Розмежування відповідальності учасника та юридичної особи є одним з основних принципів корпоративного права. Такий принцип сприяє залученню інвестицій у ризикові комерційні проекти, оскільки інвестори впевненні, що у разі невдачі проекту вони відповідатимуть лише у межах своїх вкладів.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Інколи принцип розмежування відповідальності учасника та юридичної особи використовується недобросовісно, в тому числі як інструмент обману кредиторів. Інколи трапляються ситуації, коли учасники юридичної особи змушенні звертатися до суду для захисту прав та інтересів юридичної особи. Постає питання про те, чи завжди варто розмежовувати відповідальність учасника та юридичної особи, чи можна перекласти відповідальність юридичної особи перед кредиторами на учасників юридичної особи або дозволити учасникам діяти в інтересах юридичної особи?
У країнах англосаксонської системи права існує доктрина судового походження, відома як «зняття корпоративної вуалі» (piercing/lifting the corporate veil). Доктрина «зняття корпоративної вуалі» передбачає можливість ототожнення прав, дій та відповідальності юридичної особи з правами, діями та відповідальністю її учасників. Ця доктрина зазвичай застосовується або на користь третіх осіб, які вимагають від учасника відшкодувати збитки за неправомірні дії юридичної особи, або на користь учасника, який прагне захистити права та інтереси юридичної особи.
Що говорить українське законодавство?
В українському законодавстві доктрина «зняття корпоративної вуалі» прямо не передбачена. Однак є окремі положення законодавства, схожі на зняття корпоративної вуалі:
- Юридична особа-правонаступник, що утворилася внаслідок поділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями юридичної особи, що припинилася, які згідно з розподільчим балансом перейшли до іншої юридичної особи-правонаступника (ч. 5 ст. 107 Цивільного кодексу України).
- Юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу, і навпаки (ч. 3 ст. 109 Цивільного кодексу України).
- У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника-юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями (ч. 2 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства).
- Пов'язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном (ч. 6 ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» №2121‑III від 07.12.2000 р.). При цьому пов'язаними з банком особами, зокрема, є контролери банку (тобто фізична/юридична особа, що прямо та/або опосередковано володіє 50% чи більше статутного капіталу); особи, які мають істотну участь (тобто пряме та/або опосередковане володіння 10% і більше статутного капіталу) в банку, а також особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю в банку; особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку.
- Якщо корпоративне підприємство через дії або бездіяльність холдингової компанії виявиться неплатоспроможним та визнається банкрутом, то холдингова компанія несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями корпоративного підприємства (ч. 6 ст. 126 Господарського кодексу України). При цьому холдингова компанія — це акціонерне товариство, яке володіє, користується та розпоряджається 50%+1 акцій (часток, паїв) чи іншим пакетом акцій (часток, паїв), який забезпечує право вирішального впливу на господарську діяльність двох або більше корпоративних підприємств.
- Учасник (засновник) теплопостачальної або теплогенеруючої організації у разі прийняття рішення про її ліквідацію забезпечує погашення боргу такої організації перед постачальниками енергоносіїв (ч. 5 ст. 22 Закону України «Про теплопостачання» №2633‑IV від 02.06.2005 р.).
Зняття корпоративної вуалі в українській судовій практиці
Незважаючи на те, що в законодавстві України не закріплена доктрина «зняття корпоративної вуалі», українські суди знімають корпоративну вуаль за певних обставин. Зазвичай для обґрунтування можливості зняти корпоративну вуаль суди посилаються на практику Європейського суду з прав людини, особливо на справи «Agrotexim and others v. Greece», «Camberrow MM5 AD v. Bulgaria» та «G.J. v. Luxembourg».
Яскравим прикладом застосування цієї доктрини в українській судовій практиці є група справ, коли акціонери банків подають позови проти рішень Національного банку України про відкликання банківських ліцензій та ліквідацію цих банків. До цієї групи справ, серед інших, належать такі постанови Верховного Суду України/Верховного Суду: постанова ВСУ від 27.06.2017 р. у справі №21‑3739а16, постанова ВСУ від 01.08.2017 р. у справі №826/2607/16, постанова ВСУ від 24.10.2017 р. у справі №805/4956/15‑а, постанова ВСУ від 24.10.2017 р. у справі №805/3464/15‑а, постанова ВСУ від 24.10.2017 р. у справі №826/1162/16, постанова ВС від 02.11.2018 р. у справі №826/22323/15 та постанова ВС від 20.11.2018 р. у справі №805/1312/16‑а.
Критерії зняття корпоративної вуалі
Всі вищезазначені справи мають подібні ознаки. По‑перше, НБУ приймав рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку/віднесення банку до категорії неплатоспроможних. По‑друге, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб був ліквідатором/тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку. По‑третє, акціонер банку оскаржив відповідні рішення НБУ з метою захисту прав та інтересів банку.
Розглядаючи цю групу справ, ВСУ/ВС сформував низку критеріїв, які потрібно враховувати під час прийняття рішення про зняття корпоративної вуалі:
- Банк як юридична особа в особі її органів правління позбавлений будь-якої можливості на звернення до суду з позовом про оскарження рішення НБУ, зокрема про віднесення банку до категорії неплатоспроможних чи його ліквідацію, з метою захисту порушених прав банку (та/або його акціонерів). Адже після введення тимчасової адміністрації всі повноваження виконавчого органу (правління) банку призупиняються, а у разі ліквідації — припиняються.
- Законодавство покладає на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб як ліквідатора/тимчасового адміністратора неплатоспроможного банку обов'язок співпрацювати та враховувати інтереси НБУ як органу державної влади, що прийняв рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку/віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Тобто така законодавча вимога виключає можливість на звернення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб до суду з вимогами щодо визнання протиправними дій НБУ та/або оскарження прийнятих НБУ рішень.
- Право оскаржувати рішення НБУ слід надавати фізичній чи юридичній особі, яка заявить та обґрунтує, що від цього рішення вона зазнала негативного впливу на свої майнові й інші права. Зокрема, це право надається акціонеру банку у виняткових випадках. За умови, коли у такого акціонера акумулюється великий (значний, істотний (10% і більше) пакет акцій, що надає йому основоположний, вирішальний ступінь впливу на діяльність банку, та/або коли він є одноосібним власником всіх чи більшості акцій. За інших подібних критеріїв, коли акціонер максимально наближається та/або може бути прирівняний до особи, права якої прямо і безпосередньо були порушені рішенням, діями чи бездіяльністю НБУ.
Зняття корпоративної вуалі по-українськи
До того ж існує низка інших справ, в яких українські суди по суті знімали корпоративну вуаль без посилання на відповідну практику Європейського суду з прав людини. В одній зі справ ВСУ погодився з судами нижчих інстанцій, що акціонер (учасник) товариства, який володіє 70% статутного капіталу, може оскаржити договір, вчинений господарським товариством, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, а саме управління справами товариства та розподілу прибутку товариства (постанова ВСУ від 01.07.2015 р. у справі №3‑327гс15).
В іншій справі ВС дійшов висновку, що одноосібний учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право оскаржувати податкове повідомлення-рішення з донарахування суми грошових зобов'язань товариства. Оскільки таке податкове повідомлення-рішення суттєво впливає на обсяг корпоративних прав та обов'язків єдиного власника товариства, зокрема на його право щодо участі в розподілі прибутку товариства та одержанні його частки, тобто право на майно (постанова ВС від 19.02.2019 р. у справі №810/4438/16).
Також Шостий апеляційний адміністративний суд погодився з Окружним адміністративним судом м. Києва, що власник 99% частки у статутному капіталі банку може оскаржувати постанову Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про накладення санкції за правопорушення на ринку цінних паперів (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.09.2019 р. у справі №826/13759/17). Ця справа стосується банку, який управляється Фондом гарантування вкладів фізичних осіб як ліквідатором банку.
На завершення слід зазначити, що остання судова практика Великої Палати ВС почала вороже ставитися до зняття корпоративної вуалі. Велика Палата ВС вказала, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства також не завжди збігаються. Тому підписання генеральним директором товариства договорів без передбаченої статутом згоди загальних зборів цього товариства може порушувати права та інтереси цього товариства, а не корпоративні права позивача. Велика Палата ВС взяла до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатися як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (зокрема, справи «Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic», «Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine» та «Фельдман та банк «Слов'янський» проти України» (постанови ВС від 08.10.2019 р. у справі №916/2084/17 та від 03.12.2019 р. у справі №904/10956/16).
Висновки
Отже, незважаючи на загальний принцип розмежування відповідальності учасника та юридичної особи, існують певні обставини, за яких корпоративна вуаль може зніматися, щоб покласти відповідальність юридичної особи перед кредиторами на учасників такої юридичної особи чи дозволити учасникам діяти в інтересах юридичної особи. Українське законодавство передбачає окремі випадки ігнорування принципу розмежування відповідальності учасника та юридичної особи, які схожі на доктрину «зняття корпоративної вуалі».
Українські суди погоджуються знімати корпоративну вуаль на вимогу учасника юридичної особи, який володіє істотною часткою статутного капіталу чи іншим розміром статутного капіталу, який дозволяє здійснювати вирішальний вплив на діяльність такої юридичної особи. Суди беруть до уваги ті ж критерії, які застосовує Європейський суд з прав людини. Тобто органи управління юридичної особи не мають можливості оскаржувати певні рішення, дії або бездіяльність третьої особи (наприклад, у зв'язку з веденням тимчасової адміністрації чи ліквідатора). При цьому тимчасовий адміністратор/ліквідатор юридичної особи зобов'язаний діяти в інтересах особи, рішення, дії чи бездіяльність якої необхідно оскаржити.