
Слідство досить часто не дотримується вимоги закону в цій частині та не оформлює це відповідними документами.
Щодо невідповідності обвинувального акту статусу офіційного документу:
Згідно з ч. 1 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором.
Затвердження прокурором обвинувального акту щодо обвинувачених та не скріплення його печаткою є порушенням вимог до реквізитів офіційного документу. Оскільки в контексті примітки до ст. 358 КК України під офіційним документом слід розуміти документ, що містить зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи – докази у правозастосовній діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднання громадян, юридичних осіб, незалежно від форм власності та організаційно-правових форм, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв’язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.
Саме підписання й затвердження обвинувального акту прокурором та скріплення його підпису печаткою надає цьому документу статус офіційного і свідчить про належний нагляд за досудовим розслідуванням.
З аналогічних підстав було відмовлено у задоволені апеляційної скарги прокурору відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Одеської області Добровольскому Д. М. (ухвала апеляційного суду Одеської області від 05.08.2015 р. у справі №521/12725/14-к, провадження №11-кп/785/1026/15).
Зазначена правова позиція збігається з правовою позицією Верховного Суду України у справі №5-50кс15 від 09.07.2015 р.
Щодо порушень конкретизації злочину та невідповідності обвинувального акту вимогам КПК України:
Згідно зі ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.
Так, у ч. 1 ст. 91 КПК України визначено, що у кримінальному провадженні підлягає доказуванню, зокрема подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), що виходячи з суті цієї статті має відображатися в обвинувальному акті, відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, як виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими.
Як вбачається з п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 р. №8, суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред’явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом. Зокрема, воно повинно містити данні про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому.
Вказаний принцип закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, де зазначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення.
Європейський суд з прав людини (у справі «Абрамян проти Росії») більш ґрунтовно тлумачить зазначену норму, вказуючи на необхідність приділяти особливу увагу роз’ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу, та як деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи. Оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомлений про фактичні та юридичні підстави пред’явленого йому обвинувачення (рішення від 19.12.1989 р. у справі «Камінські проти Австрії» №9783/82 п. 79).
Крім того, Суд нагадує, що положення пп. «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред’явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25.03.1999 р. у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» №25444/94, п. 52; рішення від 25.07.2000 р. у справі «Матточіа проти Італії», №23969/94, п. 58; рішення від 20.04.2006 р. у справі «І.Н. та інші проти Автсрії», №42780/98, п. 34).
До того ж право бути проінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого пп. «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).
Вищезазначені твердження знайшли своє відображення в ухвалі Апеляційного суду Херсонської області від 05.08.2015 р. у справі №11-кп/791/676/15, в ухвалі Апеляційного суду Харківської області від 06.08.2015 р. у справі 11-кп/790/1470/15.
Обставини, які вказують на те, що обвинувальний акт підписаний особою, яка не наділена повноваженнями:
Прокурор, відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 36 КПК України, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акту, клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акту чи зазначених клопотань, самостійно складати обвинувальний акт або зазначені клопотання.
Бувають випадки, коли прокурор, який представляє державне обвинувачення у суді, не включений до групи прокурорів або замінений в порушення процедури, встановленої кримінальним процесуальним кодексом України. Така обставина є безперечною вимогою повернення обвинувального акту.
Вказана позиція підтверджується ухвалою Апеляційного суду Київської області від 29.07.2015 р. у справі №:359/4383/15-к.
Щодо невідповідності реєстру матеріалів досудового слідства:
У п. 2 ч. 2 ст. 109 КПК України зазначено, що реєстр матеріалів досудового розслідування повинен містити реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування. Ця норма є імперативною, а тому не передбачає можливості внесення інших даних або даних з обмеженою інформацією.
Більшість порушень зустрічається саме у складанні реєстру матеріалів досудового слідства, де слідчий не зазначає або зазначає не в повному обсязі про прийняті процесуальні рішення, номера й дати проваджень, осіб, які приймали рішення тощо.
Звісно, це не всі процесуальні порушення, які є підставою повернення обвинувального акту, але ці порушення у більшості випадків можна зустріти у складених обвинувальних актах, які передаються до суду.