02 серпня 2013, 15:48

Цивільний позов у кримінальній справі

Перспективний погляд на уступку права вимоги

Опубліковано в №31-32 (373-374)

Питання вирішення цивільного позову в кримінальному процесі є доволі актуальним, з огляду на збільшення кількості кримінальних справ, пов’язаних з економічними відносинами, тобто майновою складовою. При цьому, попри те, що органи досудового слідства та суду в більшості випадків правильно та одноманітно застосовують норми кримінального процесуального законодавства в цій царині, вважаємо за доцільне висловити свої думки з приводу статусу цивільного позивача та перспектив удосконалення діючого законодавства України в цьому аспекті.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


КПК України 1960 року в статті 50 встановлював, що цивільним позивачем визнається громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред’явили вимогу про відшкодування збитків. Очевидно, що буквальне тлумачення зазначеної норми дозволяє віднести до категорії цивільних позивачів виключно осіб, що безпосередньо зазнали матеріальної шкоди від злочину. Аналогічно стаття 61 КПК України 2012 року встановлює, що «цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, та яка в порядку, встановленому цим Кодексом, пред’явила цивільний позов». Тобто обидва кодекси виходять з неможливості уступки права вимоги цивільного позивача третій особі. Подібна теза ґрунтується на визнанні особистої природи цивільного позову у кримінальній справі ). Відповідно, спеціалісти поширюють на цивільний позов у кримінальній справі норму статті 515 ЦК України, якою встановлено, що «заміна кредитора не допускається у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора, зокрема у зобов’язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю». Саме внаслідок подібної особистої природи кримінальний процес не знає й заміни осіб у зобов’язанні щодо відшкодування шкоди. При цьому внаслідок єдності предмета доказування по кримінальній справі та по цивільному позову, КПК України допускає розгляд цивільного позову разом із кримінальною справою. Тобто  як КПК України, так і ЦК України, визнає наявність цивільного зобов’язання, натомість КПК України унеможливлює застосування до такого зобов’язання всіх інститутів зобов’язального права, зокрема, заміни осіб у зобов’язанні. На практиці це призводить до певного роду складнощів, наприклад, у кримінальних справах, де шкода, завдана цивільному позивачеві, була первісно застрахована. Страховик, відшкодувавши шкоду, виявляє зрозумілий інтерес до відшкодування своїх витрат за рахунок винної особи  – підсудного. Водночас, такий страховик стикається з проблемою неможливості в межах існуючого кримінально­процесуального законодавства отримати таке відшкодування, оскільки КПК України не знає сингулярної зміни осіб у подібних зобов’язаннях.

Щоб читати далі, передплатіть доступ
0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати