16 липня 2015, 16:28

Механізм, якого немає

Відшкодування збитків постраждалим від насильницьких злочинів

Опубліковано в №29-30(475-476)

Леся Шутко
Леся Шутко спеціально для "Юридичної газети"

Щороку жертвами насильницьких злочинів стають десятки тисяч українців. Однак отримати відшкодування завданої злочинцем шкоди вони можуть лише після його засудження, подавши до суду цивільний позов у межах кримінального провадження. Такий механізм працює за умови розкриття злочину. А що робити, коли правоохоронні органи так і не знаходять злочинця, який завдав жертві чимало болю та страждань, довівши її до каліцтва? Спробуємо знайти відповідь на це запитання.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Законодавча прогалина

У ч. 3 ст. 127 Кримінально-процесуальному кодексу України йдеться про компенсації за рахунок держбюджету шкоди, завданої постраждалому внаслідок кримінального правопорушення. Така сама норма є і в Цивільному процесуальному кодексі України  (ч. 1 ст. 1188). Однак порядку надання такої компенсації, на жаль, немає, оскільки Україна хоч і підписала у 2005 р. Європейську конвенцію про відшкодування збитку постраждалим від насильницьких злочинів від 24.11.1983, але не ратифікувала її. Тому й немає закону, який би урегулював відносини з надання державою компенсацій постраждалим від злочину за тілесні ушкодження, а також фінансування їхнього лікування, поховання тощо.

Проблему  державної  компенсації  жертвам  кримінальних  злочинів  на  міжнародному  рівні  вперше порушили у  середині 1970-х  років.  Тоді  багато  держав – членів Ради Європи мали правила, які відрізнялися принципами надання такої компенсації. Головна мета полягала у тому, щоб прийняти єдині мінімальні норми для всіх держав-членів, які б вирішували питання компенсації постраждалим від злочинів, а саме джерела, підстави, процедуру та її розміри. Тому у 1977 р. Комітет міністрів Ради Європи ухвалив Резолюції (77) 27 щодо відшкодування  шкоди  постраждалим від  злочинів.  24.11.1983 була прийнята  Концепція  про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів, а 28.06.1985 – Рекомендація № R (85)11 про становище постраждалого у межах кримінального права і кримінального процесу. Директива Ради ЄС щодо відшкодування постраждалим від злочинів 29.04.2004 вийшла, а 25.10.2012 – Директива Європейського парламенту і Ради ЄС про встановлення мінімальних стандартів щодо прав, підтримки та захисту постраждалих від злочину. На підставі цих документів у кожній країні ЄС діють закони, які дають змогу компенсували шкоду жертвам злочину.

Проблемна компенсація

На жаль, в Україні це питання залишається відкритим. Але те, що воно включено до плану дій стратегії реформ системи правосуддя, який нещодавно був затверджений Президентом України, вселяє надію на його невідкладне врегулювання на законодавчому рівні. «Тепер дуже важливо визначити, яким буде цей механізм, як жертви насильницьких злочинів та в яких обсягах і випадках будуть отримувати компенсацію. Також слід розглянути питання створення і функціонування спеціального фонду відшкодування шкоди і управління ним», – наголошує менеджер проекту Ради Європи «Підтримка реформи кримінальної юстиції в Україні» Кетеван Цхомелідзе.

У свою чергу експерт Центру політико-правових реформ з кримінальної юстиції Олександр Банчук зазначає, що держава повинна компенсувати шкоду постраждалим від злочину, оскільки є відповідальною за вчинені злочини. «Бо злочин означає, що політика запобігання криміналу держави була неефективною. На певному етапі свого розвитку, відповідно до теорії суспільного договору, держава забрала право в людини самій реалізувати принцип «око за око, зуб за зуб». Тому потерпілий залишився сам на сам зі своєю проблемою, – вважає він. – У Конвенцію про відшкодування збитку потерпілим від насильницьких злочинів закладений принцип соціальної солідарності. Кожен член суспільства є відповідальним за іншого члена суспільства, якому в конкретній ситуації стало погано. Тому йому слід допомогти шляхом надання компенсації від держави».

У нас же лише діє принцип відшкодування шкоди жертві злочинцем, якого затримали та визнали винним у скоєнні проти неї насильницького злочину. За даними судової статистики, у 2014 р. 83 тисяч фізичних осіб визнані потерпілими від насилля, 66 тис. з них суд призначив відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Обсяг такої компенсації сягнув 541 638 000 грн.

Однак кількість нерозкритих злочинів досить висока в Україні. Тому значна частина жертв залишається без компенсації за отримані від нападу незнайденого злочинця тілесні ушкодження та травми. Серед них більшість  – жінки та діти, які, за статистикою, значно частіше стають жертвами насилля, побоїв та зґвалтувань, ніж чоловіки. До того ж, як показує практика, лише невелика частина позовів про компенсацію шкоди, заявлених і вирішених позитивно, мають повне грошове наповнення. Адже ті злочинці, які скоюють насильницькі злочини, як правило, не володіють великими статками та майном, яке можна конфіскувати. Тому не можуть повністю виплатити присуджену судом компенсацію. З огляду на цю ситуацію логічним є надання жертві насильницькою злочину фінансової допомоги від держави, як це відбувається у країнах ЄС.

Європейський досвід

Там, жертвою вважається особа, якій було завдано шкоду під час скоєння нападу, побиття, підпалу чи зґвалтування. Постраждалі від дорожньо-транспортних пригод до них не належать, оскільки такі злочини було скоєні неумисно. Для постраждалих від наїзду у країнах ЄС є інші процедури виплат фінансових компенсацій. Не отримують компенсації й особи, які отримали тілесні ушкодження під час політичних акцій протесту.

Жертвам насильницьких злочинів європейські держави зобов’язані оплатити лікування, до якого належать і послуги стоматолога, та госпіталізацію. Загиблим унаслідок скоєння злочину людям покриваються витратити на поховання та утримання їхніх родичів. Такі виплати надходять зі спеціального фонду, управління яким здійснюється у Міністерстві юстиції (Чехія, Нідерланди, Данія, Фінляндія, Швейцарія, Люксембург, Бельгія, Франції) або у Міністерстві соціальної політики (Німеччина, Австрія, Іспанія, Естонія). Для їх отримання жертва повинна звернутися із заявою до сервісної служби виконавчих органів влади та обов’язково поліції, адже держава зацікавлена у покаранні злочинця. Без цього вона не може розраховувати на фінансову компенсацію, розмір якої у кожній країні ЄС встановлюються на підставі розроблених рекомендацій.

У Німеччині, що є федеративною державою, визначено декілька рівнів наслідків пошкодження, які зазнали жертви насильницьких злочинів. Перший – передбачає одноразову виплату компенсації у розмірі 740 євро, а останній (п’ятий) – 14 976 євро. У разі втрати декількох кінцівок та ще й у комбінації із пошкодженням органів почуттів або мозку чи отриманням тяжких опіків одноразова виплата становитиме 25 632 євро. Якщо особа померла внаслідок пошкодження, отриманого під час скоєння злочину, то її родичі отримають одноразову фінансову допомогу.  Водночас вони мають право на необхідні психотерапевтичні послуги.

– Відшкодування моральної шкоди жертві насильницького злочину можливе у Німеччині лише за рішенням суду. До того ж потерпілий не вказує у позові її розмір. Суд сам із цим визначається. Як правило, такі суми не є значними, – зазначає юридичний радник Німецького фонду міжнародного правового співробітництва Геннадій Рижков.  

У Швейцарії своя системи відшкодування шкоди жертвам насильницьких злочинів, яка прив’язується до розміру прожиткового мінімуму. Максимальний розмір таких виплат сягає 120 тис. франків. У Нідерландах найбільшою сумою компенсації є 22 700 євро. Але це – за матеріальні збитки. Тут також оплачуються і моральні страждання жертві (не більше 9100 євро). Мінімальна виплата «за стрес» становить 454. В Естонії сума компенсації повинна становити 80% матеріального збитку, але не більше, ніж 9500 євро загалом.

Подібний механізм слід розробити й Україні, яка обрала європейських шлях розвитку. «Зважаючи на її складні економічні умови розвитку, компенсація жертвам насильницьких злочинів може здійснюватися за рахунок коштів з державного бюджету лише у тих випадках, коли потерпілий доведе, що він здійснив всі правові засоби отримання компенсації від злочинця або іншої особи, яка несе відповідальність за завдану шкоду, і отриманих коштів є недостатньо для покриття усіх збитків», – зазначає експерт ЦППР Олександра Банчук.

У разі заснування в Україні фонду відшкодування жертвам насильницьких злочинів пропонується джерелами його наповнення зробити відрахування з держбюджету чистини сум, які одержані від використання праці засуджених, від реалізації конфіскованого майна, у результаті стягнення штрафів за адміністративні та кримінальні правопорушення; добровільні внески підприємств, організацій і громадян; частини сум, одержаних митними органами від реалізації вилучених товарів, що незаконно переміщуються через кордон; встановлення мінімального податкового збору під час укладення страхових договорів.

З реалізацією такої ідеї Україна, на думку експертів українських та міжнародних організацій, зможе підтвердити свій статус європейської держави. 

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати