25 років тому, 18 жовтня 1996 р. розпочав свою роботу Конституційний Суд України (далі — КСУ, Конституційний Суд). На новоутворений орган, старші брати якого у країнах Західної Європи відзначали столітні ювілеї, покладались значні сподівання, подекуди романтизовані. З того часу на долю КСУ припало декілька конституційних криз, а форма державного правління в Україні змінювалась тричі.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Конституційний Суд формувався як орган забезпечення верховенства Конституції України, проте в останні роки перетворився на інституцію, що формує все нові й нові скандали. Досить згадати хоча б сумнозвісне рішення №13-р/2020 від 27 жовтня 2020 р., яким було скасовано значну частину антикорупційної реформи. Прийняття подібних рішень поряд з малоефективним захистом конституційних прав викликає у громадян цілком логічне запитання: а навіщо українцям взагалі Конституційний Суд? Аргументи «за» знаходити все важче, а от аргументів «проти» все більше навіть у колі професійних правників.
Як все починалося
24 жовтня 1990 р., після прийняття Декларації про державний суверенітет України від 16 липня того ж року, до Конституції УРСР 1978 р. були внесені зміни, що передбачали формування Конституційного Суду УРСР. Розпад Радянського Союзу та проголошення Україною незалежності дещо відтермінували цей процес, і лише 3 червня 1992 р. Верховна Рада ухвалила Закон «Про Конституційний Суд України», а вже 1 липня обрала його головою Леоніда Юзькова. Спроби обрати заступника голови та решту суддів виявилися безрезультатними, тому з липня 1992 р. до моменту смерті Леоніда Юзькова у березні 1995 р. робота КСУ була малоефективною. Про низьке розуміння потреб конституційної юстиції свідчить той факт, що з березня 1995 і до 18 жовтня 1996 р. парламент навіть не спромігся обрати нового голову КСУ замість Юзькова.
Перше рішення
Своє перше рішення Конституційний Суд ухвалив 13 травня 1997 р. Справа №1-зп/1997 стосувалася тлумачення положень Конституції України щодо можливості поєднання посади народного депутата з іншими представницькими посадами чи посадами державної служби. У своєму рішенні КСУ встановив, що норми Конституції 1996 р. щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності не поширюються на народних депутатів України, які були обрані та обіймають інші посади у період з 27 березня 1994 до 8 червня 1995 р., коли Конституційним договором між Верховною Радою та Президентом України, що набув чинності, було встановлено обмеження на таке поєднання.
Втім, не всі судді тоді виявились одностайними. В окремій думці суддя Олександр Мироненко зазначив: «Конституція України розповсюджуються на всі факти минулого і правовідносини, які виникли до набрання чинності Основним Законом. Збереження статусу народних депутатів України, визначеного Конституцією України 1978 р. та перехідними положеннями нового Основного Закону, не передбачається. Отже, колишні конституційні норми, які не забороняли поєднання депутатського мандату з іншими видами діяльності, втрачають юридичну силу стосовно всього складу нинішнього депутатського корпусу».
Коли 1 + 1 = 1
Логіка першого рішення Конституційного Суду була відтворена й у так званій справі «1+1=1», коли два строки президентства Кучми порахували як один. Багато експертів зазначають, що саме з нього почався занепад КСУ як «вартового» Конституції та його значна політизація. У справі №1-46/2003 КСУ вирішив, що виконання обов’язків Президента України Леонідом Кучмою за час дії Конституції 1996 р. до 14 листопада 1999 р. не може вважатися 5-річним строком повноважень Президента України, а право бути обраним на посаду Президента України після прийняття Конституції України 1996 р. виникло один раз і було реалізоване у 1999 р.
Тоді в окремій думці суддя Володимир Шаповал назвав юридично помилковим твердження, за яким Леонід Кучма є Президентом внаслідок його обрання саме «за чинною Конституцією України», і заперечував його можливість балотуватися на чергових виборах у 2004 р. Подібні думки висловили також судді КСУ Павло Ткачук і Микола Савенко.
Крок уперед, два кроки назад
Та справжнім мистецтвом «політичного прогибу» КСУ відзначився, коли повернув країну до президентсько-парламентської форми правління у 2010 р. У справі №1-45/2010 за зверненням 252 народних депутатів Конституційний Суд вирішив, що Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р. №2222-IV не відповідає Конституції у зв’язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття. А відтак, Україна була повернута до президентсько-парламентської республіки.
Сміливість виразити окрему думку мали тоді лише судді Віктор Шишкін та Петро Стецюк.
Замість підсумків
Звичайно, були й справи, де рішення Конституційного Суду захищали права та інтереси широких верств населення, проте у пам’яті більшості громадян КСУ все ж асоціюється з відстоюванням політичних інтересів владних кіл. Одні говорять про повне перезавантаження Конституційного Суду, інші висловлюють бажання ліквідувати його й створити конституційну палату у складі Верховного Суду. Та яку форму не мала б ця інституція, в першу чергу вона має справді забезпечувати верховенство Конституції України незалежно від того, хто сьогодні Президент чи який склад парламенту засідає. Адже якщо в країні є Конституція, хтось має її захищати.
Експерти відповіли на 2 питання редакції з цього приводу:
1. Яка роль Конституційного Суду в розбудові державності?
2. Про що свідчать події, які зараз відбуваються навколо Конституційного Суду?
Михайло Савчук, д.ю.н, професор, радник голови КСУ (2008–2010 рр.)
1. Конституційний Суд забезпечує захист прав людини, недопущення концентрації влади в одних руках і зловживання нею. Для цього в ньому мають бути судді з високим рівнем кваліфікації у сферах прав людини та конституційного права, сильні за особистими й діловими якостями, щоб ухвалювати справедливі рішення на засадах верховенства права.
2. Наявна криза конституційної юстиції в Україні пов’язана якраз із якістю складу Суду та певними інституційними вадами регулювання його статусу на рівні Конституції й статусного закону. До цього призвели свавільне відсторонення від посади голови КСУ Шевчука та прийняття низки рішень, спрямованих проти антикорупційної архітектури держави. На сьогодні Конституційному Суду конче необхідно провести дисциплінарні розслідування щодо окремих суддів, щоб таким чином з честю вийти з ситуації. Також слід інтенсифікувати розгляд конституційних скарг, бо якщо відверто, цей процес досить млявий. Тут можуть сказати про те, що Перший сенат не має кворуму, але це не досить переконливо за цієї ситуації.
Станіслав Шевчук, десятий голова Конституційного Суду України
1. КСУ є головним державним інститутом в умовах конституційної демократії. Оскільки легітимність усіх органів державної влади та їх повноваження походять з Конституції, вони повинні діяти у її межах та не порушувати конституційні права людини. Якщо КСУ як верховний конституційний арбітр не працює, є величезний ризик узурпації державної влади або анархії, бо тоді кожна гілка влади буде самостійно вирішувати, який акт відповідає Конституції, а який ні. Це призведе до руйнації української державності.
2. Останні події навколо КСУ свідчать про наявність повноцінної конституційної кризи, що почалась у 2019 р. з відомих усім нам подій. Основна її причина — вплив на суддів КСУ з боку політиків та олігархічних груп, що завдало величезної шкоди легітимності КСУ та втілилось у низці дуже дискусійних рішень, у т.ч. рішенні від 27 жовтня 2020 р. щодо антикорупційної інфраструктури. Виходом з цієї кризи стане повернення довіри суспільства через діалог та посилення авторитету рішень КСУ.