 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Матеріал підготовлено за сприяння Українського інституту з прав людини
Є цілком очевидним, що звинувачення не можуть ґрунтуватися на незаконних доказах. Стандарти доведення у кримінальних провадженнях повинні бути зрозумілими та відповідати КПК. Чи так це насправді? Чи здійснюється судом належний судовий контроль, чи оцінюються докази відповідно до КПК? На жаль, із цього питання вже існує небезпечна тенденція, в якій варто розібратися. Тому що, як відомо, неправильні оцінки призводять до неправильних висновків, а неправильні висновки — до катастрофічних наслідків.
Експертизи — правові аспекти
Доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність значущих для кримінального провадження фактів та обставин, що підлягають доказуванню. Такі докази повинні бути отримані у порядку, передбаченому КПК України.
Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ст. 84 КПК України)
Так, висновки експертів (експертизи) є джерелом доказів. У сфері корупційних кримінальних правопорушень експертизи проводяться для визначення:
-
розміру майнової шкоди;
-
завищення (заниження) вартості майна та товарів;
-
документального підтвердження проведення господарських операції тощо.
Такі висновки (з розрахунками на підставі об’єктивних даних, первинних документів тощо) є надзвичайно важливими, як кваліфікуюча ознака складу злочину з питань, чи завдано взагалі шкоди і у якому розмірі, чи мали місце зловживання з ціною об’єкта тощо. Все це впливає на кваліфікацію, тяжкість злочину, рівень суспільної небезпеки та в результаті — призначення покарання або, навпаки, доведення невинуватості.
Водночас, порівняно з іншими джерелами доказів, висновки експертів мають свої унікальні специфічні ознаки. Не допускається проведення експертизи для з’ясування питань права. З інших питань, що вимагають спеціальних знань, проводяться експертизи експертною установою, експертом або експертами, які мають ці спеціальні знання і яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбаченому КПК (ст. 242 КПК України)
Увага: для залучення експертів і проведення експертиз КПК містить відповідні умови: підстави, випадки та порядок. Цей момент дуже важливий, щоб зрозуміти наявну проблему заміни принципів допустимості доказів, викривлену судами, зокрема антикорупційним.
Тут для молодих правників і журналістів потрібно зробити ремарку: будь-які докази повинні бути виключно належними і допустимими.
Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, які мають значення для кримінального провадження (ст. 85 КПК України). Такі докази розкривають зміст обставин, пояснюють і розкривають їх суть.
Допустимими є докази, які отримані виключно в порядку, передбаченому КПК (ст. 86 КПК України). Тобто докази мають бути здобуті тільки у законний спосіб.
Так, залучаючи експерта, сторона кримінального провадження або суд доходить висновку, що оцінка тих чи інших обставин кримінального провадження виходить за межі права та потребує спеціальних знань. Вказані особливості зумовлюють специфічний підхід суду для оцінки висновків експертів як джерел доказів і встановлення їх значення.
Зокрема, при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати:
-
чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи;
-
чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі;
-
компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень;
-
достатність поданих експертові об'єктів дослідження;
-
повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною і підсумковим висновком експертизи;
-
обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи (п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 30 травня 1997 року «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах»).
Однак через відсутність спеціальних знань компетенція суду або сторони кримінального провадження в оцінці суті проведеного експертом дослідження значно обмежена. В цих умовах на практиці оцінка судом висновку експерта переважно зводиться до перевірки формальних вимог до процедури проведення такої експертизи. Фактично суд приймає висновки експерта «на віру», презюмуючи наявність у експерта відповідної кваліфікації, а також його незалежність від сторін кримінального провадження.
Саме незалежність експерта при проведенні експертизи є гарантією достовірності та правомірності її проведення. Це те, що робить висновок експерта повноцінним джерелом доказів.
Як антикорупційні структури недопустимий доказ можуть «перетворити» на допустимий
В реальності при розслідуванні корупційних кримінальних правопорушень орган досудового розслідування (а це НАБУ), зіткнувшись із складністю проведення експертиз (щодо надання експертам необхідного обсягу документів тощо), впровадив схему, за якою відбулася підміна стандартів доказування в кримінальному процесі та підрив незалежності експертів.
Така схема цілком очікувано спрощує роботу детективів, там де детективам «треба» довести, а інформації чи документів не вистачає, саме прогалини в матеріалах чи документах детективи НАБУ закривають поясненнями спеціалістів. Ба більше, непоодинокими є випадки, коли такі матеріали детективи НАБУ і прокурори САП у суді намагаються ототожнювати з висновками експертів (експертизами). Але ж спеціаліст не є експертом, а його висновок — не експертиза.
І, як зверталася увага вище, якщо для експертиз КПК містить відповідні умови: підстави, випадки та порядок (бо йдеться про докази, наслідком оцінки яких особу може бути притягнуто до кримінальної відповідальності), то щодо спеціалістів КПК таких умов не містить.
Ні сторони, ні суд не отримають відповіді на запитання:
-
чи дотримані вимоги законодавства при призначенні та проведенні таких висновків, адже їх не існує;
-
чи не було обставин, які виключали участь спеціаліста у справі;
-
компетентність спеціаліста і чи не вийшов він за межі своїх повноважень;
-
достатність поданих спеціалісту об'єктів дослідження;
-
повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним;
-
узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком спеціаліста;
-
обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.
Усе це істотно відрізняє висновок спеціаліста від висновку експерта. Ба більше, обов’язковою умовою експертизи є передбачена відповідальність експерта за недостовірний висновок. Натомість спеціаліста всі ці вимоги та попередження не стосуються. Орган досудового розслідування може залучити будь-кого зі спеціалістів, стандарти доказування «не треба» застосовувати, а це обхід законних процедур і створення альтернативних шляхів бездоказового посилення обвинувачення, що очевидно без належної регламентації незалежності спеціалістів на законодавчому рівні сприяє забезпеченню для органу розслідування очікуваного і, можливо навіть узгодженого, результату «висновку».
Ба більше, такими спеціалістами за посадою можуть бути працівники органу досудового розслідування. У такий спосіб орган досудового розслідування своїм запровадженим «ноу-хау» може не тільки збирати докази, але й самостійно створювати їх через власних спеціалістів, що суперечить стандартам неупередженості та незалежності висновків.
Усе це стало можливим через залучення органами досудового розслідування спеціалістів, які за дорученням такого органу здійснюють дослідження фактичних даних і обставин кримінального провадження. За результатами таких досліджень спеціалісти складають різноманітні документи, не передбачені КПК України, наприклад розрахунки, довідки, висновки. Такі результати досліджень спеціалістів включають до протоколів слідчих дій, здебільшого до протоколів огляду, щоб створити шлях їх легалізації.
Надалі для легалізації результатів таких висновків / досліджень спеціалістів органи досудового розслідування призначають відповідні експертизи і передають експертам складені спеціалістами документи разом з матеріалами кримінального провадження.
Експерти здатні і повинні самі оцінити та перевіряти матеріали кримінального провадження, зробити на підставі належних документів власні висновки та відповідно нести кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, відмову або ухилення від надання висновку.
Детективи буквально шукають експертів, які готові не робити власні дослідження і висновки, а готові «перевіряти, оцінювати» висновки інших осіб, що не є експертами. Так, експерти фактично не проводять оцінку матеріалів, а проводять оцінку іншої оцінки матеріалів, фактично роблять похідні висновки. Ба більше, детективи безпосередньо зазначають у питаннях до експертів необхідність підтвердити «висновки» (дослідження, довідки тощо) спеціалістів.
Ця ганебна практика замінювати власні висновки і дослідження переоцінкою оцінки інших осіб притаманна далеко не всім експертам. Але навіть наявні випадки становлять істотні ризики для стандартів доказування у кримінальному процесі.
Хочеться, щоб ні в кого не залишалось жодних наївних сподівань, що сучасні процедури доказування цнотливо виконуються органами досудового розслідування, ми живемо у час недовіри до посадовців, до правоохоронців і до державних інституцій внаслідок політичних, економічних і воєнних реалій. Ми тільки боремося і намагаємося створити правову державу.
Коли ми обговорюємо безкомпромісні стандарти доказування, заслуговує на увагу історія, яка демонструє системні проблеми непрофесійного фактору підготовки чи функціонування посадовців, чи то детективи, чи то навіть експерти. У 2018–2020 роках я була одним із п’яти членів дисциплінарної комісії НАБУ, яка складає висновок про наявність чи відсутність у діях працівника НАБУ дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності. По одній із дисциплінарній справ розглядався випадок, коли детективи НАБУ везли у потягу документи кримінального провадження до експертної установи іншого міста. Ці документи були в експертній установі деякий час, а потім були повернуті НАБУ. А ще через деякий час з’ясувалося, що відсутні декілька томів кримінального провадження…, які після ретельних пошуків були знайдені у ДЕПО першого потягу. Постають питання: як детективи передавали експертам документи, як експерти приймали документи, як експерти повернули документи і як детективи їх отримували назад? Як можливо, що чотири рівні контролю не побачили невідповідності? Це не одиничний випадок, це демонстрація, чому важлива наявність і дотримання процедур, можливість їх перевірки для виключення зловживань посадовців чи виключення «людського фактору».
Мені як захиснику страшно уявити «розгул» можливостей, коли стандарти доведення спотворюються і легалізуються документи, що не є джерелом доказів.
Про статус спеціалістів
Нормативне регулювання статусу і компетенції спеціаліста у кримінальному процесі до внесення змін до КПК України Законом України від 17 червня 2020 року №720-IX було чітким та прозорим.
Відповідно до ч. ч. 1–2 ст. 71 КПК України (у первинній редакції) спеціалістом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних або інших засобів і може надавати консультації під час досудового розслідування і судового розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок. Спеціаліст може бути залучений для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) сторонами кримінального провадження під час досудового розслідування і судом під час судового розгляду.
Отже, функція спеціаліста є консультативною, допоміжною, яка зводиться до технічної допомоги при фіксації доказів та наданні консультацій під час досудового розслідування і судового розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок. Спеціаліст не створює нових доказів. З огляду на ст. 84 КПК України ні усні, ні письмові роз’яснення (пояснення, консультації) не належать до джерел доказів.
Письмові пояснення спеціаліста, самостійні чи як додатки до протоколів, не є документами — джерелами доказів у розумінні ст. 99 КПК України. У протоколі та у додатках до нього повинні фіксуватися очевидні дані, які сприймаються всіма учасниками слідчої дії. Додатки до протоколів, передбачені ст. 105 КПК України, повністю кореспондуються з цими вимогами, зокрема поясненнями спеціалістів.
Спеціаліст виконує консультативні, допоміжні дії під час слідчих дій. А тому в процесі діяльності спеціаліста не повинно створюватися нових доказів чи інформації, які безпосередньо не сприймалися (не спостерігалися) уповноваженими особами органів досудового розслідування та іншими учасниками слідчої дії, у яких спеціаліст надає допомогу.
Ба більше, до аналогічних висновків доходять судді Вищого антикорупційного суду. І варто ці висновки процитувати, бо правильні очевидні висновки ВАКС не відповідають подальшим діям суду щодо стандартів доведення.
У вироку Вищого адміністративного суду від 29 вересня 2021 року №757/60763/16-к, яким обвинувачені були виправдані, зазначено:
«з матеріалів провадження вбачається, що 25 квітня 2016 року та 07 листопада 2016 року детектив звернувся до директора ТОВ «Дослідницький інформаційно-консультативний центр» з проханням провести дослідження матеріалів кримінального провадження № 52015000000000014 та № 52016000000000348, відповідно, та надати висновки з певних питань, при цьому детектив НАБУ застосовує вислови «висновки експерта», «експертне дослідження». З висновків експертного дослідження вбачається, що особа, яка його склала, — експерт ТОВ «Дослідницький інформаційно-консультативний центр», не попереджалась про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на неї обов`язків.
З огляду на положення ч. 2 ст. 102 КПК України, ці висновки не є висновками експерта у розумінні параграфу 5 глави 4 КПК України.
У судовому засіданні прокурор пояснила, що вказані висновки є висновками спеціаліста, втім, суд при наданні відповіді на питання щодо статусу цих документів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КПК України в редакції, чинній на дату складання зазначеного висновку, спеціаліст може бути залучений для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) сторонами кримінального провадження під час досудового розслідування і судом під час судового розгляду.
Водночас, з дослідницької частини зазначених висновків вбачається, що експерт ТОВ «Дослідницький інформаційно-консультативний центр» фактично дослідила матеріали кримінальних проваджень та надала відповіді на питання, які мають безпосереднє значення для надання висновку щодо наявності або відсутності складу кримінального правопорушення, і, вочевидь, не носять характеру технічної допомоги.
За таких обставин, відомості, що містяться у висновках експертного дослідження № 1-31/05/2016-до від 31 травня 2016 року та № 1-15/11/2016-до від 15 листопада 2016 року, є такими, що отримані шляхом реалізації органом досудового розслідування таких повноважень, що не передбачені КПК України, у зв`язку з чим колегія суддів визнає ці відомості недопустимими доказами відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 87 цього ж Кодексу» (https://reyestr.court.gov.ua/Review/99984451).
У вироку Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 11 серпня 2023 року у справі № 991/7639/21 зазначено: «В матеріалах кримінального провадження містяться висновок головного державного фінансового інспектора Північно-Східного офісу Держаудитслужби ОСОБА_26 від 29 березня 2021 року, висновок спеціаліста-бухгалтера ОСОБА_25 від 23 серпня 2018 року. (…)
Положення ч. 1 ст. 71 КПК встановлюють, що спеціалістом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками і може надавати консультації та висновки під час досудового розслідування і судового розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.
У ч. 2 ст. 71 КПК законодавець вказує на мету залучення спеціаліста — надання безпосередньої технічної допомоги, та наводить форми, в яких така технічна допомога може виражатись: фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо.
Отже, законодавець визначив обсяг повноважень спеціаліста на відповідній стадії здійснення кримінального провадження та встановив форму, в якій такі повноваження ним реалізуються. (…)
У свою чергу, визначення розміру матеріальних збитків, якщо потерпілий не може їх визначити та не надав документ, що підтверджує розмір такої шкоди, розміру шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, заподіяного кримінальним правопорушенням, є виключною компетенцією експерта, що імперативно закріплено у п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК.
Наведене дозволяє дійти до висновку, що спеціаліст у кримінальному провадженні не наділений повноваженнями проводити дослідження з метою надання правової оцінки встановлених обставин, а також правом визначати розмір майнової шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням. (…)
З вищенаведених мотивів, суд також визнає недопустимим та не бере до уваги в якості доказу і протокол огляду документів 24–29 березня 2021 року за участі в якості спеціаліста головного державного фінансового інспектора Північно-Східного офісу Держаудитслужби, після проведення якого детективом вказаному спеціалісту поставлені питання щодо дотримання вимог законодавства під час проведення процедури державних закупівель та визначення розміру збитків» (https://reyestr.court.gov.ua/Review/112777606)
А тепер щодо непослідовності позиції ВАКС щодо стандартів доведення в частині висновків спеціалістів.
Наприклад, у двох із наведених вище випадках суди відмовили стороні захисту у визнанні недопустимими висновків експерта, які були засновані на визнаних недопустимими висновках спеціалістів, при цьому перед експертами орган досудового розслідування прямо ставив питання про підтвердження висновків спеціаліста.
Тобто ВАКС, відповідно до КПК, не визнає висновки спеціалістів доказами, водночас суд «закриває очі» на експертизу, що ґрунтується на недопустимих доказах — перевірці чи оцінці висновку спеціаліста, при цьому експерт має власні знання, обов’язок зробити висновки але «чомусь» цього не робить, а оцінює новостворені та недопустимі в розумінні КПК і самого ВАКС докази.
Водночас ВАКС ігнорує і джерело права — практику ЄСПЛ щодо доктрини «плодів отруєного дерева» (fruit of the poisonous tree), згідно з якою, якщо джерело доказів є недопустимим, всі інші дані, одержані з його допомогою, будуть такими ж (рішення у справах «Гефген проти Німеччини», пункти 5052, рішення у справі «Шабельник проти України (№ 2)», пункт 66 рішення у справі «Яременко проти України (№2)»). Критерієм віднесення доказів до «плодів отруєного дерева» є наявність достатніх підстав вважати, що відповідні відомості не були б отримані за відсутності інформації, одержаної незаконним шляхом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 107/07 https://reyestr.court.gov.ua/Review/85869105).
Заміна ВАКС практики ЄСПЛ на доктрину неминучого виявлення
Як обґрунтовує суд допустимість висновків експертів, що ґрунтуються на висновках спеціалістів, які цей же суд визнає недопустимими доказами? Як ВАКС ігнорує доктрину «плодів отруєного дерева», нерелевантно замінюючи її на доктрину «неминучого виявлення»?
Суть доктрини «неминучого виявлення» — експерти навіть за відсутності в матеріалах справи висновку, наприклад, спеціаліста-бухгалтера, який суд визнав недопустимим доказом, неминуче дійшли б тих самих висновків, через що немає підстав визнавати ці висновки недопустимими доказами за ч. 1 ст. 87 КПК України. Тобто суд стверджує, що наявність чи відсутність висновку спеціаліста не впливає на висновок експерта, бо експерт у будь-якому разі дійшов би тих самих висновків.
Проте очевидно, що таке недобросовісне застосування судами доктрини «неминучого виявлення» має очевидні вади:
-
штучна легалізація судом висновку спеціаліста, що є недопустимим доказом, на якому ґрунтується висновок експерта, натомість, щоб експерт, який має підтверджені спеціальні знання, зробив власний висновок,
-
заохочування органу досудового розслідування до свідомого порушення стороною обвинувачення вимог КПК України, оскільки характер експертиз, призначених для підтвердження висновків спеціалістів, є похідним і не відповідає КПК та повинен мати відповідні наслідки.
Застосовуючи цю доктрину, суд не робить належне обґрунтування, не розкриває причинно-наслідкових зв’язків, а лише обмежується загальними абстрактними фразами.
З огляду на вищевказане, слід зазначити наявну практику загальних судів, яка в цій частині кардинально відрізняється від практики ВАКС. І мені, як правнику і громадянину, що підтримує створення антикорупційних структур і не довіряє нереформованим загальним судам, цілком неочікувано дивуватися законним висновкам протилежної практики загальних судів. Так, у вироку, яким обвинуваченого було виправдано, Печерський районний суд міста Києва від 25 грудня 2023 року у справі № 381/729/22, визнавши висновок спеціаліста недопустимим доказом, ухвалив, що «висновок комісійної судової експертизи від 07.09.2021 № 16933/22207 у кримінальному провадженні № 42020000000001696 чітко має похідний характер від висновку спеціаліста, виходячи з того, що в даному випадку немає місця ситуації так званого «неминучого виявлення» доказів, а також відсутні підстави вважати, що даний доказ був би гарантовано отриманий органами досудового розслідування у інший спосіб, За таких обставин суд визнав вказаний висновок експерта недопустимим доказом та відкидає його». (https://reyestr.court.gov.ua/Review/115900857)
Тільки якщо орган досудового розслідування буде знати, що наслідком підміни стандартів доказування з легалізацією висновку спеціаліста через експертизу, тобто замовлення похідної експертизи, буде визнання її недопустимим доказом та відповідно можливе ухвалення виправдувального вироку, тільки тоді такі зловживання будуть припинені.
Нові виклики правового регулювання доказів у кримінальному провадженні
Водночас розвиток процесуального законодавства в частині ролі та функції спеціаліста у кримінальному процесі не обмежується вище описаними проблемами правового регулювання відповідних правовідносин.
Зокрема, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII, яким було запроваджено інститут кримінального проступку, висновок спеціаліста було визнано процесуальним джерелом доказів (ст. 298-1 КПК України). Так, звичайно, сфера його застосування обмежена лише кримінальним провадженнями про кримінальні проступки. Але вже ч. 2 ст. 298-1 КПК України зазначає, що такі процесуальні джерела доказів не можуть бути використані у кримінальному провадженні щодо злочину, окрім як на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора. Вказана норма фактично дозволяє суду легалізувати висновки спеціалістів як джерела доказів не тільки до кримінального проступку, але й щодо злочину, при цьому межі дискреції слідчого судді законом взагалі не визначені, що очевидно створює простір для зловживань з боку сторони обвинувачення.
Виходить, що висновки спеціалістів можуть використовуватись як джерело доказів у кримінальних проступках, а з дозволу слідчого судді їх можна допустити як джерела доказів при розслідуванні злочинів, але при цьому взагалі не написано, у зв’язку з чим. Саме у цьому полягає необмеженість дискреції суду: немає ніяких критеріїв, ніяких меж, ніяких підстав, за яких це може бути визнано судом, просто надано суду абсолюте право: захотів суд визнав, захотів — не визнав, а чому? А захотілось!
Водночас правове регулювання щодо експертів не поширюється на спеціалістів, не визначається стандартів перевірки, рівня їх кваліфікації і досвіду, а головне не йдеться про незалежність спеціалістів від слідства, навпаки на практиці можлива пряма залежність, бо спеціалістами можуть бути і детективи. Працівника НАБУ, детективи НАБУ можуть залучати як спеціаліста, а їхні висновки легалізуються у докази, де спеціаліст виконує не консультативні, допоміжні функції, а створює сам новий доказ — «висновок». Але це повністю підконтрольна, вбудована в штатну систему органу досудового розслідування особа, яка повністю від нього залежить.
Отже, як ми бачимо, залучення органом досудового розслідування спеціалістів для складання різноманітних довідок і висновків є способом втручання сторони обвинувачення у незалежність судових експертів, яким з матеріалами кримінального провадження надають і вказані твори спеціалістів, які були залучені стороною обвинувачення з вже підготовленими та узгодженими зі слідством висновками з питань, які зазвичай безпосередньо стосуються предмету експертизи. За таких умов знаходяться експерти, схильні підтримати узгоджений органом досудового розслідування та спеціалістом висновок. Для недопущення такої практики позиція судів має бути однозначна та принципова. Визнаючи висновки спеціалістів недопустимими доказами, суд має також визнавати недопустимими доказами й відповідні похідні висновки експертів, що ґрунтуються на таких неналежних дослідженнях. Крім того, в межах удосконалення процесуального законодавства потрібно чітко й однозначно обмежити функції спеціалістів технічною допомогою та консультаціями. Спеціалісти не повинні самостійно створювати нові докази. Всі питання, що вимагають спеціальних знань, повинні вирішуватися відокремленим від органів досудового розслідування корпусом судових експертів, чия незалежність має бути забезпечена та гарантована як процесуальним законом, так і ефективним судовим контролем.
Неможливо недооцінювати роль експертиз у кримінальних провадженнях. Кожна особа має право, щоб до неї були застосовані виключно законні процедури. Стандарти доведення повинні бути дотримані. Інакше це не доведення вини, а призначення винним, а в цьому не має ні закону, ні правосуддя.