Якщо виділяти «White collar crime» (англ. – злочини «білих комірців», далі – WCC) із загальної маси злочинів за суб’єктним критерієм – чиновники та представники бізнесу – дійсно, останнім часом спостерігається тенденція розширення ринку, яка триває, мабуть, з 2014 р.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
По-перше, чинником такого зростання можна вважати політичний. Зміна влади та закономірна зміна чиновництва, що супроводжується кримінальними провадженнями щодо «попередників». Також не виключатимемо використання правоохоронної системи як засобу політичної боротьби (зокрема, перед виборами).
По-друге, реформи судової та правоохоронної системи, мета яких – подолання корупції. Адже нові органи (Національне антикорупційне бюро України, Спеціалізована антикорупційна прокуратура, майбутній Антикорупційний суд, новостворене Державне бюро розслідувань та навіть майбутнє Національне бюро фінансової безпеки України) займатимуться саме цією категорією проваджень. Вони мають і матимуть відповідну статистику, показники та вимірювану в цифрах ефективність. Таку кількість органів потрібно зайняти роботою, щоб виправдати їх існування та бюджетні видатки.
Тож маємо у провадженні такі справи в Національному антикорупційному бюро України, де детективи, наприклад, у процесі досудового розслідування (після реєстрації відомостей у ЄРДР) вивчають законодавство України у сфері видобування вуглеводнів, коли в цьому вже закінчує розбиратися (до того ж на користь клієнта) міжнародна судова установа. Або ж доводиться пояснювати «на пальцях» особливості майнового режиму договору про спільну діяльність, а це ж прописано в Цивільному кодексі України.
По-третє, «старі» правоохоронні органи. Національна поліція, прокуратура (слідство), Служба безпеки України та, звичайно, «зомбі-орган» (тобто податкова поліція) не полишають категорію WCC як джерело статистичних показників з особливо тяжких злочинів (за ознакою великих та особливо великих розмірів шкоди або злочинного доходу), а також як джерело власних корупційних доходів. Важко повірити, але їх активність щодо «поборів» з бізнесу, за чутками, знову збільшується перед виборами 2019 р. До речі, Кабінет Міністрів України нещодавно перепідпорядкував собі напряму Державну фіскальну службу України.
По-четверте, окремо хочеться поговорити про творчу наснагу та креативність Служби безпеки України з 2014 р. Цей нереформований орган в умовах війни з 2014 р. набув статусу «священної корови». Однією рукою він рятує громадян від зовнішньої агресії, а другою – чинить тиск на економіку країни через бізнес.
За майже 4 роки ми вже звикли, що будь-яка законна господарська діяльність може бути описана у фабулі Службою безпеки як «фінансування тероризму» або «організаційне сприяння» та кваліфікована за ст. 258-5 або ст. 258-3 Кримінального кодексу України відповідно. Опинився твій пакетик кави в ОРДЛО, сягнув ланцюг постачання відповідної території, або проконсультував ти Скайпом людину з бізнес-питань, не питаючись імені та мети… Була б людина, як говорять, а стаття знайдеться. Більшість таких справ до суду не доходить, проте нажахати підприємця обшуками та допитами зазвичай вдається. А можна просто взяти справу, яка сподобалася.
Приклад із найсвіжішого – розслідування кримінального провадження за ч. 5 ст. 191 КК України щодо нібито привласнення коштів аж 3-х інвесторів у будівництво (по 400 тис. грн кожен) Головним слідчим управлінням Служби безпеки України. По-перше, відповідно до ч. 2 ст. 216 КПК України, ст. 191 КК України не підслідна органам служби безпеки за жодних обставин. По-друге, якщо ГСУ СБУ займається вирішенням господарських спорів, то хто в країні розслідує насправді важливі кримінальні провадження щодо злочинів проти основ національної безпеки?
Нещодавно був виявлений новий майже стартап представників цього відомства. Зареєстрували провадження за ст. 111 Кримінального кодексу України (державна зрада, що передбачає покарання від 12 до 15 років позбавлення з конфіскацією майна або без такої) щодо компанії, яка експортувала продукцію промислового призначення до Євросоюзу. Мовляв, з’ясували, що продукція використовувалась під час будівництва підводних човнів ВМФ Росії, а також що продукція є товаром військового призначення. Якби це і було так, цікаво, що у підприємства є лист-відповідь Держекспортконтролю про те, що за результатами попередньої експертизи товар ідентифікований як такий, що не підлягає державному експортному контролю (тобто не може бути товаром військового призначення). Тож ви можете бути названим зрадником Вітчизни, навіть якщо алюмінієву ложку або консерви вашого виробництва знайдуть не там, де треба.
Однак якщо у вищенаведеному крапку мають поставити судові експертизи, то формулювання у розділі «фабула» в ЄРДР є цікавим саме по собі: «З метою вчинення дій на шкоду суверенітету, недоторканості, обороноздатності та державній безпеці України, шляхом надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, здійснювали та продовжують здійснювати приховані постачання обладнання для потреб Міністерства оборони РФ». Тобто дії, нібито спрямованні назовні держави Україна (експорт), кваліфіковані як спрямовані всередину держави (підривна діяльність). Це парадоксальні висновки відомства.
Це лише один приклад, як «загальнокримінальний» склад перетворюється у фактично «економічний», тобто WCC, а таких випадків багато. Таким чином, кількість роботи в адвокатів цієї практики збільшується.
На мою думку, означені вище тенденції посилюються та можуть довести кримінальну процедуру до абсурду й фарсу.