Коли говорять про недоліки конституції, завжди мають на увазі інституційні вади функціонування державності. Але це неправильна постановка питання. Вона пов’язана з легістським прочитанням права, яке зводиться до закріплення певних правил у правових актах. Конституція ж є не лише формально визначеним правовим актом. Насправді це наслідок певного консенсусу щодо чинності певних принципів та їх втілення через акти законодавства, публічної адміністрації та правосуддя. Мова йде про речі, що ідентифікують індивіда та певні колективи, які є суспільством, а основою політичної інтеграції виступає саме національна держава. Нерозуміння таких звичайних речей призводить до дезінтеграції суспільства та виникнення пустопорожніх дебатів про недоліки писаного права, яке нібито є панацеєю чи навіть плацебо від усіх бід у суспільстві. У продовження своєї доповіді на форумі «Конституційна юстиція: виклики сьогодення та шляхи їх вирішення», організованому Світовим конгресом українських юристів спільно з Асоціацією суддів Конституційного Суду України та Національною академією правових наук України, пропоную розглянути наступні вразливі точки нашої конституційної юстиції та можливі шляхи їх усунення.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
1. Установча влада та конституційні цінності
Коли ми говоримо про конституцію, стоїть елементарне питання: чому ми підкоряємося певним правилам? Адже переважна більшість людей закони не завжди читають. Чим тоді люди керуються, якими соціальними установками? Це є предметом дискусій, починаючи від мотивації особистісної поведінки індивідів та орієнтирів при прийнятті чи ревізії конституцій. Зокрема, знаменитою є дискусія батьків-засновників американської конституції, скільки поколінь будуть пов’язані її правилами, що були встановлені на майбутнє.
Якщо виходити з писаного права, тут дійсно через певний час виникає ілюзія зашкарублості та застарілості тексту. Однак конституція не зводиться лише до тексту. Її текст є нічим іншим, як результатом суспільно-політичних дебатів та формулювання певних постулатів у вигляді певних формул-правил, які матеріалізовані через певний текст. Іудейсько-християнська традиція верховенства права базується на передачі через певні символи і знаки змісту правил і процедур, що має наслідком екзегезу тексту (надання йому священних конотацій). Саме тому, коли ми говоримо про створення конституції чи її трансформацію у ході динамічного розвитку суспільно-політичних процесів, має значення відчуття часу, природи суспільно-політичних процесів та фундаментальних орієнтирів, які цементують, інтегрують суспільство у національну державу.
Стосовно України це досить елементарно. Своєрідним тестером тут виступає якраз Голодомор 1932/33 рр., адже поразка Національної революції 1917/22 рр. мала наслідком встановлення маріонеткового режиму УРСС, який зі своєрідною «любов’ю» застосував традиційний інструмент, притаманний чи не лише Московщині, щодо геноциду та масових депортацій та інкорпорації іншої держави, домагаючись створення супергомогенного державного утворення.
Установча влада, що засновує конституцію, базується на основоположних принципах, які пронизують національну правову систему і є основою для розвитку законодавства, здійснення виконавчої та судової влади. І конституція має бути спрямована, перш за все, на обмеження державного свавілля та встановлення ефективних гарантій прав людини.
Дуже важливу роль конституційні принципи відіграють у діяльності конституційної юстиції. І тут виникає класичне питання: quis custodiet ipsos custodies? — хто контролюватиме контролерів? Адже, по-перше, мова йде про критерії перевірки конституційності юридичних актів органів публічної влади, і такими критеріями виступають конституційні принципи і цінності, яким, як правило, у конституційному тексті не дається визначення. Це є завданням конституційних чи верховних судів. По-друге, виникає питання легітимності такого роду рішень, оскільки вони потребують обґрунтування. І тут виникає питання, чи існує ієрархія конституційних цінностей. Досвід зарубіжних конституційних і верховних судів свідчить, що вона таки існує. Це випливає з самої логіки юридичної аргументації, яка передбачає зважування та балансування між принципами і цінностями у праві.
2. Правовий захист конституції в екстраординарних ситуаціях
Особливої ваги цей процес набуває під час певних кризових ситуацій. І тут конституційна юстиція не має йти на повідку популізму, приймаючи рішення на кшталт того, що такого роду конфлікти має вирішувати народ. Насправді справа стосується континуїтету, безперервності діяльності парламенту.
Зараз на заваді Конституційного Суду України стоїть досить екстравагантна доктрина відмови від конституційної перевірки юридичних актів, що втратили чинність. Це суперечить основоположному конституційному рішенню щодо головного завдання держави щодо захисту прав і свобод людини. Саме з цих причин не здійснюється перевірка урядових актів, якими вводяться обмеження прав людини з метою подолання пандемії коронавірусу, хоча Конституція України встановлює зовсім інший порядок їх запровадження. Така позиція Конституційного Суду у правовому сенсі є нікчемною.
Насправді вказані обмеження мають запроваджуватися законом, а якщо існує загроза суверенітету і територіальній цілісності України, правам і свободам людини, має запроваджуватися воєнний чи надзвичайний стан в країні чи окремих місцевостях. У такий спосіб виконавча влада стає підзвітною і підконтрольною народові через парламент та конституційну юстицію, а запроваджувані заходи набувають легітимного характеру. Це принципові речі, особливо під час політичних криз чи військових конфліктів, зокрема міждержавних. Попри явні недоліки існуючої парламентської моделі екстраординарного захисту, зокрема запобігання пандеміям, лише у такій системі координат можливе ухвалення рішень щодо правового захисту конституції.
Конституційна юстиція у Чехії, Румунії, Німеччині, Австрії вже неодноразово розглядала питання щодо запровадження обмежуючих заходів, спрямованих на запобігання пандемії коронавірусу та подолання її несприятливих наслідків. Як правило, конституційні суди здійснюють балансування між цінностями епідемічної безпеки та конкретними правами людини, зокрема економічними свободами та доступом до медичного забезпечення. Це досить складні питання, які потребують належної і витонченої аргументації, особливо при потенційному виникненні ситуацій «дилеми Бога», коли масштаби пандемії несуть реальну загрозу невизначеному колу осіб, і у зв’язку з колапсом системи охорони здоров’я не всі особи мають доступ до медичного забезпечення. Тут на перший план виходять не лише філігранні юридичні завдання, а й складний моральний вибір, який має базуватися на повазі до людської гідності та автономії індивіда.
3. Конституційна ідентичність та конституційна юстиція
У такій системі координат виникає питання: що служить вирішальним орієнтиром при ухваленні рішень конституційною юстицією? На це дає відповідь конституційна традиція.
Конституційна традиція знаходить відображення в усталених соціальних патернах, які впливають на характер та зміст рішень органів публічної влади. Прийнято вважати, що компонентами конституційної традиції є усталена академічна доктрина, поділ влади, система урядування, незалежний і безсторонній суд, механізми захисту прав людини і обмеження влади, процедури підзвітність і підконтрольність народові тощо. Однак ключовим чинником тут є стан академічної доктрини та ефективність захисту прав людини.
Незважаючи на нові імена у доктрині вітчизняного конституціоналізму, сьогодні ми спостерігаємо досить консервативні підходи. Особливо це проявляється у юридичних позиціях Конституційного Суду, які стосуються не лише трактування поняття чинності закону у взаємозв’язку з його місією захисту прав людини (вірніше, відмови у такому захисті). Повністю легістським є прочитання конституційного тексту при розгляді конституційних скарг, коли Конституційний Суд шукає у тексті, де ж то «закріплено» конкретне суб’єктивне публічне право, бо у наукових працях пишуть, що, виявляється, існують ще й права людини «в об’єктивному значенні», що, по суті, зводиться до їх формалізації у певному тексті. Окрім відверто консервативної позиції Конституційного Суду щодо незалежних регуляторів, можна наводити ще багато прикладів такого роду підходів.
Насамкінець у контексті проблематики слід порушити питання транснаціонального конституційного права. Тут ми також у полоні консерватизму, вірніше, постколоніальної спадщини, яка проявляється, зокрема, у переважанні легістських підходів попри певні винятки щодо інтерпретації конституції. Мова йде про шляхи вирішення питання про інтеграцію України у транснаціональні об’єднання, зокрема європейську інтеграцію.
Це можна вирішити двома шляхами. Перший, традиційний полягає у внесенні відповідних змін до Конституції України, які передбачали б певний механізм передачі частини повноважень держави транснаціональним об’єднанням, які мають відповідати критеріям поваги до прав людини, верховенства права та доброго урядування. Інший шлях — тлумачення Конституційним Судом приписів ст. 157 Конституції України, згідно з якою входження України в Європейський Союз розкриває більш широкі можливості реалізації суверенітету і захисту територіальної цілісності України і поглибить захист прав і свобод людини. Такий ціннісний вимір можна покласти в основу легітимізації конституційною юстицією кроків національного парламенту щодо європейської інтеграції, оскільки зазначені цінності є невід’ємною складовою європейської традиції права.
Висновки
Цінності у праві містять чіткі життєві орієнтири для громадян і дисциплінують органи влади. Однак якщо їх не покладати в основу юридичної аргументації органів публічної влади, починається юридична інфляція, яка потенційно загрожує кризовими явищами. Повага до людської гідності та приватної автономії індивіда, забезпечення балансу повноважень між інститутами влади є пріоритетом у діяльності конституційної юстиції. Це наріжний камінь завдань сучасного Конституційного Суду, і дотримання цих критеріїв може вивести його у фарватер сучасного конституціоналізму, а не залишитися на манівцях постколоніалізму та апологетики авторитаризму.