Відомо, що Законом України від 16 вересня 2014 р. №1678-VII ратифікована Угода про асоціацію між Україною з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами з іншої сторони (надалі – Угода про асоціацію). На Угоду про асоціацію покладаються особливі сподівання, оскільки вона надає громадянам та суб’єктам господарювання України можливість реалізації основних свобод, на яких побудований ЄС, що пов’язані зі свободою пересування фізичних осіб, капіталу, товарів і послуг, та які імплементовані до Угоди про асоціацію. Звичайно, основним поштовхом до набуття нового асоційованого статусу у взаємовідносинах із Європейським Союзом, який є вищим за декларативне партнерство, що реалізовувалося на Угоді про партнерство й співробітництво, є економічні інтереси, що відповідає загальній ідеї об’єднання держав у зазначений союз. Україна як суб’єкт міжнародного права сподівається характеризуватися епітетом «європейська» держава не лише за геополітичною ознакою, а й за суттю своєю діяльності.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Формулювання й наявність окресленої політичної волі до розвитку України є висловленням офіційної позиції уповноважених осіб, яка у певному сенсі ґрунтується на особистих переконаннях суб’єктів владних повноважень. Звичайно, будь-яка політична заява і зроблений крок не є хаотичними та неузгодженими діями, а є проявом спільних інтересів можновладців. Залишається лише сподіватися, що наближення до європейської спільноти розкриє нові можливості як для України в цілому, так і для її громадян, суб’єктів господарювання зокрема.
Однак наразі ми спостерігаємо те, що ідеєю виконання Угоди про асоціацію прикриваються дії, які суперечать головним соціальним принципам діяльності ЄС. Вважаю доцільним порушити питання про наслідки дій, що пов’язані з державними призначеннями іноземців. Реалізація трудових та інших соціальних прав перебуває в Україні у глибокій кризі, причому кризі не у правовій, а у моральній площині. Будь-які політичні рішення, які опосередковують зміни у законодавстві, зокрема, які стосуються регулювання трудових відносин, ускладнених іноземним елементом,ухвалюються не з довгостроковою комплексною перспективою, а для задоволення капсульних інтересів. Тож виникає складна ситуація: соціальні права, зокрема, трудові, стали розмінною монетою для реалізації інших завдань, які публічно прикриваються єднанням із ЄС. Психологічний конфлікт між роботодавцями та працівниками, де кожна група відстоює власні інтереси, з урахуванням обтяження наявною політичною та економічною ситуацією, практично унеможливлює розвиток соціальних прав. Те саме стосується й держави як роботодавця, а відмінність полягає лише у тому, що державні призначення та обрання працівників є публічними та мають відповідні державні наслідки.
Окремої уваги заслуговує питання про найм на території України працівників-мігрантів на державні посади, в основі чого лежить іміджевій чинник та приховані зобов’язання. Питання щодо освіти та кваліфікації таких працівників має порушуватися окремо, оскільки оцінка зазначених умов має індивідуальний та суб’єктивний характер. Найм іноземців на державні посади в Україні є побічним свідченням недовіри до громадян України та відсутності віри в наявність у національних спеціалістів, професіоналів, вчених належної кваліфікації та досвіду для забезпечення реалізації поставлених цілей, що мають загальнодержавне значення. Працевлаштування іноземців на вищих державних посадах знайшло своє практичне вирішення шляхом надання таким громадянства України, чим формально дотримується вимога ст. 4 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. №3723-ХІІ. Перераховувати кількість іноземців, гостра потреба в кваліфікації яких є відчутною в Україні, немає сенсу – їхні особи та посади є загальновідомими, а перелік не є остаточним. Йдеться не про це. Надержавну службу працівників-мігрантів в Україні нині наймають, керуючись тими самими принципами найму працівників, що й приватні роботодавці. Начебто і немає порушень, оскільки на державні посади призначаються особи, які напередодні призначення отримали чи отримують громадянство України, з чим відпала необхідність внесення відповідних змін до законодавства України про право іноземців обіймати державні посади. Якщо на державному рівні нівелюється пріоритет найму громадян України, то як можна говорити про дотримання такого у приватному секторі економіки України? І питання полягає навіть не у тому, що конкретні іноземці набули громадянство України безпосередньо напередодні призначення на державні посади, а у штучності такої дії, оскільки ставиться під сумнів, що новопризначенці залишаться з громадянством України після закінчення строку владних повноважень, позаяк отримати громадянство України і бути українцем – не є тотожним. Публічні заяви про «вимушену доцільність» та дії назустріч найму іноземців як із боку представників державної влади, так і суб’єктів господарювання в Україні, навряд чи мають розглядатися як такі, що сприятимуть підвищенню конкурентоспроможності робочої сили та зайнятості громадян України. З іншого боку, виходить, що держава в особі державних органів є звичайним роботодавцем і укладає трудові договори з тими працівниками, які задовольняють приватні інтереси, навіть враховуючи публічний характер такого найму.
Все тече, все змінюється, до змін звикаєш. Іноземці виконують свої повноваження. Начебто з усім новим, що з початку викликало незгоду, з часом звикаєш, а сприйняття явища, що викликало обурення, притуплюється, бо життя триває. Нові правила державного співжиття стають реальністю. Приниження громадян України перед іноземцями, що мають «політично-виправдане» громадянство, ставлять під сумнів дотримання норм моралі, що в абсолютному значенні є незмінними.
Діяльність ЄС, попри пріоритет досягнення спільних економічних цілей його членами, спрямована на захист трудових прав громадян держав – членів ЄС та переваги при працевлаштуванні працівникові за національною ознакою при рівності можливостей у громадянина держави – члена ЄС та іноземним громадянином. До цього має прагнути й Україна при розробленні джерел правового регулювання трудових відносин, ускладнених іноземним елементом. Крім цього, ставиться під сумнів доцільність виникнення таких на державній службі.
З ратифікацією Угоди про асоціацію необхідність забезпечення всебічної інтеграції із ЄС підноситься на новий рівень. Важливість гармонізації трудового законодавства України із законодавством ЄС полягає в сприйнятті та імплементації стандартів регулювання трудових відносин, ускладнених іноземним елементом. Окрім цього, важливою вимогою до гармонізації трудового законодавства України із законодавством ЄС є узгодження правил регулювання трудових відносин, що характерні для сучасних вимог економіки, без порушення та зменшення передбачених законодавством України гарантій. Сподіваємося, що держава збереже віру у власних громадян: ламати – не будувати! Звертаючись до вищевикладеного, процес гармонізації трудового законодавства України із законодавством ЄС є питанням перспективи. Так само у перспективі й правова оцінка наслідків призначення працівників-мігрантів на державні посади. Звичайно, окремі кроки потрібно робити, проте суттєві зміни законодавства України, які пов’язані з юридичними фактами, що передують виникненню трудових відносин, ускладнених іноземним елементом,а також ставлення до соціальних норм, пов’язаних із працевлаштуванням працівників-мігрантів у період глибокої політичної та економічної кризи,можуть призвести до протилежних наслідків, аніж визначені метою таких видозмін.