Проблема корупції є однією із найактуальніших у світі. Опитування, проведене BBC, визначило, що корупція вважається найбільш обговорюваною проблемою у світі. Однак масштаби корупційної складової в діяльності владних структур, приватного сектору економіки нашої держави просто вражають. Основним аргументом і рупором боротьби з корупцією є кримінальна відповідальність за вчинені корупційні правопорушення.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Корупція. Проблема не нова для нашої країни. У всесвітньому рейтингу СРІ Україна посіла 131 місце зі 176 країн. Цю сходинку разом з нами розділили Казахстан, Росія, Непал та Іран.
Масштабні розміри та деструктивний вплив корупції на ідеали демократії, забезпечення прав та свобод людини зумовили те, що для України як молодої країни, що розвивається в усіх сферах (економічній, політичній, соціальній, культурній тощо), питання корупційної складової в функціонуванні держави залишили далеко позаду ще такі актуальні нещодавно проблеми наркобізнесу, торгівлі зброєю, і навіть настільки болючу наразі тему тероризму. Корупція складає фундамент розквіту тіньової економіки, надзвичайно заважає економічному розвитку держави та схильна до руйнації засад вільного здійснення підприємницької діяльності на принципах добросовісної конкуренції.
Однак, попри досить тривалу дискусію в колах теоретиків та практиків існує чимало проблемних питань пов’язаних з корупційними правопорушення та відповідальністю за них. Так, слід розібратись, що в розумінні українського законодавця та міжнародного досвіду із вказаного питання все таки входить до складу корупції, що слід розуміти під корупційними злочинами, і які кримінально-правові наслідки їх вчинення з точки зору національного законодавства.
Стаття 1 ЗУ «Про запобігання корупції» під корупцією розуміє використання особами, зазначеними і перерахованими у відповідному нормативному акті, наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди вказаній особі, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей.
Закон оперує двома схожими термінологічно поняттями: «корупційне правопорушення» та «правопорушення, пов’язане з корупцією». При цьому визначає, що корупційним правопорушенням слід розуміти діяння, що містить ознаки корупції, вчинене вказаною в законі особою, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.
З огляду на сучасний незавершений формат вітчизняного законодавства у сфері кримінальних проступків, про які йде мова в чинному Кримінальному процесуальному кодексі України, під корупційними правопорушеннями, за які передбачена кримінальна відповідальність, розуміються корупційні злочини.
Трактуванню корупційних злочинів присвячені окремі положення Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 р., Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією (ETS 173) від 27 січня 1999 р. (м. Страсбург) (ратифікована Україною 18 жовтня 2006 р.), Цивільної конвенції про боротьбу з корупцією (ETS 174) від 4 листопада 1999 р. (м. Страсбург) (ратифікована Україною 16 березня 2005 р.), Конвенції ООН проти корупції від 31 жовтня 2003 р. (ратифікована Україною із заявами 18 жовтня 2006 р.).
Характерним моментом для вітчизняного кримінального законодавства є відсутній системний підхід до розуміння корупційних злочинів та відповідальності за них. Так, корупційні злочини не поміщені до однойменного розділу Кримінального кодексу України, що абсолютно виваженим і правильним кроком з огляду на традицію формування структури кримінального закону та поширення корупційних проявів майже на усі сфери життєдіяльності суспільства. Окрім цього, кримінальний закон не містить визначення поняття корупційного злочину і розкриває його зміст шляхом перерахування у ст. 45 усіх діянь, що можуть бути віднесенні до корупційних. Так, примітка до ст. 45 КК України під корупційними злочинами розуміє злочини, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також злочини, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-369-2 цього Кодексу. Зауважую також, що це перше використання терміну «корупційний злочин» на законодавчому рівні.
Таким чином, коло корупційних злочинів законодавець умовно поділив на 2 групи. До першої групи належать:
- привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК України);
- викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим становищем (ст. 262 КК України);
- викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст. 308 КК України);
- викрадення, привласнення, вимагання прекурсорів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст. 312 КК України);
- викрадення, привласнення, вимагання обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, чи заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем та інші незаконні дії з таким обладнанням (ст. 313 КК України);
- порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст. 320 КК України);
- викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження (ст. 357 КК України);
- викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст. 410 КК України).
Це діяння, які у своєму «чистому» вигляді не становлять собою корупційних, а можуть бути віднесені до таких лише з огляду їх вчинення певними категоріями осіб, визначених на рівні ч. 3, 4 ст. 18 КК України та примітки до ст. 364 КК України.
Другу групу кримінально-караних діянь, що віднесені до корупційних становлять уже власне корупційні злочини, які винятково містять в собі протиправну корупційну складову:
- нецільове використання бюджетних коштів, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням (ст. 210 КК України);
- підкуп працівника підприємства, установи чи організації (ст. 354 КК України);
- зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України);
- зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 364-1 КК України);
- зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги (ст. 365-2 КК України);
- прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою (ст. 368 КК України);
- незаконне збагачення (ст. 368-2 КК України);
- підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 368-3 КК України);
- підкуп особи, яка надає публічні послуги (ст. 368-4 КК України);
- пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі (ст. 369 КК України);
- зловживання впливом (ст. 369-2 КК України).
Відсутність єдиного узагальнюючого поняття «корупційного злочину», на мою думку, є все ж таки виправданим кроком, з огляду на неможливість адаптування та поширення певного тлумачення такого поняття на обмежене коло діянь. Неможливо розробити настільки узагальнену правову конструкцію, яка б відображала абсолютно усі прояви (ознаки) корупції. А тому застосування такого певною мірою оригінального підходу до виокремлення діянь, які є корупційними, є абсолютно логічним. З іншого боку, якісне наповнення такого переліку все ж можна підставити під сумнів. Зокрема певні діяння, що входять до першої групи корупційних злочинів (діяння, передбачені ст. ст. 262, 308, 312, 313, 320, 410 КК України) чинні міжнародні правові акти не відносять до корупційних.
В процесі антикорупційної реформи, початком якої умовно є можливим назвати ще 2012 рік, було значно посилено кримінальну відповідальність за вчинення корупційних правопорушень.
А саме: до змісту Особливої частини КК України було включено нові склади корупційних злочинів, було посилено кримінальну відповідальність в частині видів та розмірів санкцій, встановлена неможливість застосування деяких положень до осіб, засуджених за корупційні злочини, інституту звільнення від кримінальної відповідальності або звільнення від покарання та від відбування покарання, розширено коло осіб, до яких застосовуються інші заходи кримінально-правового характеру.
Більшість корупційних злочинів передбачають в санкціях статей, як додаткове покарання, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. У випадку відсутності такого виду покарання в санкції статті воно може бути призначено судом за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ч.2 ст.55 КК України).
Деякі санкції статей за корупційні злочини передбачають можливість призначення одразу двох додаткових покарань – позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та конфіскацію або штраф (ст.364 КК ст.368-2 КК).
Уваги заслуговують передбачені Кримінальним Кодексом застереження, що унеможливлюють застосувати до особи, яка вчинила корупційний злочин, багатьох положень про звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, певних положень, що поліпшують становище особи при призначенні покарання.
Так, на осіб, що вчинили корупційний злочин, не поширюються, передбачені чинним КК України гарантії, пов’язані зі звільненням від кримінальної відповідальності: положення ст. 45 КК України - звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям; ст. 46 КК України – у зв’язку з примиренням винного з потерпілим; ст. 47 КК України – у зв’язку з передачею особи на поруки; ст. 48 КК України – у зв’язку зі зміною обстановки.
Внаслідок внесення змін до розділу XII КК України, відповідно до ч. 4 ст. 74 КК особу, яку засуджено за корупційний злочин, неможливо звільнити від відбування покарання за вироком суду, якщо така особа вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та може бути визнано що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.
Так само, неможливим стало застосування до осіб, засуджених за корупційні злочини, звільнення від відбування покарання з випробуванням, про що свідчить застереження в ч.1 ст.74 КК України. На підставі ч.1 ст. 79 КК України звільнення від відбування покарання з випробуванням не можна застосувати в тому числі і до вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, якщо вони вчинили корупційний злочин.
Певних змін для осіб, засуджених за корупційні злочини, зазнали положення про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. З урахуванням прямих застережень п.1 ч.3 ст.81 КК України, особу не може бути достроково звільнено після фактичного відбуття засудженим не менше як половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо особа вчинила корупційний злочин. Особа засуджена за корупційний злочин, має право клопотати про застосування до неї умовно-дострокового звільнення лише після фактичного відбуття не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за корупційний злочин середньої тяжкості, умисний тяжкий злочин (п.2 ч.3 ст.81 КК України).
Відповідно до ч.4 ст.82 КК України заміна невідбутої частини покарання більш м'яким особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, може бути застосована після фактичного відбуття засудженим не менше половини строку покарання, призначеного судом за корупційний злочин середньої тяжкості. Положення про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким особам при фактичному відбуванні не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості не застосовується до осіб, засуджених за корупційні злочини.
Змін зазнав також і порядок застосування амністії та помилування до осіб, засуджених за вчинення корупційних злочинів. Відповідно до ч.4 ст. 86 КК України особи, визнані винними у вчиненні корупційних злочинів, вироки стосовно яких не набрали законної сили, не можуть бути звільнені від відбування покарання, а особи, вироки стосовно яких набрали законної сили, - не можуть бути повністю звільнені законом про амністію від відбування покарання. Зазначені особи можуть бути звільнені від відбування покарання після фактичного відбуття ними строків, встановлених частиною третьою статті 81 КК України.
Аналогічне положення ч.4 ст.87 КК України: особи, засуджені за вчинення корупційних злочинів, можуть бути звільнені від відбування покарання в порядку помилування після фактичного відбуття ними строків, встановлених частиною третьою статті 81 КК України.
При призначенні покарання до осіб, що вчинили корупційні злочини, неможливо застосувати положення ст. 69 КК України про призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено санкцією статті Особливої частини КК України за відповідний злочин, навіть за наявності всіх необхідних підстав, визначених ч.1 ст.69 КК.
Особливий порядок для осіб, засуджених за корупційні злочини, встановлений і для порядку зняття судимості. Так, відповідно до ч.2 ст.91 КК України зняття судимості до закінчення строків, зазначених у ст. 89 КК України, не допускається у випадках за корупційні злочини.
Окрім цього, вчинення корупційних злочинів може бути підставою застосування спеціальної конфіскації та заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб.