Рівно два роки тому в Україні з’явилися перші приватні виконавці. Сьогодні професія налічує 185 діючих «приватників».
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Статус приватного виконавця
Рівні права – різні можливості
Досі існують ті, хто не повною мірою усвідомлює, хто ж такі приватні виконавці і чим вони відрізняються від державних. По суті назва професії включає характеристику джерела фінансування, що чимало науковців вважають неправильним. Насправді і державні, і приватні виконавці виконують державну функцію, керуючись одним і тим самим законодавством.
Формально державний виконавець є державним службовцем, а приватний - суб’єктом незалежної професійної діяльності, особою, уповноваженою державою здійснювати діяльність із примусового виконання рішень.
На відміну від державних, закон висуває дуже суворі вимоги до кандидатів у приватні виконавці. Ним може бути особа, що досягла 25 років; має вищу юридичну освіту не нижче другого рівня (магістр) та досвід роботи за фахом після здобуття освіти не менше двох років. Крім цього, закон вимагає від кандидатів пройти додаткове навчання в акредитованому виші та пройти стажування у діючих державних або приватних виконавців, а тоді ще додатково скласти непростий кваліфікаційний іспит.
Виконання як бізнес
Попри те, що приватний виконавець виконує надважливу
державну функцію, відверто кажучи, цю діяльність
не можна не розглядати як бізнес-проект
Для сторін виконавчого провадження (боржника та стягувача) різниця між державними і приватними виконавцями, з формальної точки зору, полягає у тих категоріях справ, які приватний виконавець не вправі виконувати. Це так звані «соціально чутливі» категорії, рішення, за якими боржником або стягувачем є держава та державні органи, а також деякі інші категорії.
З практичної точки зору для сторін провадження виконання рішення «приватником» означає полегшену комунікацію. Для стягувача - це можливість контролювати хід виконання, а для боржника особливо важливо, коли після виконання рішення необхідно швидко зняти наявні обтяження.
Фундаментальна різниця між державними і приватними виконавцями полягає саме в джерелі фінансування їхньої діяльності. Якщо органи державної виконавчої служби фінансуються за рахунок платників податків (утримання відділів та управлінь ДВС, заробітні плати, забезпечення канцтоварами та інші витрати є важким тягарем для державного бюджету), то примусове виконання «приватником» оплачує сам боржник, а іноді частково і стягувач.
Згідно з Законом України «Про виконавче провадження», у разі виконання рішення державним виконавцем, крім суми боргу за виконавчим документом, він стягує виконавчий збір у розмірі 10% суми боргу (за рішеннями про стягнення коштів). Сума виконавчого збору зараховується до державного бюджету, а звідти державний виконавець та його керівник можуть отримати пізніше до 25% (від виконавчого збору) винагороди. Крім цього, виконавець стягує витрати, понесені за конкретним виконавчим провадженням із відповідного боржника, якщо є така можливість. Якщо немає - це залишається витратами державного бюджету.
Приватний виконавець (так само як і державний) стягує з боржника, крім боргу, 10% та витрати виконавчого провадження. Однак ці 10% хоч і мають аналогічну природу, проте зараховуються не до держбюджету, а безпосередньо на спеціальний рахунок приватного виконавця. Тому цей платіж називається не виконавчим збором, а «основною винагородою». Саме за рахунок цих коштів «приватник» провадить власну діяльність.
На перший погляд може здатися, що це неймовірно великі гроші. Для розуміння, варто враховувати, що приватний виконавець, який має одного-двох помічників, може на місяць відкривати 20-30 виконавчих проваджень. Якщо відкривати більше, то це може суттєво позначитися на якості опрацювання документів, що є неприпустимим для репутації приватного виконавця. Припустимо, що середній розмір суми, що підлягає стягненню, складає 10 тис. грн. У такому разі на місяць виконавець може відкрити проваджень на 200 тис. грн. Отже, навіть якщо геть усі провадження будуть успішно закінчені повним фактичним виконанням, «приватник» отримає 20 тис. грн основної винагороди.
Відповідно до чинного законодавства, приватний виконавець, як суб’єкт незалежної професійної діяльності, сплачує ПДФО у розмірі 18%, ЄСВ - 22% та військовий збір у розмірі 1,5%. Також 2% - це сплата обов’язкових внесків до Асоціації приватних виконавців України. Разом складає 43,5%.
Таким чином виконавець заробить лише 11 300 грн. Із вказаних коштів приватному виконавцю необхідно утримувати офіс, сплачувати комунальні платежі, за охорону, телефон, інтернет, страховку і багато інших платежів, які не можна віднести до конкретного провадження, а отже, вони не можуть стягуватися з боржника. Такі витрати у різних виконавців різні, проте рідко бувають менше 30 тис. грн. Частіше - 40-50 тис. грн. Якщо виконавець має ще, скажімо, двох помічників із зарплатою по 15-20 тис. грн, то зарплатний фонд (зарплата і податки) збільшуються ще на 50 тис. грн.
У наведеному прикладі виконавець, успішно виконавши усі 100% рішень, спрацював собі у збиток. Для того, щоб запобігти такій ситуації, виконавець прагне приймати до свого провадження документи про стягнення сум, принаймні, від 100 тис. грн.
Важливим також є те, що поки державні виконавці фактично виконують близько чверті документів з тих, що перебувають на виконанні, то приватні виконавці - більше половини.
Тому, відкривши навіть 20 проваджень по 100 тис. грн кожне, виконавець фактично виконає близько половини з них, тобто стягне 1 млн грн боргу і 100 тис. грн своєї основної винагороди. Сплативши податки і збори, 56,5 тис. грн йому вистачить хіба що на утримання невеличкого офісу і, можливо, на одного помічника. Сам приватний виконавець залишиться взагалі без будь-якої оплати за свою роботу.
Вклавши не одну сотню тисяч гривень у початок діяльності, кожен приватний виконавець стикнувся з тим, що перші 4-8 місяців був змушений працювати навіть не «в нуль», а у збиток, адже лише тоді перші провадження починають давати результати. В Україні вже існують приклади, коли приватний виконавець припинив свою діяльність із фінансових причин.
Якщо казати про прибуток, який невдовзі починає отримувати «приватник», то справедливо, що такий вузькопрофільний фахівець, який має настільки високий рівень професіоналізму, отримує гроші не за роботу, яку робить за пів години, а за той рівень компетенції, який дозволяє йому виконати її за такий проміжок часу настільки ефективно і якісно.
Так, сторонам провадження, яким здається, що приватний виконавець заробляє чимало, слід пам’ятати, що, стягуючи впродовж місяця 1-2 млн грн, скоріше за все, усі зароблені кошти були витрачені на утримання офісу і заробітні плати помічників.
Вартість
«Заплатити приватному виконавцю додаткову винагороду - це те саме, що дати державному виконавцю хабар за якіснішу роботу, але абсолютно легально, і так я не змушений брати участь у корупційних процесах. Крім цього, я отримую закріплені на папері зобов’язання виконавця опрацювати документ ретельно»
Зважаючи на такі обставини, стягувачі також часто не розуміють, за що мусять сплачувати додаткову винагороду приватному виконавцю, адже він отримає свою 10-відсоткову основну винагороду. Тут варто звернути увагу, що з додаткової винагороди, яку платить стягувач, приватний виконавець так само сплачує ті ж 43,5% обов’язкових платежів.
Існує ціла низка варіантів, що пропонуються приватними виконавцями щодо сплати додаткової винагороди.
Іноді, коли приватний виконавець наперед бачить перспективи оперативного виконання, він готовий взяти документ у роботу взагалі без сплати додаткової винагороди. Тобто для стягувача його послуги будуть абсолютно безкоштовні, а результат значно швидший, ніж при зверненні до органів ДВС.
Також деякі виконавці пропонують схему, за якою розмір додаткової винагороди становить 10% від суми стягнення мінус фактично стягнута сума основної винагороди. Таким чином виконавець у будь-якому разі отримає свої 10% - або повністю стягнувши їх з боржника, а якщо не вдасться, то залишок сплачує стягувач. Така схема є цілком справедливою, адже приватний виконавець здійснює свою роботу однаково і часто її результат може залежати не від нього, а від майнового стану боржника. А жодна робота не має бути безоплатною. Тим паче, перебування виконавчого провадження на виконанні, незалежно від того чи буде виконано, «блокує» суму страховки виконавця. А страхування діяльності також потребує значних коштів.
Частина приватних виконавців надає перевагу порядку, за яким стягувач сплачує додаткову винагороду в розмірі, в середньому, близько 10-15% від фактично стягнутої суми. Так, у разі неможливості виконати рішення, виходить, що виконавець спрацював собі у збиток. Проте якщо виконати рішення вдалося, то він отримує і 10% основної винагороди з боржника, і 10-15% додаткової винагороди від стягувача.
Аванс
КСУ скасував не авансовий внесок, а обов’язок долучати
квитанцію про його сплату. Також під визнання
неконституційним потрапив перелік осіб, які
звільнені від сплати авансового внеску
Скасування авансового внеску мало би перекласти витрати, що не стягують із неплатоспроможних боржників перекласти зі стягувача назад на всіх платників податку, як це було до 2017 р. Однак авансовий внесок як такий не скасований. Крім цього, варто пам’ятати, що незабаром до Закону будуть внесені зміни та закріплено новий порядок сплати авансового внеску. Тобто фактично рішення КСУ втратить свою актуальність і авансовий внесок поверне повсюдність його застосування.
Кажучи про рішення КСУ у справі №3-368/2018(5259/18) від 15.05.2019 р., необхідно враховувати контекст, в якому було ухвалене рішення. Причиною звернення є те, що автор клопотання Хліпальська В.В. фактично належить до соціально незахищеної групи, у зв’язку з чим не має фінансової змоги сплатити авансовий внесок. Проте, за формальними ознаками, визначеними ч. 2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», вона до такої групи не належить, а отже від сплати авансового внеску не звільнена. Водночас держава має забезпечувати виконання судового рішення.
У результаті дослідження, що я присвятив цій темі в окремій роботі, існує позиція, що обов’язковість авансового платежу мала би бути скасована саме для фізичних осіб і саме в разі звернення до органів державної виконавчої служби. Бо в разі неможливості виконати рішення (за пред’явлення якого не сплачувався авансовий внесок) приватним виконавцем, ці витрати покладаються уже навіть не на платників податків, а безпосередньо на самого приватного виконавця, створюючи для нього додаткові фінансові ризики.
Який вихід?
Закон України «Про виконавче провадження» встановлює таке поняття як додаткове авансування. Його рішення КСУ не торкнулося. Додаткове авансування так само сплачується стягувачем за вимогою виконавця у разі, якщо коштів авансового внеску бракує для здійснення витрат виконавчого провадження. Тому, у зв’язку із вказаним рішенням КСУ, отримуючи виконавчий документ без сплати авансового внеску, виконавець тепер не має права повернути його без прийняття до виконання, проте має право одразу після відкриття провадження зажадати додаткового авансування. Тому стягувачам раціонально, як і раніше, здійснювати авансовий платіж.
Однак Закон передбачає, що розмір авансового внеску має бути до 2% від суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 розмірів мінімальної заробітної плати (41 730 грн). Авжеж, витрати майже ніколи не сягають таких сум, тому, звертаючись до приватного виконання, стягувачу варто поцікавитися, в якому розмірі варто сплатити авансовий внесок. Навряд чи він буде більше 1000 грн.
На жаль, переважна більшість стягувачів та їхніх представників неправильно розуміють природу авансового внеску. Останній не є доходом виконавця, а, умовно, залишається коштами стягувача, які тимчасово знаходяться на рахунку виконавця для того, аби він міг із них нести витрати виконавчого провадження. Якщо боржник виявився неплатоспроможним, відповідно, сплачений внесок стягувачу повернути неможливо, і такі кошти стають його витратами. Якщо ж із боржника буде стягнуто хоч частину боргу, то з неї спершу буде виокремлено витрати, що були понесені у зв’язку зі здійснення виконавчого провадження, та перераховано стягувачу, а решта суми буде пропорційно розподілена на борг і 10-відсоткову основну винагороду.
Авансовий внесок не є платою за «послуги» приватного виконавця. Виконавець взагалі не надає послуг і не продає товари, тому запит деяких стягувачів на виставлення рахунку-фактури виглядає просто смішним. Виконавець надає адміністративні послуги (публічні послуги, що надаються уповноваженими суб'єктами, і надання яких пов'язане з реалізацією владних повноважень). Проте не чув щоб, наприклад, суд виставляв рахунок-фактуру на сплату судового збору.
Перешкоди
У процесі примусового виконання як державні, так і приватні виконавці постійно стикаються з численними перешкодами. Попри те, що Закон про виконавче провадження декларує досить значні можливості, не завжди виконавець може ними скористатися у повному обсязі: іноді - через банальний брак часу, іноді - через неврегульованість на рівні підзаконних НПА.
Однак часто перешкоди створюють саме органи державної влади. Багато років не втрачає актуальності питання незацікавленості суду у сприянні виконанню його ж рішень. Так, суди часто відмовляють у задоволенні подань про примусове входження до помешкань боржників, в обмеженні у праві виїзду за кордон.
І досі трапляються випадки, коли банківські установи відмовляють у наданні інформації про рахунки боржника, мотивуючи це банківською таємницею, чим просто заперечують існування ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Авжеж, приватні виконавці активніше за державних відстоюють свої права, надсилаючи скарги до відповідних інстанцій та вступаючи в судові процеси з тим, щоб змусити відповідні органи надавати запитувану інформацію.
Віднедавна актуальною стала проблема, пов’язана з обтяженням транспортних засобів боржників. Згідно з порядком, затвердженим Міністерством юстиції та Міністерством внутрішніх справ, обмін інформацією між виконавцями та серверами МВС відбувається автоматично в електронній формі. Проте на практиці, в більшості випадків, виконавці отримують замість відповіді повідомлення про помилку. Існують непоодинокі випадки, коли відповіді, що все-таки надходять в електронній формі, не відповідають інформації, яку надають сервісні центри МВС у паперовій формі. За повідомленням Головного сервісного центру, така ситуація склалася через те, що в сучасному реєстрі, з якого отримують інформацію виконавці, актуалізована інформація тільки з 2013 р. А доки інформація не надійде саме в електронному вигляді, оголосити автомобіль у розшук в електронному режимі, відповідно, також неможливо. Не було би проблеми, якби поліція приймала постанови про розшук у паперовій формі.
На жаль, вирішення цього питання належить до компетенції того органу, якого найменше хвилює стан виконання рішень в Україні.
Часто під час здійснення виконавчих дій приватному виконавцю доводиться стикатися з представниками Національної поліції. Прикрість у тому, що, на жаль, рівень розуміння процесу в більшості не перевищує такий рівень сторін провадження. Так, виконавцеві доводиться роз’яснювати норми закону не тільки сторонам, але й поліцейським. Такі фрази від служителів правопорядку, наприклад: «А хіба приватне підприємство може арештовувати?», взагалі змушують замислитися над спроможністю теорії Дарвіна. Неусвідомлення правоохоронцем різниці між приватним виконавцем і приватним підприємством, очевидно, створює перешкоди в процесі вчинення виконавчих дій.
Залучення суб’єктів господарювання
Однією з важливих відмінностей між державними і приватними виконавцями є процес залучення до провадження суб’єктів господарювання. Виконавець не може самостійно зрізати двері чи знести будівлю, вантажити майно чи здійснювати його транспортування до місця зберігання, здійснювати оцінку транспортних засобів чи нерухомого майна і тощо. Коли виконавцю необхідно здійснити дії, що потребують певних умінь та техніки, він залучає їх своєю постановою. «Фронтенд» однаковий, проте «бекенд» різний. З таким суб’єктом необхідно укласти договір.
Якщо участі залученого суб’єкта потребує державний виконавець, договір укладається головним територіальним управлінням юстиції, якому підпорядкований відділ, в якому працює державний виконавець. Бюрократична процедура забирає забагато часу, що позначається на строках виконання рішення. Натомість приватний виконавець укладає такий договір самостійно і, якщо підписання відбувається онлайн за допомогою електронного цифрового підпису, це не забирає більше кількох хвилин.
Відповідність часу
Сучасне життя потребує сучасних рішень
В усі часи будь-який бізнес мав відповідати викликам сучасності, інакше його доля була досить передбачуваною. Адаптуватися і відповідати суспільному запиту вкрай важливо для забезпечення високого рівня сервісу. І тут знову можна навести порівняння державних і приватних виконавців. У той час, як державні виконавці дещо обмежені у своїх можливостях тими порядками, які встановлюються системою державного управління, приватного виконавця обмежує лише його фантазія.
Приватний виконавець Андрій Авторгов переконаний, що ефективне виконання можливе тільки шляхом поєднання двох чинників - високого професіоналізму виконавця і використання сучасних технологій.
Варто відзначити, що сьогодні як приватні, так і державні виконавці отримують в електронній формі відповіді з Державної фіскальної служби, Пенсійного фонду України, Державної прикордонної служби, а найближчим часом також отримуватимуть інформацію з Державного реєстру актів цивільного стану.
Дивно, що в епоху «держави в смартфоні» в Україні досі між різного роду суб’єктами владних повноважень більше є поширеним направлення листів і запитів у паперовій формі через підприємство поштового зв’язку «Укрпошта», ніж в електронній формі на e-mail. Більше того, ст. 28 Закону «Про виконавче провадження» визначає, що документи виконавчого провадження державним органам, органам місцевого самоврядування, банкам, іншим фінансовим установам, підприємствам, установам, організаціям, посадовим чи службовим особам можуть надсилатися у формі електронних документів. Проте безініціативність та інертність певних посадових осіб органів державної влади гальмує еволюцію процесів на кілька десятиріч.
До прикладу, приватний виконавець Дмитро Гненний в кожному запиті, що надсилає, вказує про необхідність надати інформацію в електронній формі за допомогою відповідних сервісів Paperless або Vchasno.ua. Однак державним органам простіше документ друкувати, скріплювати мокрою печаткою, запаковувати в конверт, ліпити марку й нести до відділення пошти, ніж у два кліки скріпити електронним цифровим підписом, який наразі є майже в усіх держслужбовців, і надіслати електронною поштою. Витрати на поштові марки їх не цікавлять.
Приватні виконавці готові до запровадження новітніх технологій до використання в роботі. Так, професійна спільнота очікує початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС). Така система дозволить стягувачам не отримувати виконавчий документ на паперовому носії. Він лише має бути завантажений до реєстру. Відтак направляти поштою документ також не стане потреби, отже взагалі зникне потреба в пересиланні будь-яких документів фізично. Одразу після появи виконавчого документу в Єдиному державному реєстрі виконавчих документів (ЄДРВД), що входить до складу ЄСІТС, стягувач зможе підписати заяву про примусове виконання рішення в електронній формі і надіслати її на e-mail виконавця. Уже за кілька хвилин після появи виконавчого документу виконавець зможе відкривати провадження.
Сьогодні саме приватні виконавці є рушійною силою на шляху до вдосконалення процедур примусового виконання рішень. Саме їм доводиться виборювати зрушення, спрямовані на оптимізацію процесів. Реформа, що відбулася впродовж останніх трьох-п’яти років, дала надію на те, що Україна все-таки наблизиться до порядків, притаманних країнам із розвиненою демократією, а успішна реалізація рішень юрисдикційних органів в Україні стане звичною практикою, а не винятком.