В умовах невпинного розвитку ринку електронної комерції з кожним роком усе гостріше постає питання про перегляд та «осучаснення» підходу до оподаткування таких послуг. Наразі до них і досі застосовується той самий підхід, який був запроваджений ще на початку ХХ ст. для оподаткування операцій у міжнародній торгівлі.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Фундамент був закладений ще у ХХ ст., коли в 1920 р. на конференції в Брюсселі під егідою Ліги націй була висвітлена проблема подвійного оподаткування. Результатом став випуск резолюцій, у яких був закріплений базовий принцип міжнародного податкового права: активний дохід має оподатковуватись у місці походження такого доходу, тобто корпоративне оподаткування прив'язане до фізичної присутності компанії у певному місці.
На сьогодні цей підхід певним чином деформувався і зазнав змін у рамках сучасності, проте в розрізі питання щодо електронної комерції і досі не є ефективним. На думку Європейської комісії, яка викладена у внесеній на розгляд директиві №2018/0072, наявні правила корпоративного оподаткування складалися в рамках традиційного бізнесу. Однак поява і стрімке зростання цифрового ринку довели, що фізична присутність бізнесу в країні не є обов'язковим чинником для уможливлення надання у ній послуг. Більше того, не лише можливо, але й вигідніше надавати послуги «крізь кордони», при цьому фізично не змінюючи своє місцезнаходження.
Оподаткування електронних (цифрових) послуг у Європі до недавнього часу зводилося лише до податку на додану вартість (ПДВ). Так, при наданні послуг компанією фізичній особі-резиденту країни ЄС перша має отримати локальний ПДВ-номер і звітувати й оплачувати ПДВ у країні місцезнаходження споживача. У такій ситуації за дотримання певних вимог підприємство мало б реєструватись для цілей оподаткування податком на додану вартість у кожній країні, в якій є споживачі його електронних послуг. При цьому корпоративний податок на прибуток оплачувався компанією за місцем її реєстрації.
Поява системи MOSS (Mino One Stop Shop) у 2015 р. значно полегшила життя бізнесу в розрізі звітування і оплати ПДВ, оскільки за допомогою цієї системи не потрібно отримувати локальні ПДВ-номери в кожній країні ЄС, куди постачаються електронні послуги. Досить зареєструватись у системі і надати інформацію про кількість і суму продажу своїх електронних послуг у кожній країні ЄС, а вже далі система сама передає дані та оплату ПДВ у кожну країну, де виник цей податок.
Про директиву №2018/0072
У 2018 р. Європейська комісія внесла на розгляд директиву №2018/0072, яка визначає:
Об'єкти:
- реклама, розміщена на цифрових інтерфейсах; передача даних про користувачів, які були зібрані під час взаємодії користувачів та розміщеної реклами;
- надання доступу користувачам до багатостороннього цифрового інтерфейсу, за допомогою якого користувачі можуть знаходити інших користувачів та взаємодіяти з ними, а також у т. ч. ті інтерфейси, які сприяють наданню послуг або постачанню товарів між користувачами.
Суб'єкти:
- компанія, яка підпадає під наступні два критерії:
а) світовий дохід за останній фінансовий рік перевищує 750 млн євро;
б) з них дохід компанії всередині ЄС за відповідний фінансовий рік перевищує 50 млн євро.
Місце оподаткування та ставка:
- цифрові послуги оподатковуються за місцем знаходження користувача по єдиній для всіх країн-членів ЄС ставці 3%.
Зважаючи на те, що країни-учасниці не дійшли консенсусу, і директива досі не прийнята, ряд країн вирішили запровадити оподаткування цифрових послуг в односторонньому режимі.
Про досвід Франції
У липні 2019 р. Франція прийняла закон «за мотивами» згаданої вище директиви. Суб'єктами оподаткування є компанії та групи компаній, світовий дохід яких перевищує 750 млн євро, з них 25 млн євро — з джерелом походження у Франції. Об'єктом оподаткування є послуги, аналогічні тим, які визначаються директивою, і ставка податку становить ті ж 3%. Однак агресивна, проте цілком логічна відповідь США на прийняття цього закону та погрози підвищити мито на певні товари з Франції мали наслідком згоду уряду Франції відкласти оплату податку на кінець 2020 р.
Про досвід Туреччини
Відповідно до Закону №7194, починаючи з березня 2020 р. Туреччина оподатковує цифрові послуги, надані на її території, за податковою ставкою 7,5%. При цьому президент має право збільшувати або зменшувати ставку в межах від 1% до 15%.
Об'єктами оподаткування Туреччина визначила цифрові рекламні послуги, в т. ч. передачу даних щодо користувачів; продаж звукового, візуального та цифрового контенту, включаючи продаж ігор, музики тощо через цифрову платформу; надання послуг щодо прослуховування, перегляду, відтворення, записування електронними приладами; а також послуги надання цифрової платформи, що сприяє взаємодії між користувачами та продажу товарів та послуг між ними. Суб'єктами оподаткування є компанії, світовий дохід яких становить більш ніж 750 млн євро, а дохід з джерелом походження на території Туреччини — більше 20 млн турецьких лір.
Про досвід Австрії
Починаючи з 1 січня 2020 р., Австрія запровадила оподаткування цифрових послуг, наданих на її території. Місце надання послуг визначається IP‑адресою та іншими технологіями для визначення геолокації.
Послуги онлайн-рекламування визначаються як реклама, розміщена на цифровому інтерфейсі, в т. ч. рекламні банери, реклама, розміщена в пошукових системах, та подібні рекламні послуги.
Для того, щоб бути суб'єктом оподаткування цим податком, необхідно, щоб світовий дохід підприємства був більший за 750 млн євро, а місцеві (на території Австрії) продажі становили дохід не менш як 25 млн євро. Ставка податку становить 5%.
Про досвід Великобританії
Великобританія запровадила податок на цифрові послуги (ставка 2%), і оподатковуватись буде цифровий дохід підприємств з джерелом походження у Великобританії, отриманий, починаючи з 1 квітня 2020 р. Під оподаткування підпадають підприємства, світовий дохід яких становить більш як 500 млн фунтів, з яких більше 25 млн отримані від користувачів Великобританії.
Досвід інших країн
Ряд інших країн ЄС запровадили оподаткування цифрових послуг — Угорщина, Італія, Польща. Готовність та зацікавленість у введенні податку на цифрові послуги виявили також Бельгія, Чехія, Латвія, Норвегія, Словаччина, Словенія, Іспанія.
Відображення в Україні
Україна хоч і з запізненням, все ж намагається не відставати від європейського законодавства, і 19 грудня 2019 р. Верховною Радою України було одержано текст проєкту Закону щодо оподаткування ПДВ електронних послуг, що постачаються нерезидентами без постійного представництва (далі — нерезидент) фізичним особам на території України. Він передбачає внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування ПДВ електронних послуг, що надаються нерезидентами фізичним особам-резидентам України.
Електронними послугами запропоновано вважати послуги, які постачаються через інтернет, автоматизовано, за допомогою інформаційних технологій та переважно без втручання людини. До визначення додається невичерпний перелік таких послуг, серед яких, зокрема, постачання зображень, фотографій, текстів тощо; постачання аудіовізуальних творів, відео на замовлення; доступ до інформаційних, освітніх, розважальних ресурсів; надання у користування хмарних технологій для розміщення даних; надання рекламних послуг в інтернеті тощо.
Наразі більшість електронних послуг, які постачаються компаніями-нерезидентами фізичним особам, фактично не оподатковуються податком на додану вартість: згідно законодавства, обов'язок сплати ПДВ покладається на споживача цих послуг у разі, якщо він є платником ПДВ або суб'єктом господарювання. Справедливо зазначити, що значна кількість електронних послуг надаються саме споживачам-фізичним особам (що не є суб'єктами господарювання), і відсутність оподаткування таких послуг має наслідком розвиток неконкурентного середовища порівняно з вітчизняними постачальниками електронних послуг (оскільки вони зобов'язані сплачувати ПДВ на такі послуги), а також призводить до ненадходження податків у бюджет країни.
У пояснювальній записці до згаданого проєкту зазначається, що схожий досвід оподаткування таких послуг вже має місце в інших країнах, наприклад, у Європейському Союзі за допомогою системи MOSS, де компанії-резиденти/нерезиденти ЄС зобов'язані сплачувати ПДВ за місцем знаходження споживача наданих послуг.
Зважаючи на особливості запропонованого законопроекту, варто відзначити, що його положеннями пропонується впровадження в Україні європейського досвіду з оподаткування ПДВ електронних послуг, наданих фізичним особам, тобто цей законопроект не має відношення до спроб запровадження додаткового оподаткування цифрових послуг податком у 3% (за пропозицією Європейської комісії). Щодо цього питання Україна знаходиться на декілька кроків позаду. Все ж варто спочатку впровадити і налагодити механізм оподаткування електронних послуг, наданих нерезидентами фізичним особам, а вже потім розглядати можливість введення додаткового податку на цифрові послуги (digital sales tax), мова про який наразі і йде в Європі.
У законопроекті пропонується оподатковувати надані нерезидентами електронні послуги по ставці 20% від бази оподаткування, які включаються до ціни електронних послуг. Тобто у разі прийняття Закону після того, як він вступить у дію, споживачам варто очікувати підвищення цін на електронні послуги на 20%.
У 2020 р. відсутність в Україні механізму оподаткування ПДВ електронних послуг, наданих нерезидентами, свідчить про наявність ознак архаїчності в українському законодавстві. Законопроект містить певні неточності, про що свідчить висновок керівника Головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради України С. Тихонюк, однак у разі їх доопрацювання прийняття закону було б позитивним зрушенням для України.