Головним завданням держави у випадках вчинення злочинів є захист законних прав та інтересів громадян. Тому діяльність органів, які здійснюють кримінальне провадження, має бути спрямована на реальне забезпечення гарантій учасників провадження, і ефективне поновлення їхніх прав у разі порушення.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
За статистичними даними, кількість осіб, потерпілих від злочинів, і розміри заподіяної їм фізичної, майнової та моральної шкоди з кожним роком збільшуються. Аналізуючи статистику нерозкритих злочинів та закритих кримінальних проваджень, можна дійти висновку, що велика кількість постраждалих від злочинів осіб мають підстави бути незадоволеними відсутністю гарантій та дієвих механізмів захисту їхніх прав.
Збільшення негативних показників більшою мірою пов’язано з тими проблемами, які трапляються потерпілим ще на етапі досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Мабуть, найсуттєвіші ускладнення у реалізації потерпілими власних прав, пов’язані з рішеннями, діями і бездіяльністю представників правоохоронних органів, наслідком яких, зокрема, є: (1) невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР); (2) невизнання особи потерпілим у кримінальному провадженні; (3) затягування досудового розслідування та непроведення необхідних слідчих (розшукових) дій; (4) неправомірне закриття кримінального провадження тощо. Ці та інші порушення фактично не дають змоги притягнути винних осіб до кримінальної відповідальності та усунути негативні наслідки злочинів, які передусім повʼязані з порушенням майнових прав громадян, підприємств, установ – постраждалих у кримінальному провадженні.
Розглянемо детальніше такі проблеми, як невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та закриття кримінального провадження, оскільки вони наразі є найпоширенішими та такими, що мають найнебезпечніші наслідки для постраждалих.
Невнесення відомостей до ЄРДР
Відповідно до приписів ст. 214 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) досудове розслідування починається з моменту внесення слідчим або прокурором відповідних відомостей щодо вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР. До того ж ч. 1 цієї статті містить імперативну норму, згідно з якою такі відомості мають бути внесені до ЄРДР не пізніше 24 годин після подання заяви чи повідомлення про вчинення кримінального правопорушення.
Водночас на практиці повсякденною є ситуація, коли працівники правоохоронних органів, нехтуючи приписами ч. 1 ст. 214 КПК України та не бажаючи виконувати своїх обов’язків, не вносять відомості щодо вчинення кримінального правопорушення за поданою заявою чи повідомленням про кримінальне правопорушення до ЄРДР та розглядають її у порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян».
Проблема невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР впродовж 24 годин після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення стала надзвичайно поширеною. Невипадково, Апеляційний суд міста Києва у своєму узагальненні судової практики оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування у порядку Кримінального процесуального кодексу України від 01.06.2013 вказує на те, що найчисельнішою категорією скарг є саме скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Наразі склалася така ситуація, за якої постраждалому необхідно самостійно відслідковувати стан поданої ним заяви/повідомлення, зокрема, уточнювати у черговій частині або канцелярії органу досудового розслідування або органу прокуратури інформацію про вручення заяви слідчому/прокурору та внесення ним відповідних відомостей до ЄРДР. Проявляти ініціативу постраждалому в цьому випадку необхідно ще й для того, аби не пропустити десятиденний строк на оскарження бездіяльності слідчого або прокурора щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
КПК України передбачає можливість оскарження учасниками кримінального провадження рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора під час досудового розслідування до слідчого судді (статті 303-307 КПК України), що є проявом гарантій захисту прав учасників кримінального провадження.
У ч. 1 ст. 303 КПК України наведено вичерпний перелік випадків і коло субʼєктів оскарження рішень, дій чи бездіяльності сторони обвинувачення на досудовому розслідуванні. Серед інших, оскарженню підлягає і бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Слід зазначити, що і суди не поспішають ставати на бік постраждалих у цій категорії справ. Непоодинокими є випадки, коли слідчі судді відмовляють у задоволенні скарг на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Так, ухвалою слідчого судді Солом’янського районного суду м. Києва від 11.04.2014 у справі №760/4895/14-к щодо невнесення відомостей до ЄРДР було відмовлено у задоволенні скарги у зв’язку із тим, що реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті з них, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення.
Ще одним прикладом є ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 05.03.2015 у справі №466/1170/15-к щодо невнесення відомостей до ЄРДР, якою відмовлено у задоволенні скарги у зв’язку із тим, що заява про кримінальне правопорушення не містила достатніх відомостей про обставини, які можуть свідчити про вчинення посадовими особами товариства злочину, отже, підстав для внесення відомостей до ЄРДР не було.
Так, іноді слідчі судді замість того, щоб запобігати порушенням, допущенним слідчими та прокурорами, усупереч нормам чинного КПК України приймають рішення про безпідставність змісту заяви про злочин та відмовляють у задоволенні скарг на бездіяльність слідчого або прокурора щодо невнесення відомостей до ЄРДР.
Враховуючи викладене, з метою здійснення ефективного захисту та поновлення прав у разі бездіяльності слідчого або прокурора щодо невнесення відомостей до ЄРДР, постраждалим доцільно:
- мати документальне підтвердження про прийняття та реєстрацію заяви про вчинення кримінального правопорушення. Згідно з п. 1 ч. 2 КПК України заявник має право вимагати від органу, до якого подана заява про вчинення кримінального правопорушення, надати йому відповідний підтверджуючий документ;
- уточнювати у канцелярії органу досудового розслідування інформацію про вручення заяви слідчому/прокурору та внесення ним протягом 24 годин відповідних відомостей до ЄРДР;
- у заяві про вчинення кримінального правопорушення чітко вказати попередню кваліфікацію кримінального правопорушення, його склад та кваліфікуючі ознаки;
- не пропустити десятиденний строк на звернення до суду із скаргою на бездіяльність слідчого або прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей ЄРДР;
- пам’ятати, що відповідно до ст. 12 Закону України «Про звернення громадян» дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним законодавством.
Неправомірне закриття кримінального провадження
Прийняття рішення про закриття кримінального провадження стало одним із найпопулярніших процесуальних рішень під час досудового розслідування. До того ж, як показує практика, такі рішення не завжди є законними та обґрунтованими.
Так, ст. 283 КПК України визначає, що однією з форм закінчення досудового розслідування є закриття кримінального провадження, а ст. 284 КПК передбачає підстави та порядок такого закриття.
Частина 1 ст. 303 КПК України передбачає можливість оскарження рішення слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження.
На відміну від підозрюваного, який наділений правом оскаржувати лише постанови прокурора про закриття кримінального провадження, постраждалий, його представник чи законний представник можуть оскаржувати рішення про закриття кримінального провадження як прокурора, так і слідчого.
Порядок розгляду слідчим суддею скарги на постанову про закриття кримінального провадження є загальним та здійснюється відповідно до ст. 306 КПК України. Для розгляду скарги на рішення про закриття кримінального провадження законом встановлено пʼятиденний строк. На практиці розгляд дещо затягується, оскільки матеріали досудового слідства на запит суду в межах п’ятиденного строку зазвичай не надаються. Як правило, документи на запит суду надходять через 7–14 днів.
Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обовʼязкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.
Відповідно до ст. 304 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформляється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.
Однією з основних причин повернення скарги скаржнику, відповідно до ч. 2 ст. 304 КПК України, є саме звернення особи до суду після закінчення десятиденного строку на подання скарги, передбаченого ч. 1 ст. 304 КПК України, і якщо особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або слідчий суддя за заявою особи не знайшов підстав для його поновлення.
Слід зазначити, що прокурор/слідчий зобов’язаний надіслати потерпілому копію винесеної постанови про закриття кримінального провадження. На практиці постанови про закриття кримінальних проваджень спрямовують постраждалим у поодиноких випадках. Зазвичай, постраждалі особи дізнаються про такі рішення випадково, під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, або під час отримання відповіді на адвокатський запит представника потерпілого щодо статусу досудового розслідування. У такому випадку, суд може взяти до уваги дату ознайомлення з матеріалами справи, а саме з постановою про закриття кримінального провадження, або датою отримання постраждалим відповіді на адвокатський запит разом з копією постанови, як початок перебігу зазначено десятиденного строку на оскарження постанови. Додатково щодо обчислення строків на подання скарг слід враховувати позицію Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладену у листі від 09.11.2012 №1640/0/4-12 «Про деякі питання порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування» (ч. 6 зазначеного листа).
Скарги на постанову про закриття кримінального провадження також повертають скаржникам на тій підставі, що така скарга не підлягає розгляду у цьому суді, або у звʼязку з тим, що особа, яка подала скаргу, не мала права її подавати.
За результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора у процесі досудового розслідування виноситься ухвала згідно з правилами ст. 307 КПК України. Така ухвала слідчого судді може затверджувати: скасування рішення слідчого чи прокурора, зобов’язання припинити дію, зобов’язання вчинити певну дію, відмову в задоволенні скарги. Ухвалу слідчого судді про відмову в задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження можна оскаржити до відповідного апеляційного суду, що є останньою інстанцією у цій категорії справ.
Окрім оскарження постанови про закриття кримінального провадження слідчого до суду, є змога оскарження, до якої не так часто звертаються постраждалі, а саме її оскарження до прокурора. Згідно з ч. 6 ст. 284 КПК України постанова слідчого про закриття кримінального провадження може бути скасована прокурором за скаргою заявника, постраждалого, якщо така скарга подана протягом десяти днів з моменту отримання заявником, постраждалим копії постанови. Повноваження прокурора скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих також передбачене п. 7 ч. 2 ст. 36 КПК України.
І хоча оскарження постанови прокурора про закриття кримінального провадження до вищестоящого прокурора Кодексом прямо не передбачено, все-таки, на можливість такого оскарження вказує ч. 6 ст. 36 КПК України, яка зазначає, що Генеральний прокурор України, керівник регіональної прокуратури, керівник місцевої прокуратури, їхні перші заступники та заступники під час здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування мають право скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих та прокурорів нижчого рівня у межах строків досудового розслідування, передбачених ст. 219 цього Кодексу. Про скасування таких постанов повідомляється прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення відповідного досудового розслідування.
Отже, під час винесення постанови про закриття кримінального провадження у постраждалого фактично є можливість оскаржити цю постанову до слідчого судді, або до прокурора. На нашу думку, для максимально ефективного використання усіх наявних засобів захисту прав, доцільним є звернення з відповідними скаргами одночасно до суду і прокуратури. Доволі поширеною є практика, коли слідчі судді навіть не встигають розглянути подану скаргу по суті, оскільки прокурори та слідчі після відкриття судового провадження за скаргою (про що вони сповіщаються) самостійно скасовують рішення про закриття кримінальних проваджень відповідно до положень ч. 2 ст. 305 КПК України, що стає підставою для закриття провадження судом.
Узагальнюючи, можна зазначити, що неправомірне невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та незаконне закриття кримінального провадження по суті є ключовими проблемами, які фактично не дають змоги почати розслідування та довести його до завершення, здійснити правосуддя.
Забезпечення права на оскарження цих та інших процесуальних рішень, дій чи бездіяльності як засада кримінального провадження є надзвичайно важливим інструментом відновлення порушених прав, свобод і законних інтересів громадян. Чи буде він дієвим та ефективним, значною мірою залежить від осіб, які здійснюють розгляд таких скарг. Знання потерпілим своїх процесуальних прав та порядку їхньої реалізації завжди буде перевагою, що дає змогу у повному обсязі використати всі передбачені законом засоби для захисту прав.