Правове регулювання пенсійного забезпечення в Україні на сьогодні залишається актуальним і малодослідженим соціально-правовим інститутом. Для того, щоб всебічно і об’єктивно дослідити цю проблему, необхідно звернутись до досвіду іноземних держав. Таке дослідження дає змогу побачити нові ефективні правові формули вирішення питання пенсійного забезпечення в Україні.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
В умовах сучасних ринкових перетворень в Україні особливої актуальності набула проблема соціального захисту населення. Це спричинене, з одного боку, тим, що система соціального захисту, що діяла в рамках колишнього СРСР, виявилася несумісною з принципами ринкової економіки і була цілком зруйнована. Нова система соціального захисту, адекватна ринковому середовищу, досі не створена, але потреба в її послугах об’єктивно зростає. Це стало наслідком складних соціально-економічних процесів, що супроводжуються зростанням безробіття, зубожінням значних верств населення, істотним соціальним розшаруванням, скороченням тривалості життя та падінням показників приросту населення, що в підсумку призвело до значних втрат в якості людських ресурсів. Такі зміни в соціально-економічному стані суспільства мають негативні політичні та економічні наслідки. В політичному аспекті погіршення економічного становища переважної більшості населення призвело до того, що падає підтримка ринкових реформ, а це позначається на темпах і результативності самих соціально-економічних перетворень.
Досвід країн Західної та Східної Європи для України є надзвичайно важливий та цінний, в першу чергу через те, що саме в цих країнах побудовано ефективну систему пенсійного забезпечення та соціального захисту населення, а також через те, що деякі з цих країн входили до так званого «соцтабору» (Угорщина, Польща) і пройшли перебудову системи пенсійного забезпечення з соціалістичного типу до європейського. Усі ці країни після розпаду Радянського Союзу розпочали реформування своїх соціальних систем на принципах збереження соціальних здобутків в умовах переходу від планової до ринкової економіки.
Останні пенсійні зміни в Україні
2. 03. 2015 Верховна Рада ухвалила Закон №2212 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення. Формально цей закон було прийнято з економічною метою - створення умов для стабілізації фінансового стану бюджету Пенсійного фонду України та удосконалення окремих положень щодо пенсійного забезпечення. Насправді цей нормативний акт прийняли для виконання вимоги міжнародного валютного фонду, яка була однією з умов надання Україні чергового валютного кредиту.
Законом №2212 передбачено:
- поетапне підвищення на 5 років пільгового пенсійного віку для жінок та збільшення страхового стажу для осіб, які мають право на пільгову пенсію;
- поетапне підвищення на 5 років страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років;
- для обчислення пенсії застосовувати середню заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2012, 2013, 2014 роки;
- пенсії працюючим пенсіонерам виплачувати у розмірі 85 відсотків, але не менше розміру прожиткового мінімуму встановленого для осіб, які втратили працездатність (1423 грн.);
- особам у період роботи на посадах, які дають право на призначення спеціальних пенсій (народні депутати, державні службовці та прирівняні до них особи, судді, прокурори та інші), призначені згідно з чинного законодавства України, не виплачувати.
Цікаво, що під час обговорення в Верховній Раді України уряд зобов'язався до 1. 06. 2015 подати в парламент законопроект, який скасовує всі спеціальні пенсії і вводить єдине правило нарахування пенсій. Якщо такий законопроект не буде прийнятий, то з 1.06. 2015 спеціальні пенсії будуть скасовані автоматично.
Проте вже 29. 04. 2015 Міністр соціальної політики України Павло Розенко представив пакет із чотирьох законопроектів, які за його словами докорінно змінюють принципи функціонування української системи пенсійного забезпечення. Ці проекти законів розроблені фахівцями Мінсоцполітики за підсумками консультацій з громадськими партнерами, українськими і закордонними експертами.
За словами міністра, зараз будується нова система пенсійного забезпечення українців, за якої пенсії будуть фінансуватися з трьох джерел – солідарного, накопичувального і недержавного рівнів.
Відзначимо, що на сьогодні повноцінно працює лише перший рівень пенсійного забезпечення – солідарний, який не забезпечує належного життєвого рівня пенсіонерам.
За словами сьогоднішнього міністра соціальної політики, існуюча солідарна система буде вдосконалена завдяки звільненню від невластивих функцій і скасуванню з 1. 01. 2016 спеціальних пенсій. Раніше говорилося, що спецпенсії скасують вже з червня 2015 р. До того ж планується зберегти систему професійних пенсій для тих категорій пільговиків, які справді цього потребують. Для захисту інтересів осіб, стаж держслужби яких становить 10 років і більше, цей стаж буде зафіксовано, а при виході таких громадян на пенсію їм компенсуватимуть частину сплачених страхових внесків.
Говорячи про запровадження накопичувального рівня, яке заплановане з 1. 01. 2017, П. Розенко зазначив, що йдеться про персоніфікацію пенсійного забезпечення. До того ж пан міністр додав, що введення цього рівня можливе лише на підйомі національної економіки. Зважаючи на сьогоднішню ситуацію в Україні, яку погіршує ще й війна на Сході країни, можна прогнозувати, що накопичувальний рівень пенсійного забезпечення почне діяти не скоро. А пенсіонерам вже треба жити сьогодні.
Вже в травні 2015 р. міністр П. Розенко заявив, що його пенсійну реформу хочуть провалити і блокують в профільному комітеті парламенту. Виявляється ліквідація спеціальних пенсій, які сьогодні отримують судді, прокурори, народні депутати, міністри, митники, податківці та чиновники різних рівнів.
Отже, як бачимо запровадженню в Україні непрацюючих рівнів пенсійного забезпечення поки що заважає політична воля. Звичайно, хто з народних депутатів наважиться себе позбавити гарної пенсії в старості. Аналогічну ситуацію ми вже багато років спостерігаємо з депутатською недоторканністю.
Почерпнути досвід
Зважаючи на вищезазначене, очевидним являється необхідність проведення дослідження особливостей правового регулювання пенсійного забезпечення в країнах Західної та Південно-Східної Європи з метою визначення напрямів на методів реформування пенсійної системи для України.
Про складний фінансовий стан пенсійної системи свідчать наступні факти: продовжується тенденція зростання дефіцитності бюджету ПФУ, бюджет постійно коригується; зберігаються високі ризики дефіциту бюджету ПФУ в середній та довгостроковій перспективі; виразнішою стає тенденція до зменшення власних надходжень; посилюється розрив пенсій та заробітної плати; недосконалість механізмів обчислення та перерахунку пенсій, відсутність максимальної залежності пенсійних виплат від персоніфікованих страхових внесків застрахованих осіб; відсутність інтересу населення до участі у формуванні пенсійних накопичень; високий ступінь залежності пенсійної системи від економічної та політичної ситуації; заборгованість із сплати внесків до фонду; виплата великої кількості дострокових і пільгових пенсій; існування пільг по сплаті пенсійних внесків; ухиляння платників від сплати страхових внесків; тіньова заробітна плата тощо.
Усі зазначені проблеми впливають на те, що в українському суспільстві не достатньою мірою вирішуються питання у сфері пенсійного забезпечення та пенсійного захисту громадян, що призводить до низки соціальних і економічних проблем.
Зарубіжний досвід подолання аналогічних проявів свідчить, що в кожній із країн світу існує власна національна модель державного регулювання фінансового забезпечення пенсійної системи, на формування якої впливають певні системні чинники, під якими розуміємо: духовні, економічні, політичні та соціальні.
Пенсійні системи країн мають відмінні характеристики, однак основні елементи в них є подібними. На прикладі країн ЄС спостерігаємо наступне: посилення ролі пенсійного страхування в пенсійному забезпеченні населення; участь держави полягає у регулюванні, покритті дефіцитів солідарних пенсійних фондів, гарантуванні мінімального розміру пенсії з державного бюджету; пенсійний вік встановлений не нижче 65 р. для чоловіків та 60 р. для жінок; рання пенсія надається на 2-4 роки раніше, якщо особа відповідає певним вимогам (у реформованих системах така можливість відсутня або обмежена); відстрочення виходу на пенсію стимулюється підвищенням пенсії; стимулювання недержавного пенсійного забезпечення; поєднання розподільчих та накопичувальних систем при перевазі останніх; широке інвестування коштів пенсійних фондів в економіку; присутня альтернатива вибору системи пенсійного страхування, що дає змогу забезпечити високу гнучкість пенсійних систем; значна увага держави приділяється питанням стабільності пенсійної системи, фінансовій стійкості фондів; пенсійний дохід у ряді країн є предметом оподаткування тощо.
Для України в процесі реформування вітчизняної пенсійної системи доцільно врахувати наступні елементи передового досвіду європейських країн:
- • системи пенсійного забезпечення багатьох країн є багаторівневі структури із змішаним фінансуванням, які органічно поєднують у собі елементи накопичувального, перерозподільчого та державного (бюджетного) фінансування пенсійних виплат;
- факторами, які позитивно впливають на механізми функціонування пенсійних систем і рівень пенсійного забезпечення громадян виступають стабільність, досягнутий рівень розвитку економіки та темпи її зростання, що дають змогу державі виділяти необхідну частину бюджетних ресурсів на фінансування національного пенсійного забезпечення;
- тільки досягнення певного рівня розвитку ринкової економіки створить необхідні матеріальні передумови для формування соціальної держави, створення більш достойного рівня забезпечення пенсіонерів;
- перехід до самофінансування пенсійних систем супроводжується законодавчо регламентованими вимогами щодо забезпечення надійності пенсійних накопичень пенсійних фондів і адміністраторів, які доповнюються чіткими вимогами до підтримання визначеного рівня доходності інвестицій, пов’язаних як з обліком відповідності мінімального рівня доходності річному рівню інфляції, так і розрахунком норм для інвестиційного кредиту;
- затрати на перехід від солідарного фінансування до накопичувального є вищими, ніж прогнозовані за рахунок високих перехідних витрат;
- політичні та економічні умови, в яких проводилося реформування більшості пенсійних систем країн світу, нестабільні з причин недостатньо розвинених фінансових ринків та частих змін в уряді;
- багато сьогоднішніх працівників не можуть зробити свій вибір на користь приватної пенсійної системи, оскільки проблеми, пов’язані із структурою приватних пенсійних виплат, ще не вирішені;
- заходи, вжиті для проведення реформи, постійно урізноманітнюються. В одних країнах проводяться радикальні реформи, інші проводять параметричні реформи, невпроваджуючи обов’язковий приватний рівень;
- соціальний діалог щодо пенсійної реформи обмежений у більшості країн, а тристоронній консенсус часто не досягається через відсутність традицій ведення цього діалогу, невизнання деякими урядами його потреби та через недостатній досвід сторін у виконанні своєї ролі.
Пенсійний вік
Слід відзначити, що одним з найбільш обговорюваних питань в рамках пенсійної реформи в Україні являється підвищення пенсійного віку в Україні.
З практики Європейських країн в цьому питанні можна навести наступний приклад. Після останніх великих змін в пенсійне законодавство Німеччини в 2007 році, коли було піднято пенсійний вік до 67, дебати про заходи щодо проведення подальшої пенсійної реформи в основному зупинилися. В довгостроковій перспективі фінансова позиція першого рівня системи пенсійного страхування значно покращилася. Нинішня криза у фінансовому секторі, та економічна депресія призвели до нових неочікуваних ризиків, які можуть чекати пенсійну систему в Німеччині. Є загроза, що розмір пенсії не буде прив’язуватися до росту заробітних плат, а також збільшення пенсійного віку, що негативно може відобразитися на літніх людях.
Отже, ми бачимо, що не проблема пенсійного віку є сьогодні ключовою.
Також актуальним на сьогодні є питання логічності та обґрунтованості реформаційних змін щодо підвищення пенсійного віку для жінок. Слід відзначити, що на ринку праці фактично відсутні вакансії, де під час добору кадрів надають перевагу громадянам передпенсійного віку, до того ж проблема працевлаштування жінок набагато складніша, ніж чоловіків. В той же час підвищення пенсійного віку для жінок нівелює гендерний чинник, а також не відповідає вимогам Конвенції МОП № 102 «Про мінімальні норми соціального забезпечення» та Європейського кодексу соціального забезпечення.
Вікова різниця у виході на пенсію жінок і чоловіків створює менш вигідне пенсійне накопичення для жінок. Має місце прихований гендерний конфлікт в умовах солідарної системи пенсійного забезпечення це протиріччя частково нейтралізувалося «зрівняльним підходом». Однак розміри страхового і накопичувального фондів у новій пенсійній системі безпосередньо залежать від тривалості страхового стажу й розміру заробітної плати.
Головна загроза пенсійних систем у Європі - це старінням населення та бюджетні наслідки цього процесу. Виходячи з цього найбільш успішним має бути ведення спільної політики пенсійного забезпечення в Європейських державах.
Першим кроком такої політики має бути зміна пенсійного віку відповідно до тривалості життя, відновлюючи краще співвідношення між працюючим населенням та пенсіонерами (їх «утриманцями»).