Постанова Великої Палати Верховного Суду vs закон

Великою Палатою Верховного Суду 3 квітня 2024 року прийнято постанову у справі № 917/1212/21 (далі — Постанова), яка містить відступлення від низки раніше сформульованих висновків Верховного Суду.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Пунктом 214 Постанови вказано, що «Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики щодо зміни державної форми власності виключно шляхом приватизації виснує, що Закон України «Про приватизацію державного майна» не відносить до способів приватизації передання державного майна до статутного фонду (капіталу) заснованого нею акціонерного товариства, а тому державне майно, передане державою до статутного фонду (капіталу) акціонерного товариства, 100 % акцій якого залишається у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації є державною власністю, і з огляду на свої висновки, викладені у цій постанові, відступає від висновку щодо того, що власником майна, переданого до статутного капіталу, є саме товариство, а не держава». При цьому підкреслено, що Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права (п. 215).

Вказаний вище висновок був прийнятий Великою Палатою Верховного Суду на підставі, зокрема, статей 22, 145 ГК України, і обґрунтування висновків п. 214 Постанови здебільшого міститься у пунктах 97–114 цієї постанови.

У п. 97 Постанови ВП ВС з посиланням на попереднє цитування ст. 22 ГК України зроблено висновок, що «усі суб`єкти державного сектора економіки мають діяти на праві господарського відання чи оперативного управління». Між тим, відповідно до ст. 22 ГК України "Суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів ( ч.2). Тобто ч.2 ст. 22 ГКУ прямо відмежовує суб’єктів господарювання, які діють на основі лише державної власності (тобто державні комерційні та казенні підприємства), та суб‘єктів, у яких держава має частку у статутному капіталі, і яких ГК України не відносить до суб‘єктів, що діють «на основі лише державної власності»!

Дійсно, ч. 5 ст. 22 ГКУ передбачено, що держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління. Але ж у цьому пункті йдеться саме про реалізацію права державної власності на майно таких суб’єктів (що здійснюють діяльність на основі лише державної власності), а як визначено у ч. 2 цієї статті — господарські організації, у статутному капіталі яких є частка держави, — відокремлені від суб’єктів — державних підприємств!

Відповідно до висновків Постанови «Утворення акціонерних товариств на базі майна корпоратизованих державних унітарних товариств …зумовлює своєрідний порядок набуття такими акціонерними товариствами права власності на майно, що передається державою до їхнього статного фонду» (п. 98). І далі Судом далі зроблено дивний висновок: «На відміну від акціонерних товариств, які засновуються на базі приватної власності, створення акціонерних товариств на базі майна державних підприємств регулюється не лише нормами ЦК України, ГК України, а й спеціальним законодавством (п. 101)». Водночас акціонерні товариства, засновником і єдиним акціонером яких є держава, мають спеціальний (особливий) правовий режим майна порівняно з іншими господарськими товариствами, які створюються в загальному порядку, а державне майно, передане до статутного фонду державних акціонерних товариств, залишається у державній власності й відчуження його можливе тільки органами приватизації через визначені законом приватизаційні процедури (п. 108). Державне майно, яке закріплювалося за державним підприємством на праві господарського відання, перебуває у створюваного акціонерного товариства на праві господарського відання (п. 111). Корпоратизація державних унітарних підприємств через їх перетворення у господарські товариства є лише передумовою для подальшої приватизації майна, переданого державою до їх статутного фонду (п. 112). Державне майно, передане державою до статутного фонду державного унітарного підприємства, корпоратизованого в акціонерне товариство, 100% акцій статутного фонду якого залишаються у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації є державною власністю (п. 114)»

Щодо таких висновків Суду виникає лише одне питання — де в ЦК України, ГК України і спеціальному законодавстві існують норми права, які є підставою для висновку про те, що відносини власності в акціонерних товариствах, створених за участю держави, і товариствах, створених приватними особами, базуються на різних правових засадах?

Законодавство України містить зовсім інші норми. Є норми Конституції України, статтями 13 та 116 якої встановлено рівність усіх суб'єктів права власності перед законом та їх рівний захист, а також зобов’язання держави забезпечувати рівні умови розвитку всіх форм власності.

Є приписи ст. 167 ЦК України, згідно з якими «Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом».

У разі корпоратизації державних підприємств, утворюються акціонерні товариства, акції яких можуть бути продані відповідно до законодавства про приватизацію. Слід підкреслити, що в процесі подальшої приватизації корпоратизованих підприємств відбувається продаж саме належних державі акцій, а не «майна, переданого до статутного фонду», як вказано у п. 112 Постанови, оскільки таке майно вже передано у власність корпоратизованого підприємства — акціонерного товариства в оплату отриманих державою акцій. Оскільки корпоратизація є процесом перетворення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство, то з моменту державної реєстрації цього товариства на його діяльність поширюється дія законодавства про господарські товариства, дійсно, з певними особливостями щодо порядку здійснення корпоративного управління, розпорядження майном тощо, однак без жодних винятків стосовно правового режиму майна, переданого до статутного капіталу такого акціонерного товариства. Особа, яка придбаває акції, здійснює їх оплату (грошима чи майном) і стає акціонером такого товариства. Кошти або майно, передані в оплату акцій, переходять у власність акціонерного товариства та зараховуються до його статутного капіталу. Законодавство України не містить жодної правової норми, яка б давала підстави для висновку про те, що набувач акцій має право придбати акції та залишити у своїй власності кошти чи майно, передане акціонерному товариству в оплату таких акцій. Акціонер, зокрема держава, не можуть бути одночасно власниками і акцій, і майна, переданого в оплату таких акцій.

Загальноприйнята у світі конструкція відносин власності в господарських товариствах в цілому, і в акціонерних товариствах зокрема, в яких діє принцип розщепленої власності, коли власником майна господарського товариства є саме господарське товариство як юридична особа, а його акціонери (учасники) є власниками акцій (часток), була впроваджена в Україна Законом «Про господарські товариства» 1991року, ст. 12 якого було визначено, що товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Така конструкція відносин власності була підтверджена і у подальшому Законами України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.2018 року, «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 року та від 29.07.2022 року. Закріплена така конструкція відносин власності у господарських товариства і ст. 115 Цивільного кодексу України. Новою редакцією ч. 9 ст. 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» прямо зазначено, що майно, внесене до статутного капіталу господарського товариства, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, а також майно, внесене до статутного капіталу його дочірнього підприємства або господарського товариства, більше 50 відсотків акцій (часток) якого належать господарському товариству, єдиним акціонером (учасником) якого є держава, чи набуте зазначеним господарським товариством або дочірнім підприємством у процесі господарської діяльності, є власністю такого господарського товариства або дочірнього підприємства відповідно. Господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави та які є засновниками (учасниками, акціонерами) інших юридичних осіб, реалізують свої права засновника, учасника або акціонера таких юридичних осіб самостійно через органи управління таких юридичних осіб згідно з вимогами закону та статуту.

Що ж до норм закону, які встановлюють особливості корпоративного управління та розпорядження майном господарських товариств, які є суб’єктами державного сектору економіки, то останні зумовлені виключно тим, що до моменту приватизації корпоративних прав держави у таких юридичних особах, їхня ринкова вартість прямо залежить від складу та вартості активів таких товариств.

Законодавство України не містить також і жодної норми, яка б давала підстави для висновку, наведеного у п. 108 Постанови. Навпаки, Законом України «Про управління об‘єктами державної власності» прямо віднесено до числа об’єктів державної власності корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій, та окремо — майно, що не увійшло до статних капіталів господарських товариств, та окремо — майно державних некомерційних і комерційних підприємств, переданих підприємствам в оперативне управління та господарське відання.

Відповідно до ст. 5 Закону «Про акціонерні товариства» акціонерами товариства можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства. Акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо відповідного акціонерного товариства (ст. 22 ). Кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику — акціонеру надається однакова сукупність прав (ст. 27). Державними акціонерними товариствами є акціонерні товариства, 100 відсотків акцій у статутному капіталі яких перебувають у державній власності (ст. 3). Отже, цей закон не містить жодної норми, яка б свідчила про «особливий» чи «спеціальний» характер відносин власності в акціонерних товариствах за участю держави.

Обсяг статті, на жаль, не дає можливості навести додаткові аргументи, але і вже наведене дає підстави твердити, що Постанова не відповідає положенням Конституції України та процесуального законодавства щодо законності та обґрунтованості судових рішень, оскільки такі висновки не базуються на приписах законодавства. Відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8). Суд не має повноважень на здійснення законодавчої діяльності, він не може створювати правові норми; Суд має право тлумачити та робити висновки про застосування існуючих правових норм, а не створювати їх. Така Постанова є не лише неправосудною, але і шкідливою для правової системи України, з огляду на завдання країни щодо інтеграції до європейської спільноти.