Обережно: у статті є цитати з матеріалів кримінальних проваджень,
що містять опис сцен тортур та насильства.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У травні 2022 року українськими правоохоронцями була оголошена перша підозра російському військовослужбовцю, який зґвалтував мешканку тимчасово окупованої території України. На сьогодні факти вчинення сексуального насильства, повʼязаного з конфліктом (СНПК), фіксуються на всіх деокупованих територіях, зокрема у Херсонській, Київській, Чернігівській, Харківській областях. Станом на грудень 2023 року Офіс Генерального прокурора зафіксував 257 фактів вчинення СНПК, повідомлено про підозру 35 військовослужбовцям рф та скеровано 22 обвинувальних акти до суду. У цьому матеріалі експертки Аналітичного центру Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем» проаналізували повідомлення про підозру, згадані вище, протягом року за період з травня 2022 р. (коли була здійснена перша підозра у вчиненні СНПК) до травня 2023 р. Відповідальність за СНПК передбачена ст. 438 КК України «Порушення законів та звичаїв війни», де серед протиправних дій визначено «…застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій». Сексуальне насильство окупаційні війська використовують як зброю, при цьому воно може набувати різних форм, охоплюючи як зґвалтування, так і примусове роздягання, примус до споглядання за вчиненням сексуального насильства та інші, що й дозволяє застосовувати ст. 438 КК України. З дня опублікування першого після початку повномасштабного вторгнення повідомлення про підозру у вчиненні СНПК ми бачимо зміни у підходах до розслідування цих злочинів, додатковим прикладом цього є розробка та затвердження Стратегічного плану Офісу Генерального прокурора щодо реалізації повноважень органів прокуратури у сфері кримінального переслідування за вчинення міжнародних злочинів на 2023–2025 роки. Чинне українське законодавство передбачає, що справу може бути розглянуто за відсутності підозрюваного, а оголошення повідомлення про підозру здійснюється шляхом опублікування такого документа на офіційному сайті Офісу Генерального прокурора. Так, навіть за умов, якщо військовослужбовець рф, який вчинив СНПК, повернувся в рф, перебуває на тимчасово окупованій території України або іншим способом переховується від правоохоронних органів України, проте є достатні підстави вважати, що саме він вчинив або надав наказ вчинити СНПК, факт здійснення повідомлення про підозру є надзвичайно важливим для притягнення його до відповідальності. Це пов’язано з тим, що в українському законодавстві передбачена спеціальна процедура — проведення спеціального досудового розслідування (in absentia), тобто існує шлях до притягнення винних до відповідальності за вчинення СНПК навіть за умов їхньої тимчасової фізичної відсутності в Україні. Мета застосування сексуального насильства, повʼязаного з конфліктом, як зброї росіян у війні проти українців/ок Аналіз повідомлень про підозру свідчать про те, що сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, найчастіше застосовувалось до осіб з метою: отримання від потерпілої особи неправдивих відомостей про себе та проукраїнсько налаштованих жителів/ьок міста/села/громади тощо; отримання інформації, необхідної представникам збройних та силових структур рф; залякування потерпілої особи (наприклад, у зв’язку зі здійсненням відеозйомки місцевості, відмовою співпрацювати з окупаційною владою, виявлення в телефоні інформації українського контексту); отримання інформації про можливе зберігання зброї, у тому числі табельної; отримання інформації про можливі зв’язки потерпілої особи з українськими правоохоронцями; отримання інформації стосовно місцеперебування членів сім’ї потерпілої особи, які є військовослужбовцями/вицями Збройних Сил України; задоволення потреб сексуального характеру. Сексуальне насильство як зброя війни глибоко закорінене у свідомість не лише військових рф, а і їхніх родин, про що свідчить повідомлення про підозру дружині одного з російських військовослужбовців. Це проявляється в особистій неприязні до українського суспільства та зневаги до українських жінок, коли дружина військового рф схиляла останнього до вчинення сексуального насильства (зґвалтування) щодо українських жінок, які перебувають в умовах тимчасової окупації. Окремі повідомлення про підозру свідчать про те, що військові рф усвідомлювали вчинення сексуального насильства та мали намір уникнути відповідальності за вчинення сексуального насильства. Підтвердженням цього є свідчення потерпілих про те, що після акту сексуального характеру військові рф наказували знищувати у їхній присутності серветки з біологічними слідами після статевого акту. Кваліфікація сексуального насильства, повʼязаного з конфліктом Військовослужбовці рф вчиняють СНПК, яке кваліфікуються національними правоохоронними органами за статтею 438 Кримінального кодексу України («Порушення законів та звичаїв війни»): «Жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій.» Особливу увагу варто звернути на положення міжнародного гуманітарного права, які порушують військовослужбовці рф, вчиняючи СНПК щодо українців та українок та яке це значення може мати при передачі матеріалів до Міжнародного кримінального суду. Так, протягом року у кримінальних провадженнях за ст. 438 Кримінального кодексу України («Порушення законів та звичаїв війни»): щодо актів СНПК, вчинених щодо жінок, слідчі у повідомленнях про підозру згадують ч. 2 ст. 27 Женевської конвенції та ч. 1 ст. 76 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій, відповідно до яких жінки потребують особливого захисту від будь-якого зазіхання на їхню честь, і, зокрема, захисту від зґвалтування чи будь-якої іншої форми посягання на їхню моральність, розуміючи її неспроможність чинити опір через страх застосування ними фізичного насильства відносно неї та членів її сімʼї; щодо актів СНПК, вчинених щодо дітей, слідчі у повідомленнях про підозру згадують ч. 1 ст. 77 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій, відповідно до якої діти користуються особливою повагою, і їм забезпечується захист від будь-якого роду посягань та ч. 1, 4 ст. 38 Конвенції про права дитини; щодо актів СНПК, вчинених щодо чоловіків, слідчі у повідомленнях про підозру ч. 3 ст. 3 Женевської конвенції щодо недопущення жорстокого поводження із цивільним населенням окупованих територій та ст. 27 Конвенції про захист цивільного населення під час війни щодо права осіб, які перебувають під її захистом, на особисту повагу, повагу до своєї честі, гуманне ставлення та захист від будь-якого акту насильства чи залякування. Враховуючи наведене, правоохоронні органи часто обмежені «базовими» документами міжнародного гуманітарного права, які передбачають засади щодо поводження з цивільним населенням. Втім, важливим є також зазначення у повідомленнях про підозру і норм інших міжнародних договорів (зокрема Римського статуту, Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання), які саме порушили військовослужбовці рф, вчиняючи ту чи іншу форму СНПК, що значно посилить позиції України у справах, що розглядатимуться в Міжнародному кримінальному суді. Позитивні зрушення вже спостерігаються у повідомленнях про підозру, що здійснені у 2023 році, в яких згадуються, у тому числі й порушення ст. 147 Женевської конвенції IV, ст. 75 Додаткового протоколу І Конвенції. Переважна кількість злочинів СНПК вчиняється за попередньо змовою групою осіб, що відображається у кваліфікації злочинних дій військових рф шляхом вказання у кваліфікації ч. 2 ст. 28 Кримінального кодексу України. Окрім рядових військових, як показує проведений аналіз, злочин СНПК вчиняють і особи з-поміж керівного складу збройних формувань, силових структур, органів окупаційної влади рф. Форми сексуального насильства, повʼязаного з конфліктом Сексуальне насильство, пов'язане з конфліктом, проявляється не лише у вчиненні зґвалтування, а й може мати інші форми, такі як: примусове оголення, погроза сексуальним насильством, примус до споглядання за актами сексуального насильства над членами сімʼї потерпілої особи, катування електричним струмом статевих органів тощо. Зґвалтування з боку військових рф мало місце, виходячи з аналізу наявних підозр, переважно щодо жінок та дівчат, що є порушенням вимог ч. 2 ст. 27 Конвенції та ч. 1 ст. 76 Протоколу. Зґвалтування мало місце з боку військових рф і щодо вагітних жінок, що підпадають під міжнародний захист. Внаслідок таких протиправних дій з боку військових рф потерпіла від СНПК здійснила переривання вагітності, що призвело до втрати плоду дитини. Зі свідчень потерпілої простежується, що російські військові знали, що вона перебуває у стані вагітності, оскільки остання неодноразово про це їм казала. Враховуючи наведене, такі дії можуть свідчити про використання сексуального насильства як одного із засобів скоєння геноциду української нації. Однією з особливих форм СНПК є примусове оголення, оскільки сама потерпіла може мати складнощі в ідентифікації його як форми сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК). Враховуючи це, така особа може і не звертатись до правоохоронних органів та не повідомляти про вчинення щодо неї таких дій з боку військових рф. З аналізу повідомлень про підозру вбачається, що примусове оголення як окрема форма СНПК відбувається як щодо жінок, чоловіків, так і щодо дітей. Така форма СНПК може проявлятись як єдиний акт сексуального характеру, так і в поєднанні з іншими актами, у тому числі сексуального характеру. Приклад опису подій, де спостерігається поєднання декількох форм СНПК: «Прив’язали руки та ноги скотчем до стільця, примусово зняли одяг та спідню білизну, приєднали до статевих органів електричні дроти та били струмом. Під час ударів струмом наносили тілесні ушкодження гумовою палицею по спині та тілу. Надання відповідей на поставлені запитання не зумовлювали припинення катування (тортур) над потерпілим». Характерним для примусового оголення є те, що воно може здійснюватися за допомогою примусу до таких дій самої потерпілої особи («примусили останнього зняти штани та спідню білизну», «наказали самостійно роздягнутись, а саме зняти з себе штани та нижню білизну», «змусили зняти одяг»), так і з боку військових рф («...прив’язали руки та ноги скотчем до стільця, примусово зняли одяг та спідню білизну»). Варто наголосити на тому, що незалежно від того, яким чином здійснювалось примусове оголення, воно здійснюється в умовах примусу, що виключає отримання добровільної згоди постраждалої особи на це. Особливо жорстокою формою СНПК є каліцтво статевих органів, що виражаються у більшості випадків у приєднанні до статевих органів дротів, через які проходить електричний струм, що є грубим порушенням ст. 147 13 Женевської конвенції IV, ст. 75 Додаткового протоколу І Конвенції. З аналізу здійснених повідомлень про підозру вбачається, що така форма СНПК переважала з метою придушення будь-яких мирних проявів незгоди з визнанням політики окупаційної влади, відшукування та затримання громадян/ок України, зокрема проукраїнських активістів/ок, інших цивільних осіб, стосовно яких проводились позасудові репресії, катування (тортури). Окремих з них примушували надавати неправдиві показання про себе чи членів сім’ї щодо участі у диверсійно-розвідувальних групах, допомозі Збройним силам України. Варто зазначити, що доволі поширеною також видалась і практика проживання військових рф в одному будинку з потерпілою особою з метою вчинення неодноразових актів сексуального насильства. У різних деокупованих регіонах України спостерігається практика застосування погроз до потерпілої, яка висловлює намір відмовитись вступити у статевий звʼязок з військовим рф. У разі відмови військові рф погрожують зґвалтуванням малолітньої дитини такої потерпілої. Забезпечення конфіденційності персональних даних потерпілих від СНПК у повідомленнях про підозру У своїх попередніх матеріалах експертки Аналітичного центру ЮрФем порушували питання забезпечення конфіденційності потерпілих у повідомленнях про підозру та почали адвокатувати це питання шляхом звернення до Офісу Генерального прокурора з проханням ініціювати видалення усієї інформації про потерпілу особу в повідомленні про підозру Романову М.С, яка опублікована на сайті Офісу Генерального прокурора, та запобігти публікуванню таких відомостей про особу, потерпілу від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. За результатами розгляду даного звернення з повідомлення про підозру російському військовослужбовцю на сайті Офісу Генерального прокурора видалено персональні дані потерпілої. Розв'язання такого питання «у ручному режимі» не є ефективним з огляду на масштаби та кількість виявлених фактів СНПК. Однак такі звернення запустили ряд змін в системі, що відобразились у спробах Нацполіції та Офісу Генерального прокурора приховувати дані потерпілих осіб від публічного огляду різними способами, серед яких: приховування персональних даних потерпілої особи шляхом закреслення та «замальовування» прізвища, імʼя та по батькові, адреси проживання тощо на паперовому носії; приховування персональних даних потерпілої особи шляхом зміни прізвища, імʼя та по батькові, адреси проживання тощо; приховування персональних даних потерпілої особи шляхом присвоєння відповідного номера останньому/останній. Так, у повідомленнях про підозру, які було опубліковано у травні 2023 року, спостерігається практика щодо приховування персональних даних потерпілої особи через присвоєння їй номеру. До прикладу, «де перебував потерпілий № 12, 02.02.1982 року народження». Така практика існує у Міжнародному кримінальному суді, де у всіх процесуальних документах та рішенні суду вказується виключно номер такої потерпілої особи чи свідка. Втім, доволі дискусійним є вказання дати народження потерпілої особи, що є частиною персональних даних останнього/ьої, оскільки, якщо мати інформацію про місто, де було вчинено злочин, дата народження стає інформацією, яка сприятиме ідентифікації такої потерпілої особи. Враховуючи наведене, важливим є передбачити опублікування повідомлень про підозру без зазначення імені, по батькові, прізвища потерпілої особи, її близьких родичів та членів сім’ї, а також інших осіб, до яких застосовані заходи безпеки, місця їхнього проживання чи перебування, місцевості вчинення кримінального правопорушення та інших відомостей, що дають можливість ідентифікувати особу. Такі зміни до ст. 278 Кримінального процесуального кодексу України вже запропоновані законодавцем у проєкті Закону №9351 від 05.06.2023 “Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення порядку здійснення досудового розслідування та судового розгляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, які пов'язані із сексуальним насильством, яке вчинене в умовах збройного конфлікту”. Загалом від належного складення повідомлення про підозру залежить результат проведення досудового розслідування, а в майбутньому прийняття рішення національним судом щодо притягнення винної у вчиненні СНПК особи до кримінальної відповідальності. Винесення такого рішення відповідно до КПК України є одним з етапів забезпечення умов неповторення СНПК для потерпілих. Водночас для України винесення відповідних правосудних рішень — це також і можливість їх використання в майбутньому у Міжнародному кримінальному суді як доказів для притягнення вищого військового та політичного керівництва рф до відповідальності. Шлях до досягнення справедливості можливий за умов ефективного досудового розслідування, здійснюваного органами досудового розслідування, в центрі якого повинні бути інтереси та потреби потерпілої особи.